Постанова № 35332506, 11.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Справа № 908/1130/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: Мухіної Н.В., дов. № б/н від 10.04.2013 року;

Відповідача: Мудрака Д.В., дов. № 20/13-юр від 30.05.2013 року;

розглянувши касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" на рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2013 року

у справі № 908/1130/13 господарського суду Донецької області

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон"

до приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників"

про стягнення 270 640,00 грн.

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Сілікон" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", просило стягнути з відповідача 270 640,00 грн. (а.с. 4-6).

Позовні вимоги мотивовано неналежним виконанням договору № 53/07 від 01.08.2007 року щодо повернення залишку позики.

У відзиві на позов приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" просило відмовити у позові у зв'язку зі спливом позовної давності (а.с. 41-42).

Рішенням господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року (суддя Місюра Л.С.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду (головуючий Татенко В.М., судді Зубченко І.В, Радіонова О.О.) (а.с. 138-139) позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" 270 640, 00 грн. основного боргу, 5 412, 80 грн. судового збору (а.с. 101-103).

Оскаржені судові акти мотивовано доведеністю та обгрунтованістю позовних вимог.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити з підстав, наведених вище (а.с. 146-148).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.10.2013 року касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 11.11.2013 року (а.с. 144-145).

Розпорядженням секретаря першої судової палати № 02-05/896 від 07.11.2013 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Прокопанич Г.К. (доповідач), судді Алєєва І.В., Євсіков О.О.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Сілікон" та відкритим акціонерним товариством "Завод напівпровідників", правонаступником якого є приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" було укладено договір позики № 53/07 (а.с. 11).

Відповідно до п. 1 договору позикодавець приймає на себе зобов'язання надати позичальнику позику в сумі 350 000,00 грн., а останній - повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (без відсотків) у строк, погоджений даним договором.

Згідно п. 2 договору видача позики здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача в Запорізькій філії ПУМБ. Таке перерахування здійснюється позивачем з моменту підписання договору та до 05.08.2007 року.

Пунктом 3 договору передбачено, що повернення суми позики буде здійснюватись шляхом перерахунку на поточний рахунок позикодавця з 01.08.2008 року.

Відповідно до п. 4 договору він є безоплатним, тобто, сплата відсотків позивачу не проводиться.

На виконання умов договору позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти в сумі 350 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 01.08.2007 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що договір № 57/03 від 01.08.2007 року за своєю правовою природою є договором позики.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно п. 1, 2 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Судами встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Сілікон" направлялись відповідачу вимоги вих. № 63 від 14.02.2013 року та вих. № 105 від 18.03.2013 року про повернення не погашеної суми позики (а.с. 15, 18).

Згідно п. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 11.03.2013 року між сторонами був підписаний акт звірки, яким відповідач визнав наявність заборгованості за вищезазначеним договором у сумі 270 640 грн.

Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків між позивачем та відповідачем від 29.04.2013 року, підписаним головним бухгалтером та генеральним директором приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників", останній також визнав наявність заборгованості за спірним договором у сумі 270 640 грн.

Суди дійшли висновку, що вказані акти звірки являються документами про визнання боргу та, відповідно, документами, які переривають перебіг позовної давності.

Крім того, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, дійшов висновку, що строк позовної давності слід відраховувати з 31 дня після направлення позивачем вимоги про повернення суми позики.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором не виконав належним чином, повернув позивачу частину позики платіжним дорученням № 204 від 07.03.2008 року в сумі 79 360,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 07.03.2008 року.

Враховуючи те, що приватне акціонерне товариство "Завод напівпровідників" не повернуло позивачу іншу частину позики, місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Пунктами 1, 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти вищенаведеним вимогам не відповідають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Пунктом 1 ст. 260 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Відповідно до п. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 3 договору № 53/07 від 01.08.2007 року позика підлягає поверненню з 01.08.2008 року.

З огляду на викладене саме 01.08.2008 року є датою, з якої починається прострочка виконання зобов'язання відповідачем та від якої позивач має право вимагати повернення грошових коштів.

Тому висновки суді попередніх інстанцій про те, що строк виконання зобов'язання сторонами неузгоджений є хибними.

Отже, початком перебігу позовної давності у даному випадку є 01.08 2008 року, тоді як вимога про повернення грошових коштів була направлена позивачем 14.02.2013 року, тобто після спливу трьох років загального строку позовної давності.

Несвоєчасне направлення вимоги є ризиком господарської діяльності підприємства.

Судова колегія не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про переривання строку позовної давності виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п. 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. При цьому господарським судом слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.

Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вбачається з матеріалів справи товариство з обмеженою відповідальністю "Сілікон" звернулось до суду з позовною заявою у квітні 3013 року, тобто, після спливу позовної давності.

Оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності, у задоволенні позову необхідно відмовити згідно з нормами п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до п. 11 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 24.10.2011 року "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" у разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (пункт 2 статті 1119 ГПК України).

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій було у повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для даної справи, проте, таким обставинам була дана неправильна правова оцінка та невірно були застосовані норми матеріального права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати постановлені у справі судові акти та прийняти нове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

З врахуванням вищезазначеного судовий збір у розмірі 5 412,80 грн. за розгляд у суді першої інстанції та у розмірі 5 412,80 грн. за розгляд апеляційної та касаційної скарг повинен бути відшкодований товариством з обмеженою відповідальністю "Сілікон".

Керуючись ст.ст. 49, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 20.05.2013 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 07.08.2013 року у справі № 908/1130/13 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон" до приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" про стягнення 270 640,00 грн. відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Сілікон" (місцезнаходження: 27507, Кіровоградська область, м. Світловодськ, вул. Заводська, буд. 3; код ЄДРПОУ 31377828) на користь приватного акціонерного товариства "Завод напівпровідників" (місцезнаходження: 69600, м. Запоріжжя, вул. Теплична, буд. 16; код ЄДРПОУ 31792555) 5 412,80 судового збору, 5 412,80 грн. за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Доручити господарському суду Запорізької області видати наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков