Рішення № 35348253, 19.11.2013, Київський районний суд м. Полтави

Київський районний суд м. Полтави

Справа № 552/6897/13-ц

Р І Ш Е Н Н Я

іменем україни

19 листопада 2013 року Київський районний суд м. Полтави в складі:

головуючого судді Яковенко Н.Л.,

при секретарі Лукомській А.В.,

за участю

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавамотор» про визнання незаконним та скасування наказу, зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку,

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавамотор» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

третя особа ОСОБА_4, територіальна державна інспекція з питань праці у Полтавській області, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 03 жовтня 2013 року звернулася в Київський районний суд м. Полтави з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавамотор» про зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку.

Доповнила свої вимоги в поданій до суду 25 жовтня 2013 року заяві.

Посилалася на те, що працювала у відповідача ТОВ «Полтавамотор» на посаді бухгалтера з 03 грудня 2012 року. 29 липня 2013 року через секретаря керівника звернулася з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Вказувала, що заява зареєстрована не була, 09 серпня 2013 року повторно подала заяву про своє звільнення з 12 серпня 2013 року шляхом надіслання заяви поштою. Одночасно просила останнім днем роботи на підприємстві вважати 12 серпня 2013 року та надати трудову книжку і виплатити розрахункові кошти.

Надавши відповідні заяви вважала 12 серпня 2013 року останнім днем роботи, в подальшому припинила трудові відносини з відповідачем.

13 вересня 2013 року поштою отримала трудову книжку з записом про звільнення за п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Своє звільнення у звязку з втратою довіри вважає безпідставним, вчинене з порушенням законодавства.

Просила суд визнати наказ № 48-К від 14 серпня 2013 року про звільнення нечинним та скасувати, змінити формулювання причин звільнення з роботи з ТОВ «Полтавамотор» з п. 2 ст. 41 КЗпП України на звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. Просила дату звільнення змінити на день вирішення справи по суті та стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 1843,80 грн.

Відповідач ТОВ «Полтавамотор» 24 жовтня 20132 року звернувся до суду з зустрічною позовною заявою.

Вказував, що ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду бухгалтера з повною матеріальною відповідальністю, на неї було покладено обовязки касира.

Проведеною ГУ Міндоходів у Полтавській області в липні 2013 року перевіркою щодо дотримання порядку здійснення розрахункових операції та ведення касових операцій виявлено низку порушень касової дисципліни. За результатами проведеної перевірки та виявлених порушень ДПІ м. Полтави винесено податкове рішення-повідомлення та застосовано фінансові санкції на суму 22695 грн.

Вважає, що сплачена ТОВ «Полтавамотор» фінансова санкція в розмірі 22695 грн. є майновою шкодою, завданою юридичній особі працівником, внаслідок порушення ним покладених на нього обовязків.

В поданій до суду зустрічній позовній заяві просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Полтавамотор» 22695 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та понесені судові витрати.

В судовому засіданні позивач та представник позивача повністю підтримали позовні вимоги, викладені в поданих до суду заявах, посилалися на викладені в них обставини. В задоволенні зустрічного позову просили суд відмовити.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечував та просив задовольнити зустрічний позовом ТОВ «Полтавамотор».

Інші особи в судове засідання не зявилися, будучи повідомлені судом про час та місце розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення осіб, що приймають участь в розгляді справи, дослідивши зібрані по справі докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 (до зміни прізвища Писарська) І.А. на підставі поданої особисто заяви (а.с. 50) відповідно до наказу № 31-К від 03 грудня 2012 року була прийнята на посаду бухгалтера ТОВ «Полтавамотор» з 03 грудня 2012 року з повною матеріальною відповідальністю (а.с. 51).

Також встановлено, що згідно з наказом № 13 від 03 грудня 2012 року на позивача також покладено обовязки касира (а.с. 52).

Позивач при прийнятті на роботу ознайомлена з зазначеними наказами, про що свідчать її підписи. Дана обставина не оспорювалася позивачем в судовому засіданні.

Відповідно до наказу № 48-К від 14 серпня 2013 року позивача ОСОБА_1 звільнено 14 серпня 2013 року згідно п. 2 ст. 41 КЗпП України за втратою довіри (а.с. 58).

Згідно зі ст. 235 КЗпП України працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу.

Звертаючись до суду з позовом, позивач ОСОБА_1 вважає своє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України незаконним.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України на цій підставі можуть бути звільнені з роботи лише особи, які безпосередньо обслуговують грошові або товарні цінності. При цьому підставою для розірвання трудового договору у зв'язку з втратою довіри є здійснення працівником винних дій. Саме власник у разі спору зобов'язаний довести і факт порушення, і вину працівника.

Як роз'яснено у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами і доповненнями), звільнення з підстав втрати довір'я (п. 3 ст.41 КЗпП України) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Таким чином, утрата довір'я може бути не тільки результатом скоєння певних дій, а й такого проступку, який дає підстави зробити висновок про те, що подальше залишення такого працівника на роботі з обслуговуванням грошових і матеріальних цінностей може призвести до утрати цих цінностей.

Норми закону повязують можливість звільнення особи за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за сукупністю факторів: 1) працівник має безпосередньо обслуговувати грошові або товарні цінності; 2) наявність порушення; 3) повинно мати місце здійснення працівником винних дій, при цьому форма вини не має значення, але факт порушення і вину має довести роботодавець.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала на посаді бухгалтера, виконувала обовязки касира та була матеріально-відповідальною особою як відповідно до укладеного 03 грудня 2012 року договору про повну матеріальну-відповідальність (а.с. 53), так і відповідно до наказу № 31-К від 03 грудня 2012 року про прийняття на роботу (а.с. 51).

Відповідно до своїх посадових обовязків ОСОБА_1 (а.с. 54-56) здійснювала операції, повязані з прийманням та видаванням готівкових грошових коштів через касу підприємства, зберігала всі прийняті цінності, одержувала в установах банку готівку, здійснювала записи в касовій книзі операцій одержання і видавання готівки та за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом в день їх надходження або видавання, виконувала інші дій, в тому числі щоденно в кінці робочого дня виводила залишок грошових коштів у касі підприємства та передавала у бухгалтерію підприємства звіт касира.

В судовому засіданні позивач підтвердила ту обставину, що перебуваючи в трудових відносинах з ТОВ «Полтавамотор» безпосередньо здійснювала роботи, повязані з обігом готівкових коштів, ведення всіх касових операцій, в тому числі проведення розрахункових операцій через РРО, друк фіскальних звітних чеків, оприбуткування готівки, а також одержання коштів під звіт.

Тому суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1, перебуваючи в трудових відносинах з відповідачем ТОВ «Полтавамотор» безпосередньо обслуговувала грошові цінності, тому в розумінні норми п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є працівником, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності.

Такий висновок суду також підтверджується особистими підписами позивача, актом інвентаризації наявних готівкових коштів (а.с. 66).

Вирішуючи питання про наявність факту порушення та винних дій працівника, суд виходить з наступного.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що згідно з наказом Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 19 липня 2013 року № 173 призначено проведення протягом липня 2013 року фактичної перевірки платника податків ТОВ «Полтавамотор» (а.с. 59).

Згідно акту про результати фактичної перевірки, проведеної на ТОВ «Полтавамотор» (а.с. 60-61, 68-70), виявлено наступні порушення: не забезпечено щоденний друк фіскальних чеків, не забезпечено зберігання контрольних стрічок, проведення розрахункових операцій через РРО без застосування режиму попереднього програмування обліку кількості товарів.

В той же час судом встановлено, що здійснення відповідних операцій є безпосереднім обовязком позивача ОСОБА_1, що останньою підтверджено в судовому засіданні 19 листопада 2013 року.

За таких обставин суд вважає доведеним факт наявності порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями (касові операції), що виникли саме з вини позивача.

Факт наявності порушень касової дисципліни також підтверджено наданими до суду актами (а.с. 64), та не спростовано позивачем.

Наявність встановлених в судовому засіданні порушень правил проведення операцій давали всі підстави для втрати до ОСОБА_1 довір'я зі сторони ТОВ «Полтавамотор».

Тому суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 з займаної посади за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у звязку з втратою довіря проведено відповідачем з дотриманням вимог трудового законодавства, уповноваженим органом.

Посилання позивача в поданій до суду позовній заяві не те, що неодноразово зверталася до відповідача з заявами про звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 12 серпня 2013 року судом оцінюються критично.

Як встановлено дослідженими в справі доказами позивач ОСОБА_1 дійсно через відділення поштового звязку надсилала наступні заяви:

-10 серпня 2013 року надсилала заяву, датовану 09 серпня 2013 року, про звільнення з 12 серпня 2013 року (а.с. 6,7, 109, 110);

-10 серпня 2013 року надсилала заяву, датовану 12 серпня 2013 року, про звільнення з 12 серпня 2013 року (а.с. 8,9 , 111, 112);

-15 серпня 2013 року надсилала заяву, датовану 15 серпня 2013 року, про надіслання на її адресу наказу про звільнення, трудової книжки та розрахункових коштів (а.с. 10, 11, 12, 108);

-11 вересня 2013 року нотаріально посвідчену заяву про надіслання наказу про звільнення та розрахункових коштів (а.с. 14,15).

Із вказаного переліку заяв відповідачем ТОВ «Полтавамотор» було отримано лише 10 вересня 2013 року заяву ОСОБА_1 від 15 серпня 2013 року з проханням направити на її адресу копію наказу, трудову книжку та розрахункові кошти.

Інші заяви позивача, відділенням поштового звязку повернуті позивачу ОСОБА_1 без вручення адресату, що підтверджено повідомленнями УДППЗ (а.с. 110, 112) та не оспорювалося позивачем та її представником в судовому засіданні.

За нормою ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, норми ст. 38 КЗпП України обовязковою умовою для розірвання трудового договору з ініціативи працівника передбачають наявність заяви самого працівника.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що адміністрація ТОВ «Полтавамотор» в термін до 10 вересня 2013 року жодних заяв від позивача ОСОБА_1 про звільнення не отримувала.

Твердження позивача про те, що 29 липня 2013 року подавала таку заяву на імя директора є голослівним та не підтверджується жодним доказом.

Фактично позивач ОСОБА_1 13 серпня 2013 року та 14 серпня 2013 року не вийшла на роботу без поважних причин, не отримавши рішення власника про розірвання договору.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено та не оспорюється позивачем, що ОСОБА_1 в день звільнення 14 серпня 2013 року не працювала, вимоги про розрахунок предявила 10 вересня 2013 року.

Також встановлено, що одразу після предявлення такої вимоги відповідач провів розрахунок з позивачем та в порядку, передбаченому п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року N 58, надіслав трудову книжку.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу № 48-К від 14 серпня 2013 року про звільнення нечинним та скасування, зміну формулювання причин звільнення з роботи з ТОВ «Полтавамотор» з п. 2 ст. 41 КЗпП України на звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, зміни дати звільнення є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Оскільки в судовому засіданні не встановлено підстав для зміни формулювання причин звільнення, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Твердження представника позивача в судовому засіданні про те, що договір про повну матеріальну відповідальність, який було укладено між сторонами 03 грудня 2012 року, є недійсним не заслуговує на увагу.

Зазначений договір не оспорювався в установленому законом порядку жодною із його сторін.

Більш того, між сторонами по справі склалися правовідносини, коли фактично кожною із сторін договору про повну матеріальну відповідальність він виконувався.

При цьому судом враховують вимоги ст. 135-1 КЗпП України, відповідно до якої письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 1 постанови Державного комітету ОСОБА_2 Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24, якою затверджено вичерпний перелік посад і робіт працівників, з якими можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність - договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може бути укладений з працівниками, що обіймають посади або виконують роботи (додаток № 1 до даної постанови), безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусткою), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

Додаток № 1 передбачає виконання наступних робіт, при виконанні яких з працівником укладається договір про повну матеріальну відповідальність, зокрема, касири, а також робітники, що виконують обовязки касира.

Таким чином, позивач ОСОБА_1, виконуючи фактично обовязки касира, належить до категорії працівників, які можуть бути звільненні на підставі втрати довіри до них.

Позивач була ознайомлена з наказом № 13 від 03 грудня 2013 року про виконання обовязків касира (а.с. 52), такий наказ не оскаржувала та фактично виконувала всі обовязки касира. Інша особа на посаду касира адміністрацією підприємства не призначалася.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ТОВ «Полтавамотор» про відшкодування шкоди суд виходить з наступного.

Статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Дослідженими в справі доказами встановлено, що між ТОВ «Полтавамотор» та ОСОБА_1 було укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність.

Також встановлено, що згідно з податковим повідомленням-рішенням на підставі акта перевірки № 6/16-01-22-06-38/37829124 від 23 липня 2013 року до відповідача ТОВ «Полтавамотор» Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області було застосовано суму штрафних санкцій в розмірі 22695 грн.

Сума штрафних санкцій ТОВ «Полтавамотор» була сплачена в повному обсязі відповідно до платіжного доручення № 1010 від 25 вересня 2013 року.

Відповідно до ст. 135-3 КЗпП України розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. На підприємствах громадського харчування (на виробництві та в буфетах) і в комісійній торгівлі розмір шкоди, заподіяної розкраданням або недостачею продукції і товарів, визначається за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції і товарів. Розмір підлягаючої покриттю шкоди, заподіяної з вини кількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, виду і межі матеріальної відповідальності.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 року N 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», в п. 4 розяснив, що під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Суд приходить до висновку, що грошова сума в розмірі 22695 грн., сплачена ТОВ «Полтавамотор» на виконання податкового повідомлення-рішення, є розміром штрафних санкцій, застосованих до підприємства як юридичної особи та в силу норм ст. 135-3 КЗпП України не може оцінюватися як розмір заподіяної підприємству шкоди.

Тому хоча з позивачем ОСОБА_1 і було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, але сума штрафних санкцій не є розміром заподіяної підприємству шкоди, тому позовні вимоги ТОВ «Полтавамотор» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Судові витрати за розгляд справи в суді в частині позовних вимог ОСОБА_1 суд вважає за можливе віднести за рахунок держави.

Понесені ТОВ «Полтавамотор» судові витрати у звязку з відмовою в задоволенні позовних вимог не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 209, 213- 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавамотор» про визнання незаконним та скасування наказу, зміну формулювання причин звільнення, дати звільнення, стягнення середнього заробітку відмовити.

В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавамотор» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.

Судові витрати за розгляд справи в суді в частині позовних вимог ОСОБА_1 віднести за рахунок держави.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Полтавської області через Київський районний суд м. Полтави шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Н.Л.Яковенко

19.11.2013