Ухвала суду № 35360190, 05.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6818/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Патратій О.В. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

05 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва, товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду повторної скарги, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» (далі - Позивач, ТОВ «Практікер Україна») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (заміненої в подальшому на правонаступника - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - Відповідач-1, ДПІ у Дніпровському районі)), Міністерства доходів і зборів України (далі - Відповідач-2, Міндоходів) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі від 16.01.2013 року №0000322260 в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 34 296,00 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення Відповідача-1 від 16.01.2013 року №0000332260 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 594 783,00 грн.; скасувати рішення Міндоходів від 24.04.2013 року №1438/6/99-99-10-01-15 про результати розгляду скарги.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.07.2013 року позов задоволено частково - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 16.01.2013 року в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 594 783,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Позивачем доведено правомірність формування валових витрат в сумі 2 594 783,00 грн. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, Окружний адміністративний суд м. Києва зауважив, що штрафні санкції податковим повідомленням-рішенням від 16.01.2013 року №0000322260 до Позивача не застосовувалися, а вказана сума помилково зазначена податковим органом у графі штрафні (фінансові) санкції. Щодо вимоги про скасування рішення про результати розгляду повторної скарги, суд першої інстанції зауважив, що вона не породжує жодних правових наслідків для Позивача, а тому не може бути предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволених позовних вимог та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному дослідженні судом всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, що спричинило прийняття неправильного рішення.

Крім того, вважаючи постанову суду першої інстанції необґрунтованою в частині відмови у задоволенні позову в частині позовних вимог до Міндоходів, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення у вказаній частині та прийняти нове, яким зазначену вимогу задовольнити. При цьому звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на неповному з'ясуванні судом першої інстанції всіх обставин справи у вказаній частині.

У судовому засіданні повноважний представник Позивача доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю. Крім того, наполягав на залишенні апеляційної скарги ДПІ у Дніпровському районі без задоволення.

Представник Відповідача-1 у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги ДПІ у Дніпровському районі та просив суд останні задовольнити у повному обсязі. При цьому зазначив про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Позивача.

Відповідач-2, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що у листопаді-грудні 2012 року працівниками ДПІ у Дніпровському районі було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Практікер Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року. У ході перевірки податковим органом було виявлено порушення Позивачем, зокрема, пп. 14.1.11, 14.1.52, 14.1.225, 14.1.257 п. 14.1 ст. 14, п. 142.2 ст. 142, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 17 240 627,00 грн.; п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. пп. 201.1, 201.2, 201.6 ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено значення рядка 24 на загальну суму 34 296,00 грн. Результати перевірки зафіксовані в акті від 28.12.2011 року №6093/22-621-33938302. На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем-1 винесені податкові повідомлення-рішення від 16.01.2013 року: форми «В4» №0000622260, яким Позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 34 296,00 грн.; форми «П» №0000332260, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 17 240 627,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, Позивач оскаржив їх в адміністративному порядку. Рішенням Міндоходів від 24.04.2013 року №1438/6/99-99-10-01-15 скарга ТОВ «Практікер Україна» залишена без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 16.01.2013 року №0000332260 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 2 594 783,00 грн., суд першої інстанції встановив наступне.

Вказана сума від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток була сформована Позивачем з витрат на службові відрядження і утримання апарату, витрат на утримання основних засобів, плати за розрахунково-касове обслуговування, витрат на оплату праці, внесків на соціальні заходи, витрат на страхування тощо за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року та відображених в рядку 06.1 АВ Декларації «Адміністративні витрати», а також витрат на підготовку персоналу, технічну підтримку веб послуг, консалтингових послуг, рекламних послуг за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року та відображених в рядку 06.2 ВЗ Декларації «Витрати на збут».

Судом першої інстанції було встановлено, що між Позивачем та ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», а також ТОВ «Альянс Україна» укладалися договори страхування, на підставі яких ТОВ «Практікер Україна» сформувала валові витрати в сумі 439 947,00 грн.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, податковий орган у ході перевірки вказав на те, що вказані вище договори страхування за своєю природою є договорами страхування життя, а тому платник податків в силу положень ч. 2 п. 142.2 ст. 142 ПК України вправі включити до складу витрат кожного звітного податкового періоду (наростаючим підсумком) суму таких внесків, загальний обсяг якої не перевищує 25 відсотків заробітної плати, нарахованої такій найманій особі протягом податкового року, на який припадають такі податкові періоди. Однак з таким висновком податкового Відповідача-1 суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, між Позивачем та ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» були укладені договори обов'язкового особистого страхування працівників відомчої та місцевої пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) №02/02-200002749 від 07.02.2012 року, №02/02-200002750 від 02.02.2012 року, №02/02-200002751 від 09.12.2011 року, №02/02-200002752 від 09.12.2012 року, №02/02-200002753 від 09.12.2012 року, предметом яких є майнові інтереси, що не суперечать закону, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю застрахованих осіб - працівників відомчої та місцевої пожежної охорони та члени добровільних пожежних бригад (команд).

Крім того, між ТОВ «Практікер Україна» та ТОВ «Альянс Україна» укладено договір №3301.00.0196177 від 20.12.2011 року добровільного страхування майна та ризиків, що пов'язані зі збитками, понесеними внаслідок перерви у господарській діяльності, предметом якого є майнові інтереси страхувальника - ТОВ «Практікер Україна», які не суперечать законодавству України.

Також між Позивачем та ТОВ «Альянс Україна» було укладено договір №4501.00.0216472 від 30.12.2011 року добровільного страхування відповідальності перед третіми особами та відповідальності за якість продукції послуг, предметом якого є майнові інтереси страхувальника - ТОВ «Практікер Україна», що не суперечать чинному законодавству України, пов'язані з його обов'язком в порядку, передбаченому чинним законодавством України, відшкодувати шкоду, заподіяну життю та/або здоров'ю та/або майну фізичних осіб або майну юридичних осіб.

Аналізуючи правомірність віднесення витрат по вказаних договорах до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З системного аналізу положень пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1 ст. 138, п. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України вбачається, що до витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються, зокрема, витрати подвійного значення - будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне підкреслити той факт, що ПК України встановлює обмеження щодо включення до валових витрат тільки щодо страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством.

Однак, відповідно до ст. 30 Закону України «Про пожежну безпеку», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, працівники відомчої і місцевої пожежної охорони та члени добровільних пожежних дружин (команд) підлягають обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних під час ліквідації пожежі або наслідків аварії, у розмірі десятирічної заробітної плати за посадою, яку вони займали (займають). Страхування працівників відомчої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) здійснюється за рахунок підприємств, установ та організацій, де вони створені, а працівників місцевої пожежної охорони - за рахунок юридичних осіб, які утримують підрозділи цієї охорони, або за рахунок місцевого бюджету.

З огляду на викладене, оскільки особисте страхування працівників відомчої і місцевої пожежної охорони та членів добровільних пожежних дружин (команд) було обов'язковим на момент виникнення спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення суми, сплаченої Позивачем за договорами з ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток.

Крім того, системний аналіз положень пп. 14.1.52 п. 14.1 ст. 14, ч. 2 п. 142.2 ст. 142 ПК України, а також ст. 6 Закону України «Про страхування» і укладених Позивачем договорів страхування, дає підстави для однозначного висновку, що останні не відповідають ознакам договору довгострокового страхування життя (строк дії - п'ять і більше років, особливості здійснення страхової виплати, предмет страхування), у зв'язку з чим колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність формування ТОВ «Практікер Україна» витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток за результатами господарських відносин з ПАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ТОВ «Альянс Україна».

Судом першої інстанції було встановлено, що між Позивачем та Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща), Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща), Quartic Sp.z.o.o., Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція), ООО «Первое музыкальное издательство» (Росія) були укладені договори про надання послуг, на підставі яких ТОВ «Практікер Україна» сформувала валові витрати в сумі 2 154 835,91 грн.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, податковий орган у ході перевірки вказав на те, що вказані вище договори є фактично договорами з розміщення реклами торговельної марки «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ «Німеччина», а тому Позивач мав сплачувати роялті за використання торговельної марки, у той час як останній протиправно включив зазначені суми до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкту оподаткування податком на прибуток. Однак з таким висновком Відповідача-1 суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Практікер Україна» та підприємством Praktiker Polska Co. Ltd. (Польща) укладено Договір №01-01 від 01.09.2011 року, за умовами якого Постачальник - надає Замовнику (ТОВ «Практікер Україна») консультаційні послуги при відкритті нового магазину у м. Миколаєві та консультаційні послуги при відкритті нового магазину у м. Львові.

