Ухвала суду № 35350995, 20.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/263/13-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л.М. Провадження № 22-ц/780/5181/13 Доповідач у 2 інстанції КашперськаКатегорія 26 20.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

19 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагєєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Бевзюк М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним кредитного договору, зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання недійсним кредитного договору. Заявлені позовні вимоги мотивував тим, що 19 вересня 2007 року між ним та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір, за умовами якого кредитні ресурси мали бути надані через відкритий позичальнику рахунок до 18 вересня 2014 року для споживчих цілей. Підписання договору відбулось з порушенням норм чинного законодавства та прав позичальника як споживача кредитної послуги, оскільки йому не було надано необхідної інформації, передбаченої ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а також з боку банку порушено інші вимоги банківської діяльності. Вказував, що єдиним можливим шляхом видачі фізичній особі-резиденту готівкового кредиту в іноземній валюті є відкриття клієнту поточного рахунку в банку, що надає кредит, рахунок 2620 «рахунки клієнта»; перерахування на поточний рахунок клієнта суми кредиту у валюті кредиту з рахунку; видача готівки в доларах США клієнту на руки за заявою про видачу готівки з поточного рахунку клієнта; видача готівки іноземної валюти здійснюється за таким видатковим документом, як заява на видачу готівки, вимог закону відповідачем дотримано не було, спірний кредитний договір суперечить нормам чинного законодавства України. Просив визнати недійсним кредитний договір № 45-236/07-А між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

В квітні 2013 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду із зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 19 вересня 2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір, предметом якого було надання кредитних ресурсів в сумі 35650 доларів США до 18 вересня 2014 року та з оплатою за процентною ставкою, визначеною п.п. 4.1 договору. Банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, в свою чергу позичальник систематично порушує виконання умов кредитного договору, про що були надіслані відповідні вимоги про усунення порушень. Станом на 19 квітня 2013 року загальна сума заборгованості становить 133861,76 грн. з урахуванням пені. Просив стягнути із відповідача на користь позивача 133861,76 грн. заборгованості за кредитним договором та покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2013 року дані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 45-236/07-А від 19 вересня 2007 року в розмірі 133861,76 грн. та судові витрати 1338,62 грн.

Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції встановив, що факт отримання кредитних коштів за договором підтверджується наявними в справі доказами, а сам договір укладено сторонами вільно, виходячи із власних інтересів, із визначенням істотних умов договору, на підставі банківської ліцензії; при цьому доказів введення позивача в оману як однієї з підстав визнання договору недійсним ним не надано. Задовольняючи зустрічний позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки між сторонами укладено кредитний договір, за яким відповідач взяв на себе зобов'язання по поверненню кредиту, вчасній сплаті процентів за користування кредитом та інші, які належним чином не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість, факт і розмір існування якої визнані в судовому засіданні відповідачем, дана заборгованість підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь банку.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що 19 вересня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до начальника відділення № 45 філії «Центральне Регіональне Управління» ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» із заявою на отримання кредиту для придбання автомобіля в сумі 35650 доларів США на строк до 84 місяців під заставу автомобіля Toyota Camry, 2007 року випуску, № кузова № НОМЕР_2

19 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого з 28 вересня 2009 року є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 45-236/07-А, згідно умов п. 2 якого банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 35650 доларів США з оплатою за процентними ставками, встановленими п. 4.1 даного договору.

Згідно умов п. 2.3 договору, кредитні ресурси, отримані позичальником за цим договором, використовуються за цільовим призначенням: для придбання автомобіля Toyota Camry 2007 року випуску.

Відповідно до умов п.п. 3.1. - 3.3. договору видача кредитних ресурсів за цим договором проводиться на підставі письмової заяви позичальника, за погодженням з банком. Позичальник зобов'язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 18 вересня 2014 року. Погашення проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов'язується щомісяця, в термін з 01 по 10 число кожного місяця (згідно з графіком зниження розміру заборгованості) здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у складі щомісячних ануїтетних платежів.

Згідно умов п. 3.5. (б, в, г) кредитного договору банк має право зупинити видачу кредитних ресурсів, відмовити позичальнику в продовженні строку дії цього договору, а також вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки, відповідно до умов кредитного договору, у випадках: якщо позичальник у період дії цього договору порушив будь-які умови цього договору, у тому числі: позичальник несвоєчасно або не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом або процентами, відповідно до пунктів 3.2, 3.3., 4.3, 4.4. цього договору. Позичальник на вимогу банку не сплатив у передбачених цим договором випадках неустойку (штраф, пеню). Позичальник в період дії договору припускався порушень зобов'язань перед банком, передбачених договорами, укладеними у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором. У випадку вимоги банку про дострокове погашення кредитних ресурсів та сплати процентів позичальник зобов'язаний зробити повне погашення заборгованості за цим договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти, протягом десяти банківських днів з моменту одержання вимоги банку. Дострокове повернення кредитних ресурсів та сплата процентів не звільняють позичальника від відповідальності, передбаченої розділом 6 цього договору, за порушення умов цього договору.

Відповідно до п. 5.1 кредитного договору, забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором є застава автомобіля Toyota Camry седан-В, 2007 року випуску, що належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ, серія НОМЕР_3, виданого Києво-Святошинським МРЕВ 19 вересня 2007 року.

Згідно вимог п. 6.1 кредитного договору, за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів, позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення позичальником строків платежів, передбачених п. 3.2., 3.3., 3.5., 4.3., 4.4., 4.6. цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє позичальника від зобов'язання сплатити проценти за весь час фактичного користування кредитними ресурсами.

19 вересня 2007 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого з 28 вересня 2009 року є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 був укладений договір застави автомобіля, згідно умов п.п. 1. - 2.1. заставодавець передає в заставу заставодержателю майно: автомобіль марки Toyota Camry седан-В, 2007 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в Києво-Святошинському МРЕВ з 19 вересня 2007 року. Вказаний автомобіль передається в заставу, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за кредитним договором № 45-236/07-А від 19 вересня 2007 року на суму 35650 доларів США, строком до 18 вересня 2014 року, а також сплати процентів за користування кредитом.

В свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу Toyota Camry седан-В, 2007 року випуску, колір сірий, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 наявні особливі відмітки: кредит ч\з ВАТ «Банк «Фінанси та кредит».

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. ст. 627, 628 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

На думку колегії суддів, вказаним вимогам закону кредитний договір № 45-236/07-А від 19 вересня 2007 року не суперечить, на підтвердження недійсності кредитного договору позивачем ОСОБА_1 доказів не надано.

Надуманими є доводи апеляційної скарги, що судом здійснено звернення стягнення на підставі недійсного та фальшивого документа, а саме заяви на видачу готівки № 1599/24 від 19 липня 2007 року.

Заява на видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 1599/24 відповідає вимогам щодо форми і змісту, встановленим додатком 8 до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337.

Відповідно до абзацу 2 п. 2, п. 5 глави 1 розділу ІІІ Інструкції про касові операції в банках України, форми документів, які застосовуються під час приймання переказу готівки та виплати її суми отримувачу в готівковій формі, визначаються відповідною платіжною системою і мають містити обов'язкові реквізити: дата здійснення операції, зазначення платника та отримувача, дані паспорта особи-отримувача або документа, що його замінює, сума касової операції, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію. Для проведення ідентифікації осіб, які здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50000 грн, або еквівалент цієї суми в іноземній валюті, у касових документах мають бути зазначені реквізити про особу, визначені законодавством України про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом.

Зазначена інформація відображена у заяві про видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 1599/24.

Доводи апелянта про те, що заява про видачу готівки посвідчує бухгалтерську операцію по видачі кредиту в національній валюті та не стосується розгляду справи, спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи. Так, на а.с. 34 том 1 наявна копія заяви про видачу готівки, із лівого стовпчика якої вбачається, що назва валюти - долар США, а в правому стовпчику наводиться еквівалент у гривні. Дана структура заяви про видачу готівки передбачена додатком 8 до Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337.

Не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції поверхнево співставлено бухгалтерську проводку, до рахунків, вказаних в договорі.

Згідно п. п. 2.2., 3.2. кредитного договору, для надання кредитних ресурсів та обліку залишку заборгованості за наданими кредитними ресурсами банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № НОМЕР_4. Повернення кредитних ресурсів проводиться шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок.

Згідно заяви про видачу готівки від 19 вересня 2007 року № 1599/24, дебетовим в ній зазначено рахунок № НОМЕР_4, а кредитовим - НОМЕР_5.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2004 року № 280, за кредитом рахунку класу 1002 проводяться суми готівки, що видаються клієнтам відділення банку; суми готівки, що відправляються до установ Національного банку України, до філій (банків), відділень банку, до інших банків (філій, відділень); суми готівки, які видаються до обмінних пунктів, до програмно-технічних комплексів самообслуговування, у підзвіт тощо. За дебетом рахунку класу 2203 проводяться суми наданих кредитів, його призначення - облік довгострокових кредитів на поточні потреби, що надані фізичним особам.

Отже, визначення класів рахунків, вказаних в заяві, відповідає їх призначенню, передбаченому Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, а тому помилковими є доводи апелянта, що відображення господарських операцій, на які посилається банк, не передбачено у бухгалтерському обліку.

Безпідставними колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги про те, що надання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо лише за наявності у банку індивідуальної ліцензії.

Так, відповідно до статей 524 та 533 ЦК України передбачено право сторін за грошовими зобов'язаннями визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету.

Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії. Порядок надання дозволу Національним банком України на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банками банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 2785, у п. 5. 3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України.

Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши у установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують установлені законодавством межі, то на даний час законом не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України є наявність у банку генеральної ліценції на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмово дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

При цьому в матеріалах справи наявні банківська ліцензія № 28, видана ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 30 жовтня 1991 року на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пунктами 5-11, ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», дозвіл № 28-2 від 30 жовтня 1991 року, додаток до дозволу № 28-2 від 17 липня 2007 року про перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які підтверджують, що на час укладання кредитного договору банк мав право на здійснення операцій в іноземній валюті.

Не підтвердженими жодними доказами є доводи апелянта про те, що схема видачі готівкового кредиту в іноземній валюті не відповідає встановленій законодавством, а тому відхиляються колегією суддів.

Також колегія суддів вбачає із матеріалів справи, що станом на 19 квітня 2013 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить в сумі 11975,54 долари США, яка включає в себе: сума строкової заборгованості 11975,54 долари США, що еквівалентно 95720,49 грн., сума простроченої заборгованості - 2427,52 долари США, що еквівалентно 19403,17 грн., сума строкової заборгованості по кредиту - 114,02 долари США, що еквівалентно 911,36 грн., сума простроченої заборгованості по кредиту 730,02 долари США, що еквівалентно 5837,45 грн., пеня за прострочення заборгованості по кредиту та відсотками 11989,29 грн.

Згідно із ст. ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Виходячи із вищенаведених норм, колегія суддів дійшла висновку, що суд правомірно задовольнив позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» за зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги про помилковість розрахунку заборгованості за кредитним договором та необґрунтованість заявлених позовних вимог ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», заборгованість станом на 19 квітня 2013 року складає 11975,54 долари США, або 133861,76 грн., доказів на спростування даної суми заборгованості апелянтом не надано, таким чином судом першої інстанції правомірно ухвалене рішення про необхідність її стягнення із боржника.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагєєв В.О.

Яворський М.А.