Постанова № 35327914, 05.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05 листопада 2013 року 13 год. 45 хв. № 826/10477/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом приватного підприємства "Лізгольд" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Лайкс", про визнання незаконним та скасування рішення відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 04 липня 2013 року надійшов позов приватного підприємства "Лізгольд" (також далі - позивач) до державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 31 серпня 2012 року № 0004642203 (також далі - оскаржуване рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки складене відповідачем на підставі висновків, зроблених за результатами перевірки позивача, які не відповідають фактичним обставинам.

Ухвалою суду від 08 липня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 30 вересня 2013 року судом задоволено відповідне письмове клопотання законного представника позивача та, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 53 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі - КАС України), до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, допущено товариство з обмеженою відповідальністю "Лайкс" (також далі - третя особа).

У судовому засіданні 14 жовтня 2013 року судом, відповідно до ст. 55 КАС України, допущено заміну відповідача його процесуальним правонаступником - державною податковою інспекцією у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (також далі - відповідач).

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримав позов та просив задовольнити його повністю.

Представники відповідача не визнали позов та просили відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 09 серпня 2013 року. Пояснили, що оскаржуване рішення є правомірним, оскільки складене відповідачем у зв'язку з виявленням у ході перевірки позивача порушень ним податкового законодавства.

Представник третьої особи у судове засідання 14 жовтня 2013 року не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, заява про розгляд справи за відсутності її представника до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 14 жовтня 2013 року судом, згідно з ч. 6 ст. 128 КАС України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 01 по 03 серпня 2012 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 10 серпня 2012 року складено акт № 5347/22-317/36798064 про результати невиїзної документальної позапланової перевірки позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість (також далі - ПДВ) по взаємовідносинах із третьою особою за період із 01 липня по 31 серпня 2011 року (також далі - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем занижено ПДВ у загальному розмірі 106186,00 грн., у тому числі за липень 2011 року - 47500,00 грн.; серпень 2011 року - 58686,00 грн., чим порушено п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (також далі - ПК України).

Перевірку проведено на підставі наказу від 01 серпня 2012 року № 1151 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки".

На підставі акту перевірки, 31 серпня 2012 року відповідачем складено оскаржуване рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 106186,00 грн. за основним платежем та у розмірі 26547,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи доказів та наступних положень та обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби.

У ході розгляду справи судом з'ясовано, що висновок відповідача про заниження позивачем ПДВ ґрунтується на виявленому у ході перевірки факті не підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та третьою особою, а також факті наявності у третьої особи ознак "фіктивності".

Зокрема, між позивачем та третьою особою укладено договори з надання консультаційних послуг від 12 червня 2011 року № 20 та від 12 липня 2011 року № 21, за умовами яких позивач доручив, а третя особа - зобов'язалась надати позивачу спеціальні кваліфіковані консультації із фінансових, економічно-правових питань та питань управління, пов'язаних з виробничою діяльністю позивача.

На підтвердження виконання умов вказаних договорів № 20 та № 21 позивачем до перевірки надано акти приймання-передачі наданих консультаційних послуг та податкові накладні.

Під час проведення перевірки виявлено, що третя особа надавала позивачу юридичні послуги на підставі вказаних договорів № 20 та № 21. Однак, до перевірки не надано документів, на підставі яких можливо встановити, які саме послуги (їх перелік) надавались та чи пов'язані такі послуги із господарською діяльністю позивача. Зокрема, позивачем не надано підтверджуючих документів, на підставі яких відповідач ідентифікував би конкретний зміст наданих третьою особою послуг.

В актах приймання-передачі наданих консультаційних послуг також не зазначено, які послуги позивачу надано.

За переконанням відповідача, викладене свідчить, що надані третьою особою послуги безпосередньо не пов'язані із господарською діяльністю позивача, оскільки позивачем не доведено зворотне.

Слід зазначити, що представниками позивача суду також не надано документів, на підставі яких можливо встановити обсяг та вид послуг, які надані третьою особою позивачу на підставі укладених між ними договорів.

При цьому, у матеріалах справи містяться копії вказаних договорів № 20 та № 21, актів приймання-передачі наданих консультаційних послуг від 12 серпня 2011 року № 21 (у тексті акту зазначено договір № 20, а у назві актів - договір № 21), податкових накладних від 12 липня 2011 року № 179 та від 12 серпня 2011 року № 136, а також банківських виписок з рахунку позивача, які, за переконанням представників позивача, є достатніми доказами на підтвердження виконання умов вказаних договорів.

Будь-яких інших доказів, які б свідчили про фактичне здійснення позивачем та третьою особою господарських операцій, представниками позивача у ході судового розгляду справи не надано.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі ст. 1, ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З викладених положень вбачається, що будь-які документи мають силу первинних документів тільки за умови фактичного здійснення господарської операції.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суд України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатись первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п. 187.9 ст. 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З викладених положень вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування повинен підтверджуватися належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року) № 742/11/13-11, за відсутності факту придбання товарів (послуг) або у разі, якщо придбані товари (послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податків, відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція міститься в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року № 1936/11/13-11.

Таким чином, проаналізувавши викладені положення та обставини, враховуючи факт не надання представниками позивача суду доказів, які б підтвердили реальність здійснення господарських операцій між позивачем та третьою особою, хоча про необхідність їх надання судом наголошувалось у кожному судовому засіданні, суд прийшов до висновку про правомірність складання відповідачем оскаржуваного рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача не надали належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представники відповідача надали належні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов приватного підприємства "Лізгольд" до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві, третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю "Лайкс", про визнання незаконним та скасування рішення відповідача є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. У зв'язку з ухваленням судового рішення на користь суб'єкта владних повноважень та відсутністю з його сторони судових витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позову приватного підприємства "Лізгольд".

Копії постанови направити (вручити) сторонам та третій особі (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин