Постанова № 35329010, 13.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9251/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледовіт" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледовіт" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Ледовіт" подано до Окружного адміністративного суду міста Києва позов Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва від 05 червня 2013 року № 0008052230.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено норми матеріального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо судом не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального чи процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 23 травня 2013 року складено акт № 1516/22-30/35648052 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-промислова компанія "Техномашпостач" (також далі - ТОВ "ТПК "Техномашпостач"), товариством з обмеженою відповідальністю "Промелектро 75" (також далі - ТОВ "Промелектро 75") та товариством з обмеженою відповідальністю "Дормашавто" (також далі - ТОВ "Дормашавто") за період із 01 січня 2010 року по 30 вересня 2012 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 384804,00 грн., у тому числі за: вересень 2010 року - 14500,00 грн.; жовтень 2010 року - 33986,00 грн.; грудень 2010 року - 22622,00 грн.; січень 2011 року - 5713,00 грн.; лютий 2011 року - 22753,00 грн.; березень 2011 року - 61205,00 грн.; травень 2011 року - 91309,00 грн.; червень 2011 року - 39804,00 грн.; липень 2011 року - 39551,00 грн.; вересень 2011 року - 30205,00 грн.; листопад 2011 року - 23158,00 грн., чим порушено підпункти 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (також далі - Закон), підпункт 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.п. 201.6, 2018 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі - ПК України).

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 05 червня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 384804,00 грн. за основним платежем та у розмірі 82017,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту ґрунтується на висновку про нікчемність правочинів та виявленому у ході перевірки факті відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ "Промелектро 75", ТОВ "Дормашавто".

Проведеною перевіркою не виявлено факту реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ "Промелектро 75", ТОВ "Дормашавто", оскільки позивач не надав до перевірки первинних документів, які б підтвердили зворотне.

Згідно з інформацією, зазначеною в актах перевірок та акті про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача - ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ "Промелектро 75" та ТОВ "Дормашавто" здійснюють діяльність, направлену на надання податкової вигоди третім особам; за правочинами, укладеними вказаними товариствами, відсутні поставки; ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ "Промелектро 75" та ТОВ "Дормашавто" мають ознаки "фіктивності".

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, позивачем не надано доказів, які б підтвердили реальність здійснення господарських операцій між ТОВ "Ледовіт" та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", ТОВ "Промелектро 75", ТОВ "Дормашавто".

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ТПК «Техномашпостач» (Постачальник) та ТОВ «Ледовіт» (Покупець) було укладено з договір поставки №10/37 від 01.10.2010 року, предметом якого був товар, а саме: холодильне обладнання, комплектуючі та матеріали (копія надана до суду).

Оплата позивачем товару за даним договором здійснювалась на розрахунковий рахунок Постачальника в безготівковій формі на підставі рахунків на оплату.

Дійсність оплати за товар згідно вказаних рахунків, підтверджується відповідними банківськими виписками, про списання коштів з рахунку позивача.

За результатами господарських операцій, Постачальником ТОВ «ТПК «Техномашпостач» було видано наступні податкові накладні.

Постачальником ТОВ «ТПК «Техномашпостач» було відвантажено Позивачу товар за видатковими накладними.

Також, між ТОВ «Промелектро-75» (Постачальник) та ТОВ «Ледовіт» (Покупець) було укладено договір постачання №2011/0701 від 01.07.2011 року, предметом якого був товар, а саме: холодильне обладнання, холодильні компресори та агрегати, воздухоохолоджувачі, конденсатори, комплектуючі холодильних систем та системи кондиціювання, тощо.

Оплата позивачем товару за даним договором здійснювалась на розрахунковий рахунок Постачальника в безготівковій формі на підставі рахунків на оплату.

Дійсність оплати за товар згідно вказаних рахунків, підтверджується відповідними банківськими виписками, про списання коштів з рахунку позивача.

За результатами господарських операцій, Постачальником ТОВ «Промелектро-75» було видано податкові накладні.

Постачальником ТОВ «ТПК «Техномашпостач» було відвантажено позивачу товар за видатковими накладними.

Також, позивачем для забезпечення своєї господарської діяльності щодо постачання своїм покупцям холодильного обладнання, між ТОВ «Дормашавто» (Експедитор) та ТОВ «Ледовіт» (Замовник) було укладено договір про надання транспортних послуг №25/10 від 20.06.2010 року та договір на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом №04/05-1 від 05.04.2011 року.

Оплата позивачем отриманих транспортних послуг за вказаними договорами здійснювалась на розрахунковий рахунок Експедитора в безготівковій формі на підставі актів про надання транспортних послуг.

Дійсність оплати за надані транспортні послуги згідно вказаних актів, підтверджується відповідними банківськими виписками, про списання коштів з рахунку позивача.

За результатами господарських операцій, Експедитором ТОВ «Дормашавто» було видано податкові накладні.

Товарно-матеріальні цінності, які отримуються позивачем для подальшої реалізації своїм покупцям, знаходяться на складі Позивача, за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 60.

Зазначене складське приміщення знаходиться на балансі ПАТ «Київський шовковий комбінат» та перебуває у тимчасовому платному користуванні позивача (впродовж майже чотирьох років), на підставі договорів оренди нежитлового приміщення №150/09 від 25.11.2009 року, укладеного між AT «Київський шовковий комбінат» та ТОВ «Ледовіт», а також №238/12 від 29.11.2012 року, укладеного між ПАТ «Київський шовковий комбінат» та ТОВ «Ледовіт».

Отриманий позивачем товар використовувався в подальших господарських операціях.

Згідно з податковими та видатковими накладними товар було поставлено іншим підприємствам.

Дійсність оплати за придбаний третіми особами товар та надходження коштів на рахунки позивача, за реалізацію товару, підтверджується банківськими виписками, з відмітками про надходження коштів.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок про те, що правочини укладені між ТОВ «Ледовіт» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Дормашавто» є нікчемними та недійсними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У ст. 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів та не було встановлено судом першої інстанцій фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентами правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом першої інстанцій не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагентів, як обов'язкової ознаки для визнання правочинів недійсними та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 20 ПК України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

У відповідності до п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 198.1 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІ із змінами та доповненнями, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Висновки відповідача про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентами - є тільки припущенням.

Висновки суду першої інстанції про ненадання позивачем доказів на підтвердження реальності господарських операцій між ТОВ «Ледовіт» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Дормашавто» суперечать матеріалам справи.

Позивачем до суду було надано: договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на оплату, договір оренди нежитлового приміщення під склад, які підтверджують факт поставки товару ТОВ «ТПК «Техномашпостач», ТОВ «Промелектро-75», ТОВ «Дормашавто» на користь позивача та банківські виписки, які підтверджують факт повної оплати позивачем поставленого товару.

Також на підтвердження використання отриманого товару у подальшій господарській діяльності позивачем надано: договіри про надання транспортних послуг, на транспортно-експедиційні послуги по перевезенню вантажів, акти про надання транспортних послуг, банківські виписки, про списання коштів з рахунку позивача оплати за надані транспортні послуги згідно вказаних актів, договори на постачання та виконання робіт, податкові та видаткові накладні, довіреності на отримання товару, банківські виписки, з відмітками про надходження коштів від реалізації товарів.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Доказів того, що первинні документи підписані не уповноваженими особами відповідачем не надано.

Реальність придбання підприємством Позивача товарів і послуг підтверджується первинними документами, пов'язаними з господарською діяльністю позивача та передачею придбаного товару третім особам на виконання своїх зобов'язань щодо таких осіб.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач, не можуть бути достатніми підставами для визнання правочинів між позивачем та контрагентом недійсними/фіктивними, та не можуть одночасно бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товари, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів/послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстрований платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про виконання позивачем усіх необхідних умов, передбачених податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу та суду першої інстанції про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо нікчемності правочинів, неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятого ним рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов ТОВ "Ледовіт" задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледовіт" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 вересня 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ледовіт" задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 05 червня 2013 року № 0008052230

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

Постанову може бути оскаржено в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 15.11.2013 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.