Ухвала суду № 35359334, 31.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2013 р. справа № 804/2838/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання:Фірсік Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної Державна податкова інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі № 804/2838/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Украгро" до Новомосковської об'єднаної Державна податкова інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення № 2/10/152, скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення №2/10/152 від 24.01.2013 року про виключення сільськогосподарського підприємства реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ТОВ "АПК Украгро"; визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000142200 від 24.01.2013р. з визначення податкового зобов'язання за платежем по податку на прибуток підприємств в сумі 386298,75грн.; № 0000152200 від 24.01.2013р., з визначення податкового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість в сумі 1414117,50грн.; зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані незгодою з висновками відповідача щодо скасування рішення про виключення сільськогосподарського підприємства позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та прийняття податкових повідомлень-рішень, з підстав розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок до кількості земельних ділянок, договори оренди по яких не пройшли державну реєстрацію, оскільки дані висновки не відповідають вимогам податкового законодавства.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013р. позовні вимоги було задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки, щодо яких не зареєстровані договори оренди в центрі ДЗК, використовуються позивачем для виробництва сільськогосподарської продукції, не суперечить вимогам ст. 302 ПК України та те, що позивач сплачує фіксований сільськогосподарський податок з усіх земель, що знаходяться у нього в користуванні, в тому числі і з неоформлених.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій просить скасувати рішення, прийняти нове, яким позов задовольнити. Скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального права.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав в ній викладених. Зазначив, що оскільки договори оренди земельної ділянки позивачем не були зареєстровані, то позивач не можу вважатись користувачем таких земельних ділянок, відповідно до норм ЗК України, а тому рішення прийняті відповідачем з додержанням норм ПК України.

Заслухавши представників сторін, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача - ТОВ "АПК Украгро" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 16.12.2010 року по 31.07.2012 року валютного та іншого законодавства за період з 16.12.2010 року по 31.07.2012 року, за наслідками якої складений акт від 18.12.2012 за № 467/221/37370550.

За результатами перевірки прийняті:

- податкове повідомлення-рішення №0000142200 від 24.01.2013 року, яким було визначено суму податкового зобов'язання за платежем по податку на прибуток підприємств в сумі 386298грн.75коп.;

- податкове повідомлення-рішення №0000152200 від 24.01.2013 року, яким було визначено суму податкового зобов'язання за платежем по податку на додану вартість в сумі 1414117грн.50 коп.;

- рішення №2/10/152 про виключення позивача з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування ПДВ та анулювання виданого йому свідоцтва (підставою зняття з реєстрації послугував висновок відповідача, що ТОВ "АПК Украгро" не відповідає критеріям п. 209.6 ст. 209 ПК України).

Підставою прийняття податкових повідомлень-рішень є висновок відповідача з розрахунку визначення питомої ваги вартості поставлених сільськогосподарських товарів покладено співвідношення загальної кількості орендованих земельних ділянок до кількості земельних ділянок, договори оренди по яких не пройшли державну реєстрацію

Колегія суду погоджується з доводами суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 209.6 ст. 209 ПК України, сільськогосподарським товаровиробником вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно. Водночас для визнання платником фіксованого сільськогосподарського податку за пп. 14.1.262 п. 14.1 ст. 14 і п. 301.1 ст. 301 ПК України належить встановити таку ж частку у 75 відсотків від сільськогосподарського товаровиробництва, що визначається з доходу, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, у загальній сумі його доходу суб'єкта господарювання.

До основних фондів виробничого і невиробничого призначення у сфері господарювання сільськогосподарського товаровиробника згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 139 ГК України в залежності від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, відносяться: будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Форми господарської діяльності, що здійснюється сільськогосподарським товаровиробником як платником податків, наведені у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, серед яких: виробництво; розведення, вирощування та вилов риби у внутрішніх водоймах; переробка на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах; постачання.

Оскільки об'єктом податку на додану вартість визнається здійснення конкретної господарської операції, то для зміни в структурі активів та зобов'язань, у власному капіталі сільськогосподарського підприємства має значення господарська діяльність з використанням основних фондів для культивації, посіву, обробки, вирощування, збирання та зберігання врожаю та продуктів його переробки, що допускає фактичне користування позивачем земельними ділянками, які можуть не відноситися до його власних основних фондів і можуть не відображатися на собівартості сільськогосподарських товарів.

Зібраний позивачем врожай визнається згідно зі ст. 189 ЦК України продукцією та плодами, які виробляються і добуваються з земельної ділянки та приносяться посівами (насадженнями). З огляду на дозвіл власників земельних ділянок на їх обробку позивачем власними основними фондами позивач набуває у власність врожай після його збирання відповідно до правил ч. 2 ст. 189 і ст.ст. 331, 333 ЦК України.

Відповідач у ході перевірки не встановив, що сільгосппродукція позивачем придбавалась, а вирощувалась (виготовлялась) на земельних ділянках, за договорами як зареєстрованих так і на не зареєстрованих. Вартість та обсяги поставки позивачем сільськогосподарських товарів власного виробництва перевищували 75 %.

Відповідно до п. 209.11 ст. 209 ПК України якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25% вартості всіх поставлених товарів/послуг, то:

а) на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку;

б) орган державної податкової служби виключає таке підприємство з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування та може повторно включити його до такого реєстру після закінчення наступних 12 послідовних звітних податкових періодів за наявності підстав, визначених цією статтею;

в) таке підприємство вважається платником зазначеного податку на загальних підставах з першого числа місяця, в якому було допущено таке перевищення.

Таким чином, податкове законодавство пов'язує виникнення прав та обов'язків платників податку на додану вартість не з фактом укладання договорів оренди землі (оскільки сам по собі факт укладання договору не є об'єктом оподаткування), а з фактом здійснення господарської операції щодо вироблення та постачання сільськогосподарських товарів.

Для здійснення донарахування податкових зобов'язань в зв'язку з порушенням питомої ваги відповідач мав би під час перевірки встановити, що позивач поставляв несільськогосподарські товари або сільськогосподарські товари не власного виробництва, питома вага вартості яких перевищувала б 25%, тоді як акт обмежується посиланнями на площу сільськогосподарських угідь, які використовуються позивачем на відповідній правовій підставі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість та застосував штрафні (фінансові) санкції без врахування всіх обставин, що мають істотне значення, внаслідок чого таке оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Згідно п. 307.2 ст. 307 ПК України, податок на додану вартість підлягає сплаті за загальними правилами цього Кодексу, через що різниця в об'єкті оподаткування податком на додану вартість за ст. 185 ПК України та фіксованого сільськогосподарського податку за ст. 302 ПК України полягає в тому, що площа сільськогосподарських угідь, належних платнику податку на відповідній правовій підставі, юридичного значення для застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість та сільськогосподарського податку не має.

Підставою для визначення Товариству оспорюваних сум податку на прибуток, ПДВ стало неправомірне, на думку податкової інспекції, відображення позивачем податкових зобов'язань з цього податку у спеціальній декларації. На обґрунтування своєї позиції податковий орган послався на те, що під спеціальний режим оподаткування підпадають операції з реалізації лише тієї продукції, що вирощена (вигодувана) Товариством на належним чином оформлених та зареєстрованих земельних ділянках, тоді як відсутність державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок виключає можливість поширення пільгового режиму оподаткування на продаж сільськогосподарської продукції, виробленої на таких ділянках.

Як встановлено судом першої інстанції, спірні земельні ділянки були передані позивачеві в строкове платне користування за договорами оренди землі, укладеними з фізичними особами; вказані ділянки були фактично передані Товариству.

Податкове законодавство не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. А відтак будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Також слід зазначити, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

За таких підстав суд першої інстанції прийшов до вірного висновку задовольняючи позовні вимоги.

З урахуванням викладеного колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не має.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Новомосковської об'єднаної Державна податкова інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби залишити бе задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі № 804/2838/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Украгро" до Новомосковської об'єднаної Державна податкова інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування рішення № 2/10/152, скасування податкових повідомлень-рішень, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Ю.В. Дурасова