Постанова № 35316216, 13.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2013 р. Справа№ 910/7329/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін

від позивача: Брагінський П.О. - представник за дов. б/н від 23.09.2013р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг"

на рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2013 року

у справі № 910/7329/13 (суддя Борисенко І.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства банку "Контракт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг"

про розірвання договору лізингу та зобов'язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство банку "Контракт" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" (далі - відповідач) про розірвання договору фінансового лізингу № 22/2009 основних засобів (обладнання) від 01.12.2009р. та зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" повернути предмет лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/7329/13 позов задоволено повністю. Розірвано договір фінансового лізингу № 22/2009 основних засобів (обладнання) від 01.12.2009р. укладений між Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Продінторг". Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Продінторг" повернути Публічному акціонерному товариству Банку "Контракт" предмет лізингу №22/2009 основних засобів (обладнання) від 01.12.2009р.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" на користь Публічного акціонерного товариства Банку "Контракт" 2300,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Продінторг" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/7329/13 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального права.

Крім того, апелянт зазначає, що договір №22/2009 від 01.12.2009р. підписаний не уповноваженою на те особою, яка не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності, тому на думку скаржника в суді першої інстанції були всі підстави для визнання договору фінансового лізингу, підписаного Балютою В.І., недійсним на підставі ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в засідання Київського апеляційного господарського суду 13.11.2013р. не з'явився, був належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується відміткою відділу діловодства на зворотному боці ухвали Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013р.

Дана відмітка, за умови, що її оформлено до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 13.08.2008 № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року).

Крім того, враховуючи, що судом явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, відповідач не скористався належними йому процесуальними правами приймати участь в судовому засіданні 13.11.2013р., Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

01.12.2009 р. між Публічним акціонерним товариством Банком "Контракт" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОДІНТОРГ" (лізингоодержувач) було укладено договір №22/2009 фінансового лізингу основних засобів (обладнання) (далі - договір лізингу), предметом якого відповідно до умов договору є зобов'язання лізингодавця набути у власність відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов та передати у користування лізингоодержувачу на визначений у цьому договорі строк предмет лізингу.

Відповідно до п. 1.2 договору лізингу вартість предмету лізингу становить 17112000,00 грн., у тому числі ПДВ (20%) 2852000,00 грн.

Строком до 30.09.2014 р. із сплатою лізингових платежів згідно встановленого графіку (з урахуванням додаткових договорів №№ 1-3 до договору лізингу).

Відповідно до р. 2 договору лізингу відповідач зобов'язаний сплачувати лізингові платежі згідно з додатком № 2 до договору лізингу (з урахуванням Додаткових угод №№ 1-3).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, починаючи з грудня 2009 року відповідачем належним чином не виконувались зобов'язання по договору лізингу, а саме порушено терміни сплати лізингових платежів, обумовлені розміром 2 договору лізингу.

Відповідно до п. 9.4 договору лізингу у випадку якщо лізенгоодержувач не здійснив сплати лізингового платежу з урахуванням належної дати сплати, лізингодавець має право відмовитися від цього договору згідно з чинним законодавством України та вимагати повернення предмету лізингу від лізингоодержувача.

28.09.2012 р. позивач надіслав повідомлення-вимогу про розірвання договору та повернення предмету лізингу, яке було вручено відповідачу 30.10.2012р. Однак, станом на час розгляду справи предмет лізингу позивачу не повернуто.

Станом на час розгляду справи в суді першої інстанції предмет лізингу позивачу повернуто не було.

В жовтні 2012 року позивачем було подана позовна заява про стягнення заборгованості на частину лізингових платежів (в частині несплаченої винагороди лізингодавця) за договором лізингу на суму 5161600,00 грн.. А в іншій частині лізингових платежів Позивач залишив за собою право вимагати повернення предмету лізингу. Відповідач в свою чергу подав зустрічну позовну заяву про визнання договору лізингу недійсним.

21.02.2013р. Господарським судом міста Києва позовну заяву позивача було задоволено та стягнуто з відповідача заборгованість по лізинговим платежам в частині винагороди на суму 5161600,00 грн., а в задоволенні зустрічного позову відповідача було відмовлено. Рішення Господарського суду міста Києва набрало законної сили. Договір №22/2009 фінансового лізингу основних засобів (обладнання) визнано дійсним.

Відповідно до договору лізингу та додатку №2 до договору лізингу (з урахуванням додаткових угод №№ 1-3) лізинговий платіж включає в себе суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу та винагороду лізингодавця.

Так, за розрахунком позивача, станом на 12.04.2013 р. заборгованість відповідача із сплати лізингових платежів складала 17112000,00 грн., яка включає в себе:

- несплачене відшкодування вартості предмету лізингу - 11129 700,00 грн.;

- несплачена винагорода лізингодавця - 5161600,00 грн., що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 21.02.2013 р.

Відповідно до п.9.3. договору лізингу у випадку вилучення предмету лізингу у лізингоодержувача будь-яким способом, у т.ч. припинення або розірвання даного договору, усі раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Всі лізингові платежі, нараховані на дату вилучення предмету лізингу відповідно до додатку №2 договору повинні бути сплаченні лізингоодержувачем до моменту вилучення предмету лізингу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2013 року було задоволено позовні вимоги позивача на частину лізингових платежів (в частині несплаченої винагороди лізингодавця) за Договором лізингу (на суму 5 161 600,00 грн., а в іншій частині позивач вимагає повернення предмету лізингу в рамках даної позовної заяви.

Тобто, матеріалами справи в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доведено належними та допустимими доказами, що відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі сплачувались лізингові платежі.

Відповідно до п. 7.1. договору лізингу протягом усього строку дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця.

Згідно п. 9.4 договору у випадку, якщо лізингоодержувач не здійснив сплати лізингового платежу з урахуванням належної сплати, лізингодавець має право відмовитися від цього договору згідно з чинним законодавством України та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право вимагати розірвання договору та повернення предмету лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного Кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ч. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України, у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно до договору лізингу (п. 9.4 договору), у випадку, якщо лізингоодержувач не здійснив сплати лізингового платежу з урахуванням належної дати сплати, лізингодавець має право відмовитися від цього договору та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача.

Частиною 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язань. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідачем було істотно порушені умови спірного договору фінансового лізингу, а тому позовні вимоги в частині розірвання договору фінансового лізингу №22/2009 основних засобів (обладнання) від 01.12.2009р. підлягають задоволенню.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині повернення предмету лізингу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. І ст. 785 Цивільного Кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно ст. 317 Цивільного кодексу України Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що договір №22/2009 від 01.12.2009р. підписаний не уповноваженою на те особою, яка не мала відповідного обсягу цивільної дієздатності, тому на думку скаржника в суді першої інстанції були всі підстави для визнання договору фінансового лізингу, підписаного Балютою В.І., недійсним на підставі ч. 2 ст. 241 Цивільного кодексу України, з огляду на наступне.

Згідно приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ .

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу .

Господарський процесуальний кодекс України перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, що розглядає господарські спори);

б) питання, чи мали місце певні дії та чи вчинені вони певною особою, встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили;

в) факти, які мають значення для вирішення спору, встановлені рішенням суду з цивільної справи, що набрало законної сили.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається. Отже, повна тотожність суб'єктного складу спору є обов'язковою умовою преюдиціальності щодо сторін. Якщо у справі беруть участь ті самі сторони, однак інші треті особи, то факти, встановлені рішенням у такій справі, матимуть преюдиціальне значення.

Так, як було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2013р. за №5011-30/14286-2012 за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» про стягнення 5161600,00 грн. за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Продінторг» (відповідач) до Публічного акціонерного товариства Банк «Контракт» про визнання недійсним договору, яке набрало законної сили. Спірний договір №22/2009 фінансового лізингу основних засобів (обладнання) було визнано дійсним.

Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №910/7329/13 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" - задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продінторг" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.06.2013р. у справі №-910/7329/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/732913 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді К.В. Тарасенко

А.І. Тищенко