Рішення № 35326001, 12.11.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р.Справа № 922/3655/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (м.Харків) до Приватного підприємства "Марковський і К" (м.Харків) про стягнення 270542,12 гривень за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

29 серпня 2013 року Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Паркінг+", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Марковський і К" (Відповідача) суми заборгованості у розмірі 270542,12 гривень, у тому числі, 221397,03 гривень суми основної заборгованості, 16679,31 гривень суми нарахованої пені, 24037,84 гривень суми 3% річних та 8427,94 гривень суми інфляційних втрат. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням Відповідачем умов усної домовленості з Позивачем щодо поставки товару. Крім того, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 5410,84 гривень судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 серпня 2013 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 вересня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 вересня 2013 року було відкладено розгляд справи на 22 жовтня 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача.

До канцелярії господарського суду Харківської області 07 жовтня 2013 року повернулась ухвала про порушення провадження у справі від 29 серпня 2013 року, з відміткою пошти про сплив терміну зберігання, яка була направлена на адресу Відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року було продовжено строк розгляду спору, в порядку ст.69 Господарського процесуального кодексу України, та відкладено розгляд справи на 12 листопада 2013 року, у зв'язку з неявкою Відповідача.

Позивач у відкрите судове засідання 12 листопада 2013 року свого представника не направив. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідач у відкрите судове засідання 12 листопада 2013 року свого представника не направив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав. Про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Беручи до уваги, що відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, а також те, що ухвалою господарського суду Харківської області про порушення провадження у справі від 29 серпня 2013 року Відповідача було повідомлено про розгляд даної справи, суд в порядку ст.75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними в ній матеріалами, без участі представників сторін.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (Позивачем) та Приватним підприємством "Марковський і К" (Відповідачем) відбулась поставка товару на загальну суму 441397,03 гривень. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними (а.с.8-53) та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.54, 68, 69, 84, 85). Відповідні накладні було підписано з обох сторін.

Відповідач, в свою чергу, частково розрахувався з Позивачем за отриманий товар на суму 220000,00 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с.60-62). Також, факт часткової оплати підтверджує і сам Позивач.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що Позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, на заявлену до стягнення суму, належним чином. Проте, Відповідач, в свою чергу, зобов'язання щодо оплати товару не виконав, у зв'язку з чим, на час подання позову до суду, у нього утворилась основна заборгованість перед Позивачем у розмірі 221397,03 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Суд вважає, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору купівлі-продажу, за яким сторони не визначили строк здійснення оплати за отриманий товар. А тому, вищевказані накладні, за якими відбулась поставка, є самостійними підставами виникнення обов'язку Відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Згідно зі ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст.1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Як вже було зазначено вище, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

А отже, видатковими накладними фактично засвідчено приймання - передачу сторонами певного товару за договором, його найменування, кількість, вартість та інші необхідні реквізити, що може бути віднесено по зазначених актам, якими фактично затверджено приймання - передачу сторонами певного товару за договором, з тотожністю змісту форми, умов та порядку складання сторонами (повноважними представниками).

Вищевказані видаткові накладні відповідають вимогам ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дані накладні є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому, з дня підписання накладних, є всі підстави для покладення на Відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Крім того, слід зазначити, що, відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31 жовтня 2000 року №053-291516, довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст.9 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, керівником підприємства Відповідача були видані довіреності на отримання товару від Позивача, оформлені належним чином, та скріплені печаткою підприємства, що підтверджує право уповноважених осіб на отримання товару від Позивача, та підписання видаткової накладної.

Відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним в момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Позивач свої зобов'язання по поставці товару виконав у повному обсязі, повернень товару або претензій щодо кількості та якості товару від Відповідача не надходило.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17 лютого 2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Така ж правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року №5002-8/481-2011, та від 21 квітня 2011 року №9/252-10 .

Виходячи з вищевикладеного, датою поставки товару слід вважати дату, що зазначена у відповідних видаткових накладних.

Тобто, у цьому випадку, підставою виникнення у Відповідача обов'язку оплатити товар, а у Позивача права вимоги оплати такого товару, є факт поставки товару, підтверджений відповідними документами - видатковими накладними про отримання товару.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення Відповідачем основної заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу Позивача щодо стягнення з Відповідача суми основної заборгованості у розмірі 221397,03 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 16679,31 гривень пені, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ч.1 ст.231 Господарського кодексу України, Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст.547 Цивільного кодексу України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

З урахуванням того, що Позивачем не було надано до суду ні оригіналу договору, укладеного між сторонами, ні належним чином засвідченої копії відповідного договору, вважаючи поставку товару між сторонами бездоговірною, суд не вбачає правових підстав для нарахування Позивачем пені, а тому відмовляє в її стягненні повністю.

Щодо заявленої вимоги Позивача про стягнення з Відповідача 8427,94 гривень суми інфляційних втрат та 24037,84 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаних сум, дійшов висновку про те, що даний розрахунок є невірний, а тому, суд, перерахувавши заявлену до стягнення Позивачем суму 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до норм чинного законодавства України, вважає за необхідне стягнути з Відповідача 24015,70 гривень суми 3% річних та 4195,24 гривень інфляційних втрат, в решті стягуваних сум слід відмовити.

Суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та ст.129 Конституції України, ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 530, 546, 547, 548, 599, 625, 655, 664, 692 Цивільного кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Марковський і К" (61124, м.Харків, провулок Зерновий, буд.5-Б, кв.83, код 332910720320) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Паркінг+" (61002, м.Харків, вул.Артема, 2, код ЄДРПОУ 32868719, р/р №26009619948011 у обласному відділенні ПАТ "ПромінвестБанк" у м.Харкові, МФО 300012) 221397,03 гривень основної заборгованості, 24015,70 гривень суми 3% річних, 4195,24 гривень інфляційних втрат та 4991,92 гривень судового збору.

Видати відповідний наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині позову щодо стягнення 16679,31 гривень пені, 22,14 гривень суми 3% річних та 4232,70 гривень інфляційних втрат відмовити.

Повне рішення складено 18 листопада 2013 року.

Суддя Аріт К.В.

Справа №922/3655/13