Постанова № 35328235, 05.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05 листопада 2013 року 12 год. 15 хв. № 2а-8653/12/2670

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Трой Україна" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року задоволено повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Трой Україна" (також далі - позивач, ТОВ "Трой Україна") до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 07 березня 2012 року № 0000162208 та № 0000172208 (також далі - оскаржувані рішення).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла 12 серпня 2013 року та, відповідно до автоматизованої системи документообігу суду, для її нового розгляду і вирішення визначено суддю Данилишина В.М.

Ухвалою суду від 15 серпня 2013 року справу прийнято до провадження та її призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 07 жовтня 2013 року судом, згідно зі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), здійснено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач).

У ході судового розгляду справи представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю, а представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових поясненнях по суті позову, наданих суду у судовому засіданні 09 вересня 2013 року.

У судовому засіданні 14 жовтня 2013 року представником позивача заявлено письмове клопотання про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, а також відсутність заперечень з цього приводу з боку представника відповідача, у судовому засіданні 14 жовтня 2013 року судом, відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Зі змісту ухвали Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2013 року вбачається, що підставою для скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд стало порушення норм процесуального права, які унеможливили з'ясування фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зокрема, згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, суди передніх інстанцій не врахували того, що перевірку позивача проведено на підставі наказу, оформленого на виконання постанови слідчого з ОВС СВ ПМ ДПА у місті Києві від 08 листопада 2011 року у кримінальній справі № 71-00213 щодо проведення виїзної документальної позапланової перевірки позивача, а також не встановили, чи прийнято відповідне судове рішення у вказаній кримінальній справі.

Врахувавши позицію, викладену в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 липня 2013 року, на новому розгляду справи судом першої інстанції з'ясовано наступне.

Так, у період із 03 по 09 лютого 2012 року відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 16 лютого 2012 року складено акт № 66/23-10/33783631 про результати невиїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із товариством з обмеженою відповідальністю "Рекламна агенція "Респект" (також далі - ТОВ "РА "Респект"), товариством з обмеженою відповідальністю "Гарант Сервіс-А" (також далі - ТОВ "Гарант Сервіс-А"), товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Сервіс А-Плюс" (також далі - ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс") та товариством з обмеженою відповідальністю "Конкон" (також далі - ТОВ "Конкон") за період із 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року (також далі - акт перевірки), згідно з висновками якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 4649329,00 грн., у тому числі за: півріччя 2008 року - 475748,00 грн.; 9 місяців 2008 року - 669526,00 грн.; 2008 рік - 1241808,00 грн.; І квартал 2009 року - 125080,00 грн.; півріччя 2009 року - 458577,00 грн.; 9 місяців 2009 року - 782936,00 грн.; 2009 року - 1048896,00 грн.; І квартал 2010 року - 200547,00 грн.; півріччя 2010 року - 462343,00 грн.; 9 місяців 2010 року - 1228762,00 грн.; 2010 рік - 2358625,00 грн., чим порушено п. 5.1, підпункт 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";

- занижено податок на додану вартість (також далі - ПДВ) у загальному розмірі 3719463,27 грн., у тому числі за: квітень 2008 року - 90000,00 грн.; травень 2008 року - 149749,63 грн.; червень 2008 року - 140849,00 грн.; липень 2008 року - 3220,00 грн.; серпень 2008 року - 66590,00 грн.; вересень 2008 року - 85210,97 грн.; жовтень 2008 року - 160140,90 грн.; листопад 2008 року - 153570,40 грн.; грудень 2008 року - 144115,38 грн.; січень 2009 року - 65223,83 грн.; лютий 2009 року - 20055,25 грн.; березень 2009 року - 14784,75 грн.; квітень 2009 року - 36311,67 грн.; травень 2009 року - 168119,34 грн.; червень 2009 року - 62366,78 грн.; липень 2009 року - 136117,30 грн.; серпень 2009 року - 57546,00 грн.; вересень 2009 року - 65824,00 грн.; жовтень 2009 року - 9700,00 грн.; листопад 2009 року - 112763,00 грн.; грудень 2009 року - 90305,20 грн.; січень 2010 року - 9415,00 грн.; лютий 2010 року - 125326,96 грн.; березень 2010 року - 25695,67 грн.; квітень 2010 року - 23762,80 грн.; травень 2010 року - 59600,65 грн.; червень 2010 року - 126073,15 грн.; липень 2010 року - 240803,17 грн.; серпень 2010 року - 42772,67 грн.; вересень 2010 року - 329559,92 грн.; жовтень 2010 року - 418564,58 грн.; листопад 2010 року - 111798,80 грн.; грудень 2010 року - 373526,50 грн., чим порушено підпункт 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі акту перевірки, 07 березня 2012 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0000162208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2660793,00 грн. за основним платежем та у розмірі 665198,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000172208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 3407521,00 грн. за основним платежем та у розмірі 851880,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпункту 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, підпункту 78.1.11 п. 78.1, п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України (також далі - ПК України; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

Документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні;

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що перевірку позивача проведено на підставі наказу від 03 лютого 2012 року № 103 "Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки", однак в акті перевірки не міститься інформації про те, чи вручено позивачу під розписку копію вказаного наказу до початку проведення перевірки, як це передбачено положеннями ПК України.

Вказаний наказ, у свою чергу, оформлено на виконання постанови від 08 листопада 2011 року про проведення перевірки (також далі - постанова про проведення перевірки), з наявної у матеріалах справи копії якої вбачається, що у провадженні СВ ПМ ДПА у місті Києві знаходиться кримінальна справа № 71-00213, порушена, у тому числі, відносно директора ТОВ "РА "Респект" за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (також далі - КК України), відносно директора ТОВ "Гарант Сервіс-А" за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 КК України, та відносно директора ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Враховуючи, що за результатами фінансово-господарських відносин позивача із вказаними товариствами ним безпідставно сформовано податковий кредит та валові витрати, з метою повного та об'єктивного розслідування кримінальної справи № 71-00213, а також встановлення дійсності порушення податкового законодавства, виникла необхідність у проведенні документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті до бюджету податків за період із 01 січня 2008 року по 31 грудня 2010 року у межах фінансово-господарських відносин із ТОВ "РА "Респект", ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс", ТОВ "Гарант Сервіс-А" та ТОВ "Конкон".

Тобто, як вбачається з викладених обставин, перевірку позивача проведено у рамках кримінальної справи № 71-00213, порушеної відносно його контрагентів, а не нього самого.

Згідно з п. 58.4 ст. 58, п. 86.9 ст. 86 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як зазначено у листі Державної податкової адміністрації України від 25 січня 2011 року № 1754/7/23-8017 "Щодо перевірок у рамках кримінальної справи", за результатами перевірок платників податків, призначених у рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори (ст. 212 КК України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не складає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків, відносно яких та/або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки і збори) грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платників податків в загальновстановленому порядку.

Тобто, з аналізу викладених положень вбачається, що за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи за ознаками злочинів, предметом яких є податки та збори, контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не складає.

При цьому, законодавцем не визначено коло платників податків, на яких розповсюджується дія викладених положень.

Однак, проаналізувавши викладені положення та положення кримінального-процесуального законодавства, зважаючи при цьому, що вирок постановляється лише відносно особи, щодо якої порушено провадження у кримінальній справі, суд прийшов до висновку, що заборона приймати податкове повідомлення-рішення стосується лише тих платників податків, стосовно яких порушено провадження у кримінальній справі за ознаками злочинів, предметом яких є податки та збори.

Таким чином, враховуючи, що кримінальну справу, у межах якої призначено перевірку позивача, порушено стосовно третіх осіб, а факту порушення кримінальної справи на час проведення перевірки та складання оскаржуваних рішень відносно позивача не встановлено, суд прийшов до висновку, що відповідач мав право скласти відповідні податкові повідомлення рішення у разі виявлення порушень позивачем податкового, валютного та іншого законодавства.

При цьому, з наявної у матеріалах справи копії постанови прокуратури міста Києва від 27 березня 2013 року про скасування постанови про передачу грошових коштів на зберігання та закриття кримінального провадження вбачається, що кримінальну справу № 70-00552 відносно директора ТОВ "Трой Україна" порушено 28 вересня 2012 року, тобто уже після проведення перевірки позивача та складання відповідачем оскаржуваних рішень.

Кримінальну справу № 70-00552 закрито 27 березня 2013 року у зв'язку з відсутністю у діяннях директора ТОВ "Трой Україна" складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.

Стосовно реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами суд зазначає наступне.

У ході розгляду справи судом також з'ясовано, що представниками позивача не надано доказів на підтвердження реального здійснення позивачем та ТОВ "РА "Респект", ТОВ "Гарант Сервіс-А", ТОВ "Конкон", ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" господарських операцій, оскільки копії рахунків-фактур (за деякими контрагентами), видаткових та податкових накладних і актів здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) (за деякими контрагентами), за переконанням суду, не є достатніми та беззаперечними доказами реальності здійснення таких операцій.

Крім того, суд приймає до уваги інформацію, викладену у постанові про проведення перевірки, про те, що ТОВ "Гарант Сервіс-А", ТОВ "Конкон", ТОВ "Бізнес Сервіс А-Плюс" та ТОВ "РА "Респект" зареєстровані без мети створення фінансово-господарської діяльності та для використання у схемі мінімізації податкових зобов'язань і ухилення від сплати податків.

Згідно зі ст. 55-1 Господарського кодексу України, ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними: зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи; не зареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством; зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження; зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

У постанові Верховного Суду України від 01 вересня 2009 року № 21-1258во09 зазначено, що необхідно приймати до уваги факт наявності фінансово-господарських зв'язків з підприємствами, діяльність яких має ознаки "фіктивності".

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, з викладених положень вбачається, що будь-які документи мають силу первинних документів тільки за умови фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно з підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, з викладених положень вбачається, що валові витрати та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування повинні підтверджуватись належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Таким чином, проаналізувавши викладені положення та обставини, враховуючи факт не надання представниками позивача суду доказів, які б підтвердили реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, хоча про необхідність їх надання судом наголошувалось у кожному судовому засіданні, суд прийшов до висновку про правомірність складання відповідачем оскаржуваних рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Трой Україна" до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Трой Україна".

Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин