Рішення № 35323164, 14.11.2013, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

_______________________________

справа № 201/3853/13-ц

пр. 2/201/1427/2013

РІШЕННЯ

іменем України

14 листопада 2013 р. м. Дніпропетровськ

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Постоленко Д.І.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

відповідачаОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до приватного підприємства «Тібет», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4 «Про стягнення грошових коштів», -

ВСТАНОВИВ:

В березні 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ПП «Тібет» про стягнення грошових коштів, у якості третіх осіб зазначено ОСОБА_6, ОСОБА_4. Згодом, позовні вимоги було уточнено, в остаточній редакції позовної заяви (а.с. 89-92) ОСОБА_5 зазначила у якості відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_2, ПП «Тібет», у якості третьої особи зазначено ОСОБА_4.

Як слідує із змісту заявлених позовних вимог, ОСОБА_5 просила визнати недійсним правочин укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про спрямування грошових коштів, отриманих від продажу будинку, належного подружжю ОСОБА_6, на погашення боргу, що існував у ОСОБА_6 перед ОСОБА_2. Далі, позивачка просила поділити між нею та її чоловіком, ОСОБА_6, грошові кошти у сумі 1 409 641 грн., отримані від продажу будинку № 4, розташованого по вул. Героїв Чорнобиля в селі Волоське Дніпропетровського району, визнавши за кожним із подружжя право власності на половину цих грошових коштів у сумі 704 820 грн. 50 коп.. Позивачка також просила стягнути солідарно з ПП «Тібет» та ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у сумі 704 820 грн. 50 коп.

Уточнена редакція позовних вимог обґрунтована тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_6 позивачка та її чоловік побудували та ввели в експлуатацію будинок № 4, розташований по вул. Героїв Чорнобиля в селі Волоське Дніпропетровського району. Право власності на цей будинок було зареєстровано належним чином.

Згодом, її чоловік, відповідач по справі, діючи через свого представника, ОСОБА_2, здійснив відчуження вказаного будинку за договором купівлі-продажу від 31 березня 2010 року, покупцем за вказаним договором є ОСОБА_4, син ОСОБА_2.

За домовленістю, що існувала між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, грошові кошти у сумі 1 409 641 грн., отримані від продажу будинку ОСОБА_2, як представником продавця, були спрямовані на погашення боргу, що існував у ОСОБА_6 перед ОСОБА_2.

Позивачка вказує, що не давала згоди на передачу грошових коштів, отриманих від продажу спільного з її чоловіком будинку, в рахунок погашення боргу, який існував у її чоловіка перед ОСОБА_2, а нотаріально посвідчена згода щодо реалізації спільного будинку жодним чином не стосується подальшого розпорядження спільними грошовими коштами, отриманими від продажу будинку.

Оскільки правочин, яким отримані від продажу будинку грошові кошти було спрямовано в рахунок погашення боргу, був вчиненим без згоди позивачки, цей правочин підлягає визнанню недійсним, а грошові кошти, що отримані від продажу будинку є спільним майном подружжя та підлягають поділу між подружжям, частки кожного із подружжя у цьому спільному майні є рівними. Факт знаходження цих грошових коштів у ОСОБА_2 не має правового значення для цілей їх поділу між подружжям та визначення часток у спільному майні і позивачка має право вимагати стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 у розмірі, що відповідає розміру її частки у справі спільної сумісної власності на ці грошові кошти.

Крім того, позивачка посилається на те, що з метою стягнення грошових коштів з ОСОБА_2 та отримання відповідної правової допомоги з цього питання вона звернулася до ПП «Тібет» та уклала договір про надання юридичних послуг від 01.11.2012 року. Як слідує із змісту цього договору, у випадку, коли ПП «Тібет» не забезпечить фактичне стягнення грошових коштів у сумі 704 820 грн. 50 коп. з ОСОБА_2 та користь ОСОБА_5 у строк до 01.03.2013 року, це підприємство стає солідарним боржником за зобовязанням ОСОБА_2 перед ОСОБА_5. Оскільки таке стягнення грошових коштів не було здійснено у передбачений договором строк, грошові кошти підлягають стягненню з ОСОБА_2 та ПП «Тібет» солідарно.

Перший відповідач, ОСОБА_2, позов не визнав, подав заперечення на первісну редакцію позовних вимог (а.с. 30-31), після уточнення позовних вимог проти позову заперечував в повному обсязі. Вказував, що будинок було продано зі згоди подружжя ОСОБА_5 для погашення боргу, який існував перед ним у ОСОБА_6. Факт існування такого боргу та необхідність продажу будинку для погашення такого боргу підтверджена Рішенням Дніпропетровського районного суду від 03.08.2012 року та іншими документами, долученими до заперечень на позов, зокрема, постановою слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи.

