Рішення № 35345850, 13.11.2013, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/8245/13-ц

2/357/2761/13

Категорія 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2013 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рябченко Л. А. ,

при секретарі Вербицька М. Л.,

з участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_4

до

ОСОБА_5,

третя особа: ОСОБА_6 ,

про захист житлових прав шляхом вселення,

та зустрічним позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_4

третя особа: ОСОБА_6,

про визнання особи втратившою право користування житлом,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з позовом про захист її житлових прав шляхом вселення в квартиру АДРЕСА_1. Вимоги обґрунтувала тим, що з відповідачем перебувала у шлюбі до 7.02.2008р., що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу. 20.05.2004р. відповідач вселив її разом з дочкою ОСОБА_7 та зареєстрував у належній йому квартирі за вказаною адресою. Після розлучення почав перешкоджати їй у користуванні житлом, змінив замки на вхідних дверях, на хвіртку повісив цеп з навісним замком. До кінця серпня 2011р. використовуючи ключі доньки позивач користувалася житлом. Але відповідач повторно змінив замки і не впускав ні її, ні дочку. На даний час у квартирі залишилися речі позивача. Вище перелічені факти були встановлені судовим рішенням від 7.12.2012р.. Факт перешкоджання користування житлом підтверджується і матеріалами Білоцерківського МВ ГУ МВС.

Позивач посилається на те, припинення сімейних відносин не позбавляє права користування займаним приміщенням, і ніхто не може бути виселений чи примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідач подав зустрічний позов про визнання позивачки втратившою право користування житловим приміщенням АДРЕСА_2, що належить йому на праві власності. Вимоги обґрунтував тим, що шлюб з позивачкою був розірваний за рішенням суду від 27.05.2002р., проте він надав свою згоду на її вселення у спірне житло після поліпшення стосунків 20.05.2004р.. А 6.03.2008р. позивач залишила місце реєстрації, забрала все належне їй майно, та переїхала до батьків по вул..Комсомольській,17 у с.Іванівка Білоцерківського району, де і проживає на даний час, про що свідчить довідка сільської ради. Комунальні послуги позивач не сплачувала, не надавала коштів на утримання дітей, які проживали разом з ним. Таким чином, позивачка перестала бути членом його сімї, домовленості про користування житлом з відповідачем не мала. Без поважних причин не проживала у спірному житлі понад встановлені законом строки. Крім того, вибула на інше постійне місце проживання, втративши право на користування жилим приміщення з дня вибуття. На ствердження вибуття суд може брати до уваги, зокрема перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, працевлаштування. З огляду на вище викладене, позивач втратила право на користування спірним житлом.

В судовому засіданні позивач за основним позовом вимоги підтримала, зустрічний позов не визнала. Додатково пояснила, що залишила спірне житло не добровільно, відповідач чинить їй перешкоди у користуванні, не допускає до житла. Належні їй речі, про які свідчить розписка, були придбані нею у кредит, відповідач виставив з будинку і вона змушена була їх забрати і перевезти до батьків у с.Іванівка, де в даний час тимчасово проживає без реєстрації. Працює у м.Києві по трудовому договору за графіком: два тиждні - через два. Дочка змушена була переїхати до майбутнього чоловіка, оскільки батько і її вигнав з будинку, де вона зараз і проживає. Спільне майно подружжя не ділило, її особисті речі до цього часу залишилися у спірному будинку, до якого вона не має доступу. Крім того, перебуваючи у шлюбі вона з чоловіком добудувала частину будинку, в тому числі жилу кімнату, в якій вона проживала з дочкою. Комунальні послуги не сплачувала, оскільки такої домовленості не було, крім того вона не мала ніяких документів на житло, квитанцій на сплату комунальних послуг, а з серпня 2011р. не користувалася житлом. У травні 2013р. вона намагалася потрапити до будинку, але їй це не вдалося, оскільки на хвірточці був замок, свідком чого була її знайома ОСОБА_8. Постійного місця проживання позивач не має, живе то за місцем роботи, то у батьків, добровільно спірне житло не залишала.

Представники позивача підтримали позовні вимоги за основним позовом, зустрічний позов не визнали, посилаючись на те, що відповідач протиправно позбавив позивача житла, чинив перешкоди у користуванні ним та визнав той факт, що він не бажає, щоб позивачка проживала у його будинку.

Відповідач у судовому засіданні не визнав первинний позов, зустрічний позов підтримав. Додатково пояснив, що позивачка залишила його помешкання і переїхала жити до своїх батьків у село, забравши при цьому своє майно. Після розірвання шлюбу позивач є йому чужою людиною, і він не бажає, щоб вона проживала у належному йому будинку, тим більше такої можливості немає, оскільки жила кімната одна, в якій проживає він із сином. Добудова до будинку, про яку зазначила позивач, є самовільною, і відповідач її зараз розбирає. Проте, зазначив, що не заперечує, щоб разом з ним проживали діти. Замки на дверях та хвірточці він дійсно встановив, щоб не мали доступу сторонні особи. Коли приходила до будинку позивач він не знає. Проти її вселення заперечує.

Представник відповідача первинний позов не визнав, зустрічний позов підтримав, посилаючись на те, що позивачка не є членом сімї відповідача, договору найму житла не укладала, комунальні послуги не сплачувала, виїхала на інше постійне місце проживання, забравши своє майно, та влаштувавшись на роботу в іншому місті.

Третя особа по справі - ОСОБА_6 - вважає, що первинний позов підлягає задоволенню, а зустрічний позов не підлягає до задоволення. Свою думку обґрунтувала тим, що відповідач її батько не впускав маму позивачку до будинку. До серпня 2011р. вона давала мамі ключі, щоб та могла потрапити до помешкання. Але в серпні батько змінив замки, і ні мати, ні вона не могли потрапити до двору та будинку, в звязку з чим остання була змушена переїхати жити до нареченого. Належна батькові квартира мала дві жилі кімнати, в одній з яких ОСОБА_7 жила, проте батько створював нестерпні умови проживання, відключав світло. Батьки разом добудовували кухню, коридор. В спірній квартирі залишилися речі, які належать мамі, зокрема фотоапарат, одяг, які вона не мала змоги забрати.

Заслухавши доводи сторін, їх представників, думку третьої особи, покази свідка, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що первинний позов підлягає до задоволення, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 5.03.1993р., який був розірваний 7.02.2008р., про що свідчить копія свідоцтва. Рішення про розірвання шлюбу було ухвалене Білоцерківським міськрайонним судом 27.05.2002р..

20.05.2004р. відповідач надав дозвіл на реєстрацію позивачки у належній йому, згідно договору дарування від 21.06.1994р., частині будинку по вул..Чуйкова,21 у м.Білй Церкві, яка фактично становить квартиру № 3, що визнали позивач та відповідач. До березня 2008р. сторони проживали разом.

Згідно довідки К ПБМР ЖЕК № 1 від 16.10.2012р., у кв.№ 3 по вул..Чуйкова,21 у м.Білй Церкві зареєстровані 4 особи: ОСОБА_5, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

7.12.2012р. Білоцерківським міськрайонним судом ухвалене рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 про визнання осіб, втратившими право користування житловим приміщенням. Позов був предявлений з тих підстав, що відповідач ОСОБА_4 не проживає у спірній квартирі з серпня 2008р., а ОСОБА_7 з серпня 2011р., без поважних на те причин. Проте, суд прийшов до висновку про існування між позивачем та відповідачем стійких неприязних стосунків, які призвели до тимчасового не проживання відповідачів у квартирі спірного будинку з поважних причин, зокрема поведінки позивача, який створював перешкоди, що унеможливлювали проживання у спірному будинку.

Як встановлено в судовому засіданні, після винесення вищезазначеного рішення обставини не змінилися, ОСОБА_4 не має доступу до спірного житла та навіть подвіря, на якому знаходиться будинок, оскільки хвірточка зачинена на замок, що підтвердила і свідок ОСОБА_8, яка в травні 2013р. ходила з позивачкою до будинку. Крім того, сам відповідач підтвердив у судовому засіданні той факт, що він не бажає, щоб його колишня дружина проживала у належному йому будинку, оскільки вона не є членом його сімї, і вона не має доступу до квартири та подвіря.

Проте доводи відповідача про те, що позивачка виїхала на інше постійне місце проживання, суд оцінює критично, оскільки як встановлено судом ОСОБА_4 переїхала проживати до батьків не добровільно, а не маючи вибору, так як відповідач не впускав її до спірного помешкання. Даний факт підтверджується і зверненнями позивачки до Білоцерківського МВ ГУ МВС України в Київській області з відповідними заявами від 19.01.2013р.та 31.05.2013р.. Від витребування матеріалів перевірки сторони відмовилися в звязку з тим, що відповідач не заперечував той факт, що він не допускав позивачку до спірного будинку.

Той факт, що позивач добровільно забрала власні речі і перевезла їх на нове місце проживання суд теж оцінює критично з огляду на вищевикладене та небажання відповідача, щоб позивачка проживала у належному йому будинку. З пояснень позивачки та 3 особи, - відповідач виставив речі, зазначені у розписці від 6.03.2008р., з будинку.

Довідка Іванівської сільської ради Білоцерківського району від 24.07.2012р. про те, що ОСОБА_7 та ОСОБА_4 проживають без реєстрації у с.Іванівка по вул..Комсомольській,16, ніяк не свідчить про добровільність переїзду на нове місце проживання, що підтверджується вище викладеними фактами.

Суд бере до уваги той факт, що позивачка не сплачувала за комунальні послуги АДРЕСА_3, оскільки угоди між сторонами не було, з серпня 2008р. у спірному житлі позивачка не проживала, не користувалася ним, крім того відповідач перешкоджав проживанню позивачки у спірному житлі.

Відповідно до ч.4 ст.156 ЖК Української РСР:

« До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи,

зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення

сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх

права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди

між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про

безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин

застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.»

Відповідно до ч.1 ст.162 ЖК Української РСР:

«Плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі),

що належить громадянинові на праві приватної власності,

встановлюється угодою сторін.»

Відповідно до ч.2 ст. 107 та ст.167 ЖК Української РСР:

«У разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне

проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення

в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення

вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення

вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не

розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право

користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.»

Відповідно до ч.1 ст.71 ЖК Української РСР:

«При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.»

Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР:

«Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.»

Відповідно до ч.1 ст.163 ЖК Україниської РСР:

«У разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу.»

Проте, судом не було встановлено факту добровільного вибуття позивача за первинними позовом із спірного житла на нове місце проживання, натомість встановлено факт перешкоджання відповідачем у користуванні житлом та небажання відповідача проживати разом з позивачем - бувшою дружиною - у належному йому житловому приміщенні. В період після ухвалення рішення Білоцерківським міськрайонним судом від 7.12.2012р. фактичні обставини не змінилися. Відсутність позивача у спірному житлі не може вважатися відсутністю без поважних причин. Тому зустрічний позов відповідача із заявлених ним підстав не підлягає до задоволення.

Оскільки, припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користування займаним приміщенням, то позивач має право користування житловим приміщенням, що належить відповідачу. Підстав для визнання позивачки за первинним позовом втратившою право користування житлом суд не вбачає.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК Української РСР:

«Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.»

Тому, первинний позов підлягає до задоволення, а порушені права позивача підлягають до захисту шляхом вселення ОСОБА_4 у спірне житлове приміщення.

Судові витрати позивача за первинним позовом підлягають до стягнення з відповідача. Судові витрати відповідача за зустрічним позовом покладаються на нього.

На підставі ст.ст. 9, 64, 71, 72, 156, 162, 163, 107, 167 ЖК Української РСР, ст. 47 Конституції України, ст.319 ЦК України, керуючись ст.ст. 3-13, 79, 84, 88, 208, 212-215, 218, 222, 294 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Первинний позов задовольнити.

Вселити ОСОБА_4 у квартиру № 3 по вул..Чуйкова.21 у м.Білій Церкві Київської області

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі в розмірі 114 грн. 70коп..

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_10