01.09.2011 року сторонами договору №.01-01 від 01.09.2011 року підписано акт прийому передачі виконаних робіт за договором, відповідно до якого постачальник надав замовнику послуги визначені договором (т. І а.с. 97), а Позивач згідно платіжного доручення №10 від 22 березня 2012 року оплатив надані послуги відповідно до умов договору (том ІІІ, а.с.27).

Крім того, 01.02.2012 року між Позивачем та компанією «Mindfuture Limited Sp.z.o.o.» (Польща) укладено договір №UK06 про надання рекламних послуг, згідно якого Виконавець (Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща)) зобов'язується надавати рекламні послуги з розміщення рекламних матеріалів Замовника на відеоекранах на базі світлодіодних модулів у відповідності із підписаними сторонами додатками до Договору, а замовник зобов'язується приймати та сплачувати за послуги у відповідності до умов договору.

01.02.2012 року сторонами договору №UK06 укладено додаток №1 до договору, відповідно до п.1.1. якого сторони домовились про надання наступних послуг згідно договору: розміщення рекламних матеріалів, іменованих як 15-секундні рекламні відеоролики на екранах в Києві, Донецьку, Харкові, Львові.

Виконання договору підтверджується платіжними дорученнями, що підтверджують здійснення авансу та остаточної оплати за надані послуги (том ІІ, а.с.79-80), а також актом приймання до договору №UK06 від 01.02.2012 року.

При цьому судом вірно встановлено, що зміст відеоролику, виготовлення та розміщення якого покладалось на Mindfuture Limited Sp.z.o.o. (Польща), містив посилання на сайт Позивача та на основний вид його діяльності - реалізацію будівельних матеріалів на території України.

Також, 14.06.2012 року між Позивачем та компанією Quartic Sp.z.o.o. укладено договір надання Quartic веб-послуг, предметом останнього є надання постачальником послуг для технічної підтримки веб-магазину Практікер. Веб-послуги Quartic повинні надаватись на веб-сайті отримувача послуг або компанією, уповноваженою отримувачем послуг на правильне відображення предмету договору, зокрема у відповідності до договору управління веб-сайтом або іншого укладеного договору, за яким адреса домену веб-сайту знаходиться на http//www.praktiker.ua.

Відповідно до п.1.1.і договору, рекомендований інструмент, що відноситься до системи Quartic - спеціальне програмне забезпечення, що надає інформацію та дані для створення рекомендацій на основі вихідних даних та каталогів товарів.

Згідно п.1.1.іі веб-послуги Quartic - послуги, що надаються постачальником послуг із використанням системи Quartic, які спрямовані на надання рекомендацій для веб-сайту.

Зі змісту зазначеного договору вбачається, що послуги постачальника - компанії Quartic Sp.z.o.o. полягали у впровадженні спеціального програмного забезпечення на сайті Позивача, з допомогою якого створювалась система рекомендацій для покупців на сайті http://www.praktiker.ua.

Судом також встановлено, що 14.06.2012 року Позивачем та компанією Quartic Sp.z.o.o. складено акт приймання послуг, яким сторони підтверджують, що постачальник надав, а отримувач послуг прийняв послуги згідно договору про надання Quartic веб-послуг, укладеного 14.06.2012 року між постачальником послуг та отримувачем послуг (т. І, а.с.107).

Крім того, 04.07.2011 року між Позивачем та Praktiker Hellas Commercial S.A. (Греція) укладено угоду про надання послуг, предметом якого є послуги загального менеджменту, стратегічного планування та розвитку, консалтингові послуги, послуги моніторингу та контролю.

На підтвердження виконання вказаного договору Позивачем було надано акт приймання послуг (робіт) від 31.08.2012 року згідно з угодою про обслуговування №б/н від 04.07.2011 року (т. І, а.с 124) та платіжне доручення №19 від 24.12.2012 року (т. ІІ, а.с.232).

Окрім того, 01.12.2011 року між Позивачем (ліцензіат за договором) та ООО «Первое музыкальное издательство» (Росія) (ліцензіар за договором) укладено ліцензійний договір №148/11 від 01.12.2011 року.

Пунктом 2.1. договору встановлено, що ліцензіар дозволяє ліцензіару включити відтворення твору у склад звукової доріжки ролика (що означає можливість синхронізації фрагмента твору з відеорядом ролика), а ліцензіат зобов'язується сплатити ліцензіару винагороду, визначену в договорі та виконувати інші зобов'язання, покладені на нього даним договором.

01.12.2011 року на підтвердження виконання договору між сторонами складено акт №1139 (том І, а.с. 130).

Зі змісту наведених вище договорів та актів приймання послуг випливає однозначний висновок про те, що останні не містять посилань на просування чи використання торгової марки «Практікер Бау-унд Хаймверкермеркте АГ» під час надання послуг.

Аналізуючи правомірність віднесення витрат по вказаних договорах до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон про бухгалтерський облік) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ.

Приписи ст. 9 вказаного закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Приписи пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначають, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Таким чином, враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи документи у розумінні приписів Закону про бухгалтерський облік є первинними документами, а тому підтверджують, по-перше, використання ТОВ «Практікер Україна» отриманих послуг у власній господарській діяльності, по-друге, правомірність включення до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток суми коштів, сплаченої на виконання укладених з вищеперерахованими контрагентами договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність скасування податкового повідомлення рішення ДПІ у Дніпровському районі від 16.01.2013 року №0000332260 в частині зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 594 783,00 грн.

Оцінюючи твердження суду про безпідставність позовних вимог в частині скасування рішення Міндоходів від 24.04.2013 року №1438/6/99-99-10-01-15, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративний судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин. Виходячи з наведеного, відсутність правовідносин виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Враховуючи положення чинного законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під актом державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму висновків цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і має обов'язковий характер цих відносин.

Рішення суб'єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Усі рішення суб'єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений законом.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акту чи правового акту індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, є створення ними юридичних наслідків у формі, прав, обов'язків їх зміни чи припинення.

Відповідно до п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Згідно п. 56.2 ст. 56 Податкового кодексу у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

При цьому колегією суддів враховується, що обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності, виникає виключно на підставі податкового повідомлення-рішення - письмового повідомлення контролюючого органу (пп. 14.1.157 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Тобто, рішення контролюючого органу вищого рівня за своєю суттю вказівкою уповноваженому податковому органу нижчого рівня щодо правомірності/неправомірності прийнятного податкового повідомлення-рішення. Отже, у даному випадку рішення про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення є актом індивідуальної дії по взаємовідносинах між органами державної податкової служби і не порушує жодних прав та інтересів, а також не породжує обов'язків для суб'єкта оскарження.

Таким чином, рішення про результати розгляду скарги є формою досудового врегулювання спору та саме по собі не призводить до виникнення обов'язків у платника податків.

Відповідно до ст. 17 КАС України предметом розгляду в адміністративній справі можуть бути лише такі рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, з якими пов'язується виникнення прав та обов'язків у інших осіб. З цього випливає, що рішення Відповідача-2 - не є рішенням в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, оскільки не має обов'язкового характеру та не тягне за собою юридичних наслідків для Позивача.

За таких обставин вказана позовна вимога не може бути предметом розгляду у порядку адміністративного судочинства, а тому суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з такої підстави, діяв у відповідності до вимог чинного законодавства.

Щодо оцінки висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2013 року №0000322260 в частині, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом апеляційної інстанції в ході перегляду оскаржуваної постанови не було встановлено порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва переглядалось в межах апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів із наведеними висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги - залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києва, товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Практікер Україна» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міністерства доходів і зборів України про скасування податкових повідомлень-рішень та рішення про результати розгляду повторної скарги - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі. Касаційна скарга на судові рішення подається у порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.