Ухвала суду № 35326594, 15.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження: 22-ц/790/7088/13 Справа: № 638/4197/13-ц Категорія: «договірні правовідносини» Головуючий 1 інстанції: Гайдук Л.П. Доповідач: Піддубний Р.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді: Піддубного Р.М.,

суддів: Малінської С.М., Швецової Л.А.,

при секретарі: Колісник Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності, -

встановила:

У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 22 грудня 2010 року між ним та ОСОБА_2 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 договір купівлі-продажу належної йому на підставі договору дарування від 04 квітня 2001 року квартири АДРЕСА_1. Посилаючись на те, що знаходячись у нотаріуса він підписував документи не читаючи їх, укладаючи договір купівлі-продажу, він помилився щодо правової природи правочину, оскільки у зв'язку з тим, що знаходився у скрутному матеріальному становищі, мав на меті укладення договору позики під заставу належного йому нерухомого майна, крім того, договір купівлі-продажу був укладений внаслідок обману з боку відповідача ОСОБА_2, з урахуванням уточнених у липні 2013 року позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати договір купівлі-продажу від 22 грудня 2010 року недійсним та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин укладено між сторонами з дотриманням вимог закону, а тому відсутні передбачені ст.ст. 229, 230 ЦК України підстави для визнання його недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судовим розглядом встановлено, що 22 грудня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачеві на підставі договору дарування від 04 квітня 2001 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 3 ст. 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1 ст. 230 ЦК).

Відповідно до ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 229 - 230 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п.п. 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Належних та допустимих доказів того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було вчинено під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо природи правочину, а також того, що іншою стороною правочину було навмисно введено його в оману щодо таких обставин, ОСОБА_1, який до того ж має вищу юридичну освіту, не надано.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 наявності на час укладення договору купівлі-продажу обставин, з якими закон (ст.ст. 229, 230 ЦК) пов'язує недійсність вказаного правочину.

Оскільки судом першої інстанції не було порушено норм процесуального права, рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді