Постанова № 35332431, 19.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 913/1362/13

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль", м. Сєвєродонецьк Луганської області (далі - Підприємство),

на рішення господарського суду Луганської області від 05.06.2013 та

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2013

зі справи № 913/1362/13

за позовом Підприємства

до Луганського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Луганськ (далі - територіальне відділення АМК),

про визнання недійсним рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Пальчика М.О.,

відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 28.03.2013 № 01-24/48 у справі № 29 (далі - оспорюване рішення).

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.06.2013 (суддя Ворожцов А.Г.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2013 (колегія суддів у складі: Москальова І.В. - головуючий, судді Будко Н.В. і Татенко В.М.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємство просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано тим, що названі судові інстанції: не перевірили правильність застосування територіальним відділенням АМК Методики визначення монопольного (домінуючого) становища; безпідставно визнали укладеним проект договору, що був підставою притягнення Підприємства до відповідальності; дійшли хибного висновку про законність повторного притягнення Підприємства до відповідальності за одне й те саме порушення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Оспорюваним рішенням встановлено, що Підприємство є монополістом на ринку транспортування теплової енергії в територіальних межах м. Сєвєродонецька з часткою 100%. Цим рішенням Підприємство було визнано винним у тому, що воно не дотримувалося типової форми договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - ЦОПГВ) і вносило у договір умови, не передбачені чинним законодавством, що звужували права та обов'язки сторін.

Форма та зміст типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджені постановою Кабінету Міністру України від 21.07.2005 № 630. Разом з тим Підприємство при розробці договору на постачання теплової енергії в гарячій воді (проект договору від 27.10.2012 № 491, направлений споживачу листом від 15.11.2012) звузив обсяг прав та обов'язків сторін порівняно з типовим договором, а саме: не вказано порядок встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг; надто звужені права та обов'язки сторін та змінені інші умови договору стосовно типового договору, змінено інші положення; як відповідальність встановлено можливість стягнення штрафу в розмірі п'ятикратної вартості спожитої теплоенергії.

Матеріали справи містять копію рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 21.06.2012 № 01-24/111 за результатами розгляду справи № 891 (далі - Рішення № 01-24/111), яким встановлено, що Підприємство під час розробки та укладення договорів не дотримувалося типової форми договору про надання послуг з ЦОПГВ і звужувало обсяг прав та обов'язків сторін порівняно з типовим договором, а саме: в розділі "Предмет договору" не було визначено суб'єкта користування послугами; розділи, якими визначено права та обов'язки сторін, не відповідають пунктам 16-18 типового договору; не визначені точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачу згідно з пунктом 22 типового договору; "не вказано факту неналежного надання або ненадання послуг, розв'язання спорів"; надто звужені права та обов'язки сторін і змінені інші умови договору стосовно типового договору; як відповідальність передбачено можливість стягнення штрафу в розмірі п'ятикратної вартості спожитої теплової енергії.

Порушення, зазначені в оспорюваному рішенні, є ідентичними тим, які було виявлено, окрім інших, в Рішенні № 01-24/111.

Згідно з Рішенням № 01-24/111 Підприємство було притягнуто до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 68 000 грн., - так само, як і за оспорюваним рішенням.

Підприємством не спростовано висновки, вміщені в оспорюваному рішенні, а його доводи щодо повторного притягнення Підприємства до відповідальності за одне й те саме порушення є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з Рішення № 01-24/111, підставою розгляду справи № 891 було звернення фізичної особи Березовського О.Р., а в оспорюваному рішенні зазначено, що підставою розгляду справи № 29 є заява фізичної особи Маслова В.О.

Крім того, пунктом 3 Рішення № 01-24/111 Підприємство зобов'язано припинити порушення, визначене в пункті 2 цього рішення, шляхом приведення договірних відносин зі споживачами у відповідність до типового договору, затвердженого названою постановою Кабінету Міністрів України, у чотирьохмісячний термін з дня отримання даного рішення, а в оспорюваному рішенні встановлено, що Підприємство звузило обсяг прав та обов'язків сторін порівняно з типовим договором при розробці договору на постачання теплової енергії в гарячій воді (проект договору направлений споживачу листом від 15.11.2012), тобто договір укладено після прийняття Рішення № 01-24/111 та отримання цього останнього Підприємством. Таким чином, предметом розгляду адміністративної колегії територіального відділення АМК був договір на постачання теплової енергії в гарячій воді (проект договору від 27.10.2012 № 491, направлений споживачу листом від 15.11.2012 № 16-6-1379), що укладений всупереч пункту 3 Рішення № 01-24/111, і з іншої підстави звернення (заяви гр. Маслова В.О.).

Як вбачається із з'ясованого попередніми судовими інстанціями змісту оспорюваного рішення, дії Підприємства територіальним відділенням АМК було кваліфіковано за ознаками пункту 2 статті 50 і пункту 1 частини другої статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" як зловживання монопольним становищем на ринку надання послуг ЦОПГВ шляхом встановлення таких умов реалізації товару, які було б неможливо встановити за умов існування значної конкуренції на ринку надання послуг з ЦОПГВ.

Відповідно до названого Закону:

- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем (пункт 2 статті 50);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (частина перша статті 13);

- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 1 частини другої статті 13).

За змістом даних норм зловживання суб'єктом господарювання монопольним (домінуючим) становищем на ринку можливе лише за наявності у нього відповідного становища.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції":

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

- монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;

- монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам;

- вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

Порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку встановлено Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 № 49-р (пункт 1. 2 цієї Методики).

З урахуванням наведеного попередні судові інстанції у розгляді даної справи повинні були вичерпно з'ясувати обставини, пов'язані з тим, чи встановлено та доведено територіальним відділенням АМК у прийнятті оспорюваного рішення зайняття Підприємством монопольного (домінуючого) становища на ринку надання послуг ЦОПГВ у м. Сєвєродонецьку. Проте названими судовими інстанціями цього не здійснено, причому залишено поза увагою та оцінкою відповідні доводи Підприємства, викладені ним у поданих місцевому господарському суду письмових поясненнях у справі (а. с. 22) та в апеляційній скарзі (а. с. 65-67, і зокрема на а. с. 66).

Крім того, попередні судові інстанції не з'ясували належним чином обставин, пов'язаних з наявністю чи відсутністю договірних відносин між Підприємством і споживачем згаданих послуг гр. Масловим В.О., звернення якого, як вбачається з установлених судами обставин справи, й стало підставою для розгляду територіальним відділенням справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції № 29.

Так, оскаржувана постанова апеляційної інстанції містить з даного питання взаємно суперечливі висновки: з одного боку, в ній зазначається про укладений Підприємством і поіменованою особою договір, з іншого - лише про надіслання Підприємством споживачеві проекту договору на постачання теплової енергії в гарячій воді. Відтак судом не враховано, що відповідно до частини першої статті 638 і частини першої статті 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, і при цьому - лише з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Господарські суди не встановили, чи було додержано наведених приписів Цивільного кодексу України у правовідносинах між Підприємством і споживачем, пов'язаних з наданням останньому послуг.

Таким чином, не встановивши обставин, що входять до предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому у касаційної інстанції відсутні підстави й для висновку про правильність застосування ними норм матеріального права, в тому числі Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, оскаржувані судові рішення згідно з пунктом 3 статті 1119 та частиною першою статті 11110 ГПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати наведене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" задовольнити.

2. Рішення господарського суду Луганської області від 05.06.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.07.2013 зі справи № 913/1362/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Харченко