Другий відповідач, ПП «Тібет», проти задоволення первісної редакції позовних вимог не заперечував, після уточнення позовних вимог, подав своїх заперечення (а.с. 101-103), вказуючи на те, що на момент укладення договору про надання юридичних послуг від 01.01.2012 року йому було повідомлено тільки про факт невиконання ОСОБА_2 своїх зобовязань по передачі грошових коштів, отриманих від продажу будинку, належному подружжю ОСОБА_6. Але після уточнення позовних вимог зясувалося, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 була досягнена згода про те, що грошові кошти, отримані від продажу будинку, будуть спрямовані на погашення боргу, що існує у ОСОБА_6 перед ОСОБА_2. Угода між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про спрямування отриманих від продажу будинку грошових коштів в рахунок погашення боргу не визнана недійсною в судовому порядку, тому грошові кошти знаходяться у ОСОБА_2 на достатній правовій підставі і без визнання такої угоди недійсною ПП «Тібет» не мало будь-яких правових можливостей для стягнення грошових коштів з ОСОБА_2. Оскільки договором про надання юридичних послуг, укладеним між ПП «Тібет» та ОСОБА_5, не передбачено права виконавця звертатися з позовом в суд від її імені про визнання правочинів недійсними, виконання договору про надання юридичних послуг є неможливим з обєктивних причин, а зобовязання в межах цього договору є припиненими в силу неможливості їх виконання.

Третій відповідач, ОСОБА_6, до судового засідання не зявився, хоча був повідомленим належним чином про час та місце розгляду справи, письмових заперечень на позов не надавав.

Третя особа, ОСОБА_4, проти задоволення позовних вимог заперечував, вказував, що між ним, як покупцем, та ОСОБА_6, від імені якого за довіреністю діяв ОСОБА_2, було укладено договір купівлі-продажу будинку. Грошові кошти ОСОБА_4 передав у повному обсязі представнику продавця. Наскільки йому відомо, представник продавця не передавав грошові кошти продавця будинку, так як ці грошові кошти за домовленістю були спрямованими в рахунок погашення боргу, що існував у продавця будинку, ОСОБА_6, перед його представником, ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, вказував, що ОСОБА_5 не надавала згоди своєму чоловікові на спрямування грошових коштів, отриманих від продажу спільного будинку, в рахунок погашення боргу перед ОСОБА_2. Домовленість між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про спрямування грошових коштів, отриманих від продажу будинку в рахунок погашення боргу, є за своєю правовою природою правочином і цей правочин підлягає визнанню недійсним як такий, що вчинений без згоди іншого із співвласників грошових коштів. Представник позивача додаткового зазначав, що ОСОБА_5 під час досягнення домовленості між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 присутня не була, про таку домовленість її ніхто не попереджав та ця домовленість про спрямуванням в рахунок погашення боргу грошових коштів, отриманих від продажу будинку, суперечить її внутрішній волі і свідчить про незаконне розпорядження її часткою в спільному майні. Оскільки грошові кошти, що отримані від продажу будинку, є спільним майном подружжя, то після визнання недійним правочину про передачу цих грошових коштів в рахунок погашення боргу чоловіка позивачки, ці грошові кошти можуть бути поділеними між позивачкою та її чоловіком в порядку поділу майна подружжя, частки позивачки та її чоловіка в спільному майні є рівними, а тому на користь позивачки з ОСОБА_2 підлягає стягненню половина грошових коштів, отриманих від продажу спільного будинку та спрямованих за домовленістю між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу її чоловіка. При цьому представник позивача просив стягнути вказані вище грошові кошти солідарно з ОСОБА_2 та ПП «Тібет», так як останнє не виконало вимог договору про надання юридичних послуг від 01.11.2012 року, внаслідок чого є солідарно зобовязаним перед ОСОБА_5 по зобовязанням ОСОБА_2. В судовому засіданні на питання відповідача, ОСОБА_2, та його представника представник позивача вказав, що не може надати будь-яких документальних підтверджень факту існування правовідносин між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, так як такі відносини виникають внаслідок незаконного, на його думку, розпорядженням спільним майном подружжя без отримання на те згоди позивачки. Далі, на питання представника відповідача представник позивача зазначив, що не може надати оригінал договору про надання юридичних послуг, укладений між ПП «Тібет» та ОСОБА_5, з огляду на те, що оригінал цього договору знаходиться в ПП «Тібет».

ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували. Вказуючи, що відповідач не має жодного відношення до правовідносин між позивачкою та її чоловіком, ОСОБА_6. Між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не існує будь-яких правовідносин, договори та інші правочини між ними не укладалися. Відповідач вказував, що діючи як представник ОСОБА_6, дійсно здійснив відчуження житлового будинку, а ОСОБА_5 дала нотаріально засвідчену згоду на відчуження будинку. Відповідач підтвердив, що грошові кошти отримав під покупця в повному обсязі, але не передав їх ОСОБА_6 чи ОСОБА_5, так як між ним та ОСОБА_6 була досягнена згода, що грошові кошти будуть спрямованими в рахунок погашення боргу ОСОБА_6. Відповідач зазначив, що при умові наявності спору між ОСОБА_5 та її чоловіком, ОСОБА_6, з приводу розпорядження спільними грошовими коштами, цей спір повинен вирішуватися в судовому порядку, а він не може бути стороною такого спору, так як жодних прав позивачки не порушує. Представник відповідача вважає, що наявна в матеріалах справи згода ОСОБА_5 на відчуження будинку у будь-який спосіб (а.с. 82) свідчить про її згоду й на подальше розпорядження грошовими коштами, отриманими від продажу будинку. Відповідач стверджував, що ОСОБА_5 знала про намір її чоловіка спрямувати грошові кошти в рахунок погашення боргу її чоловіка. На питання представника позивача відповідач вказував, що домовленість між ним та ОСОБА_6 була досягнена із відома позивачки, хоча будь-які документальні докази цьому відповідач надати не може. На питання представника позивача відповідач вказував, що ОСОБА_5 не була особисто присутня під час укладення договору купівлі-продажу будинку та не була особисто присутня під час досягнення домовленості між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про спрямування грошових коштів, отриманих від продажу будинку в рахунок погашення боргу, хоча про факт такої домовленості позивачці було відомо.

Представник відповідача ПП «Тібет» брав участь в судових засіданнях 29.04.2013 року, 18.05.2013 року, 03.06.2013 року, згодом в судове засідання не зявлявся, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, позиція по справі викладена в письмових запереченнях (а.с. 101-103).

Заслухавши пояснення сторін та інших учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Так, 31 березня 2010 року між ОСОБА_6, від імені якого діяв ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу будинку № 4 з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою вул. Героїв Чорнобиля, с. Волоське Дніпропетровського району. Нотаріального засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи (а.с. 84-85).

Як слідує зі змісту п. 2.1 договору купівлі-продажу будинку із господарськими спорудами, продаж будинку вчинено за 1 400 641 грн., які представник покупця одержав у повному обсязі до дати підписання договору.

До матеріалів справи долучено копію належним чином засвідченої згоди ОСОБА_5 на відчуження будинку № 4 з господарськими будівлями, розташованого за адресою с. Волоське вул. Героїв Чорнобиля (а.с. 82). Згідно цієї згоди (заяви), ОСОБА_5 надала згоду ОСОБА_6 на продаж та укладення договорів купівлі-продажу житлового будинку № 4 з господарськими будівлями за ціною та на умовах, визначених на свій розсуд.

Судом встановлено, що житловий будинок № 4, розташований в с. Волоське, Дніпропетровського району, вул. Героїв Чорнобиля, є спільною сумісною власністю подружжя, так як побудований ОСОБА_6 та ОСОБА_5 під час перебування у шлюбі. На підтвердження означених вище обставин до матеріалів справи долучено копію свідоцтва про шлюб (а.с. 14), згідно якого шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був укладеним 07.08.1982 року. До матеріалів справи також долучено Рішення Волоської сільської ради № 25 від 02.06.2003 року про визнання права власності на житлові будинки, в тому числі й на житловий будинок № 4, по вул. Героїв Чорнобиля в с. Волоське за ОСОБА_6 (а.с. 75).

Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 був розірваним чи визнаним недійсним, суд вважає встановленою ту обставину, що будинок № 4 по вул. Героїв Чорнобиля в с. Волоське, Дніпропетровського району був спільною сумісною власністю подружжя.

Суд також погоджується з тією обставиною, що грошові кошти, отримані від продажу житлового будинку, набутого в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя, а розпорядження означеними вище грошовими коштами здійснюється за спільною згодою подружжя.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, як представник продавця, отримав від покупця грошові кошти у повному обсязі в сумі 1 400 641 грн., проте не передавав ці грошові кошти продавцю, ОСОБА_6, так як між ними було досягнуто домовленість, що грошові кошти будуть спрямованими в рахунок погашення боргу ОСОБА_6 перед ОСОБА_2.

Судом встановлено, що домовленість між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 про спрямування грошових коштів, отриманих від продажу будинку, є за своєю правовою природу правочином.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 не надавала згоди ОСОБА_6 на укладення правочину із ОСОБА_2 про спрямування грошових коштів в рахунок погашення боргу, що існував у ОСОБА_6 перед ОСОБА_2. Суд критично оцінює доводи ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_5 надавала таку згоду, так як в силу приписів ст. 65 СК України така згода повинна бути надано письмово у випадку розпорядження цінним майном, яким, зокрема, є грошові кошти, отримані від продажу будинку. Всупереч приписам ст. 10, 60 ЦПК України ні відповідачем, ОСОБА_2, ні його представником не надано доказів, що така згода надавалася ОСОБА_5 у письмовому вигляді. Суд також критично оцінює доводи відповідача та його представника про те, що ОСОБА_6 мав право укладати правочин із ОСОБА_2 про спрямування грошових коштів в рахунок погашення боргу, керуючись при цьому заявою ОСОБА_5 про надання згоди на продаж будинку, так як ця згода стосується виключно реалізації нерухомого майна і жодним чином не стосується подальшого розпорядження грошовими коштами, отриманими від реалізації будинку.

Однак, суд зазначає, що підстави для задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_2, ПП «Тібет» відсутні з огляду на наступне.

Так, в судовому засіданні було встановлено факт вчинення правочину у формі домовленості між ОСОБА_6 і ОСОБА_2 про спрямування грошових коштів, отриманих від продажу будинку, належного подружжю ОСОБА_6, в рахунок погашення боргу ОСОБА_6 перед ОСОБА_2. Судом також встановлено, що вказаний вище правочин по розпорядженню грошовими коштами вчинений без згоди ОСОБА_5, як співвласника грошових коштів.

Однак, як було розяснено в абз.2 п.30 постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Тобто, той факт, що ОСОБА_6 без згоди дружини розпорядився належними їм на праві спільної сумісної власності грошовими коштами може мати значення при вирішенні питання про розмір частки при поділі спільного майна подружжя та збільшення розміру частки дружини у спільному майні із врахуванням вартості майна, грошових коштів, протиправно відчуженого її чоловіком. Але, як слідує із змісту уточнених позовних вимог, ОСОБА_5, заявляла вимоги про поділ тільки цих грошових коштів, що були отримані від продажу належного їм будинку та передані ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу чоловіка позивачки. Інших вимог про поділ майна позивачкою заявлено не було. Таким чином, суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог і врахувати факт протиправного відчуження грошових коштів чоловіком позивачки, так як питання про визначення часток і поділ іншого майна позивачкою не заявлено, а з означених вище підстав визнання недійсним правочину про передачу грошових коштів законом не передбачено.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, відповідач по справі, ОСОБА_2, не знав та не міг знати, що ОСОБА_5 не давала згоди на те, щоб її чоловік за рахунок грошових коштів, отриманих від продажу спільного будинку, погасив свій борг перед ОСОБА_2. Тобто в розумінні ст. 388 ЦК України ОСОБА_2 є добросовісним набувачем і грошові кошти не можуть бути з нього стягненими.

Стосовно позовних вимог до приватного підприємства «Тібет»:

Як встановлено в судовому засіданні між ОСОБА_5 та ПП «Тібет» було укладено договір про надання юридичних послуг від 01.11.2012 року, предметом якого є надання збоку ПП «Тібет» послуг по стягненню заборгованості з ОСОБА_2 перед ОСОБА_5. Як слідує із п. 10.2 договору про надання юридичних послуг, у випадку невиконання своїх зобовязань з боку ПП «Тібет» щодо стягнення грошових коштів, останнє стає солідарно зобовязаним перед ОСОБА_5 за виконання зобовязань ОСОБА_2 і відповідає як поручитель за зобовязаннями останнього.

Однак, суд вважає, що не має підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів з ПП «Тібет» на користь ОСОБА_5, так як, по-перше, порука за таких умов виникати не може, по-друге, в судовому засіданні не доведено факт існування зобовязань ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 і, відповідно, за відсутності основного зобовязання не може існувати й зобовязання поруки, яким забезпечується виконання основного зобовязання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.15, 16, 386, 388 ЦК України, ст.ст.3,10,11,57-61,88,208,212-215 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до приватного підприємства «Тібет», ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_4 «Про стягнення грошових коштів» - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя С.С. Федоріщев