Ухвала суду № 35334735, 17.10.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/5252/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

У Х В А Л А

Іменем України

17 жовтня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - Суббота Андрія Анатолійовича на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НВП «Квазар Комплекс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НВП «Квазар Комплекс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обгрунтовує тим, що вважає спірне податкове повідомлення-рішення таким, що прийнято податковим органом всупереч нормам законодавства України, а тому підлягає скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2013 року задоволено вказаний позов. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28.01.2013 року № 0001052280, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - Суббот Андрій Анатолійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні даного позову.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами вказаної перевірки 10.01.2013 року ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС складено акт № 37/22-80/30219297, за змістом якого вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 664815,00 грн, підставою для такого висновку стала встановлена податковим органом нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп», а також відсутність юридичної сили виписаних ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) за результатами вчинення відповідних господарських операцій, внаслідок визнання винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України та засудження вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2012 у справі № 1-478/12 засновника та директора ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» - ОСОБА_3

28.01.2013 на підставі висновків акту перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення № 0001052280, яким у зв'язку з порушенням п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 664815,00 грн.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є обгрунтованими.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому колегія суддів зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Правова позиція по даному питанню викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 року у справі №К-12509/08.

Також за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Судом першої інстанції було встановлено, що правочини між ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується належним чином оформленими рахунками-фактурами, актами здачі-приймання робіт (надання послуг) та податковими накладними.

На підставі вказаних правочинів ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» надано позивачу послуги з перевірки якості товару, розфасовки та перефасовки товару, з надання консультацій, охорони товару, здачі товару на склад замовника, діагностики товару, погрузки та розгрузки товару, обслуговування товару, збору необхідних документів, маркетингових досліджень загальною вартістю 3468600,00 грн., витрати, які ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» віднесено до складу валових витрат за ІІ квартал 2011 року.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи договорами, додатками та специфікаціями до них, довіреностями на отримання ТМЦ, видатковими накладними та ВМД, які були складені за результатами, в тому числі, надання позивачу відповідних послуг ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп».

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

Правова позиція по даному питанню викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом першої інстанції було встановлено, що податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» господарських операцій за спірними правочинами, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп».

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних правочинів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Правова позиція по даному питанню викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 року у справі № К/9991/34364/12.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Правова позиція по даному питанню викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 року у справі № К-9574/08.

При цьому, ч. 4 ст. 72 КАС України установлено, що вирок, суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми ч. 1 ст. 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду з адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Правова позиція по даному питанню викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 року № 2379/12/13-12.

За таких умов, а також зважаючи на те, що з вироку Солом'янського районного суду м. Києва від 24.04.2012 року у справі № 1-478/12 не вбачається встановлення фактів щодо спірних операцій, у той час як відповідно до ст. 72 КАС України для адміністративного суду є обов'язковим вирок суду, який набрав законної сили, в питаннях чи мало місце діяння, чи вчинене воно цією особою (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.12.2011 у справі № К/9991/31743/11), колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції вказаного вироку.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях (правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року у справі № К/9991/50772/12).

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом першої інстанції було встановлено, що на момент укладення відповідних правочинів, підписання рахунків-фактур, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» не була припинена.

Разом з тим, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.04.2012 року у справі № 2а-3313/12/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.08.2012 року, встановлено фактичність господарських операцій за правочинами, укладеними між ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» у ІІ кварталі 2011 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «НВП «Квазар Комплекс» та ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не може розглядатись як нікчемний з мотивів його завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на вищевказане, а також враховуючи, що витрати позивача за правочинами з ТОВ «Компанія «Мегаполіс-груп» підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновку акту перевірки про порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у зв'язку з чим винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 28.01.2013 року № 0001052280 є безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Правова позиція по даному питанню викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 року у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 року у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 року у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Отже, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби - Суббота Андрія Анатолійовича - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.