Постанова № 35314878, 02.10.2013, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2013 року 15:45 Справа № 808/6149/13-а м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Богомаз Г.А. та представників

позивача: Горбачова Ю.В.

відповідача: Панцакова С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРТРЕЙД»

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідача

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

11 липня 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРТРЕЙД» (далі - позивач або ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя (далі - відповідач або ДПІ в Орджонікідзевському районі), в якій просить суд:

1. Визнати протиправними дії відповідача, що полягають у порушенні встановленого законом порядку проведення документальних перевірок платників податків та оформлення результатів перевірки;

2. Визнати протиправними дії відповідача, що полягають у безпідставному встановленні юридичних фактів, із перевищенням службових повноважень відповідача, зокрема:

2.1 встановленні відповідачем факту відсутності у ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» за перевіряємий період об'єктів оподаткування податком на прибуток підприємств (відсутність оподатковуваного прибутку підприємства позивача);

2.2 встановленні відповідачем факту відсутності у ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» права на формування витрат по операціях з підприємствами постачальниками;

2.3 встановленні відповідачем факту відсутності у ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» за перевіряємий період об'єктів оподаткування податком на додану вартість (відсутність господарських операцій ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД»);

2.4 встановленні відповідачем факту відсутності у ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» права на формування податкового кредиту по операціях з підприємствами постачальниками;

2.5 встановленні відповідачем факту фіктивності всіх угод укладених ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» із контрагентами ПП «Танс-Атлантіка Сервіс» (код 32694389), ТОВ «Лігран» (код 34656476), ПП «Екоскан Сервіс» (код 33517827) в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. та відсутності реальних господарських операцій;

2.6 встановленні порушення ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» п.п. 14.1.36, п. 44.1 ст. 44, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1 ст. 139, п. 187.1. ст. 187, п. 198.2.. п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України;

3. Визнати протиправними дії відповідача, що полягають у безпідставному визнанні відповідачем угод поставки, укладених ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» за період з 01.01.2012 по 31.12.2012 нікчемними та недійсними;

4. Визнати протиправними дії відповідача, що полягають у встановленні відповідачем ознак фіктивності підприємства позивача та факту, що підприємство позивача «...використовується для мінімізації податкових зобов'язань реально існуючим СПД та надання послуг з переводу безготівкових грошових коштів у готівку...»;

5. Визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не надісланні (не врученні) ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» податкових повідомлень-рішень з приводу встановлених Актом перевірки порушень;

6. Визнати протиправними дії відповідача, що полягають у розповсюдженні недостовірної інформації щодо «фіктивності» підприємства ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД» його контрагентам та надіслання копій означеного Акту перевірки;

7. Зобов'язати відповідача переглянути результати перевірки та змінити висновки, викладені у розділах 3 та 4 Акта перевірки №114/22-1109/35979594 від 30.04.2013 р.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що доводи, міркування та висновки відповідача, викладені у Акті перевірки, сформовані відповідачем таким чином, що не виявляється можливим встановити суть виявлених порушень податкового законодавства чи наявність таких порушень взагалі. Вважає, що викладені в Акті перевірки факти та висновки, що їх дійшов відповідач, є хибними, оскільки ґрунтуються виключно на суб'єктивних припущеннях відповідача та зроблені без належного вивчення наданих до перевірки документів.

Ухвалою суду від 15 липня 2013 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду на 08 серпня 2013 року.

Провадження у справі неодноразово зупинялось. Також, судом здійснено процесуальну заміну відповідача з Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя на її правонаступника Державну податкову інспекцію в Орджонікідзевському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення та пояснив, що перевірка проведена у відповідності до вимог чинного законодавства. Акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є службовим документом, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства. Вважає, що чинним законодавством не передбачено змінення (скасування) висновків Акту перевірки чи окремих його пунктів.

Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 02.10.2013 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України (даті ПК України) органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 75.1 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до ст. 16 Закону України про інформацію від 02.10.1992 року N 2657-ХІІ податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Відповідно до ст. 74 ПК України, податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби.

Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом державної податкової служби.

Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Відповідно до п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПКУ № 2755-VI від 02.12.2010 р. (зі змінами та доповненнями) документальна позапланова перевірка здійснюється контролюючим органом у разі якщо отримано судове рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

В даному випадку підставою для проведення перевірки стала постанова винесена старшим слідчим з ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М. від 31.01.2013р.

ДПІ в Орджонікідзевському районі було направлено запит «Про надання інформації та її документального підтвердження» № 4185/10/22-1106 від 29.04.2013 року. Відповідь на зазначений запит підприємством надано не було.

Як встановлено з матеріалів справи, ДПІ в Орджонікідзевському районі на підставі п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20. п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М. від 31.01.2013р. та на підставі наказу ДПІ № 468 від 19.04.2013р. було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Мастертрейд» з питання дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з ПП «Тран-Атлантіка сервіс», ТОВ «Лігран», ПП «Екоскан Сервіс» за період з 01.01.2012р. по 31.12.2012р.

Позивачем уповноважені особи відповідача до перевірки допущені добровільно, наказ № 468 від 19.04.2013 про направлення на перевірку оскаржений не був. Проти зазначених обставин представник позивача не заперечував.

На підставі перевірки було складено акт №114/22-1109/35979594 від 30.04.2013 року.

Розглядаючи по суті заявлені позивачем вимоги, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як установлено частиною другою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

В свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп , «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що підставою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, та що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов'язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випивають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас, за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються із нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 3 КАС України переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Водночас пунктом 8 частини першої статті З КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

В свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбудеться припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється па публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність, протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може поставити питання про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності протиправними в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення , що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватися таким суб'єктом та стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчинюються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

При цьому оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги особи можуть бути задоволені за умови, що такі дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необгрунтованих обов'язків.

Виходячи з наведеного, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень. Тобто, особа не вправі вимагати визнання протиправними тих дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не є юридично значимими для позивача.

Такими діями, зокрема, є дії державних органів з фіксації певних обставин (акти перевірки, акти обстеження тощо) та інші дії, які не впливають па реалізацію особою належних їй суб'єктивних прав та не призводять до покладення на таку особу певних обов'язків.

Крім того, дії та/або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не мають самостійного правового значення в тому разі, якщо вони не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта у певних правовідносинах, зокрема, в тому разі, коли в подальшому з урахуванням вчинених дій має бути прийнято рішення суб'єкта владних повноважень стосовно прав та/або обов'язків певної особи.

Щодо наявності порушення прав, свобод та інтересів особи під час проведення контролюючими органами перевірок дотримання вимог податкового законодавства, слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 (надалі - Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У пункті 6 розділу І Порядку передбачено, як складається висновок акта документальної перевірки, зокрема про те, що зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до пункту 6 розділу II Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом (абзац 4 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При ньому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої зауваження до відповідного акту, що можуть у подальшому бути враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Натомість висновки посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. При цьому відповідно до статті 58 Податкового кодексу України питання щодо визначення грошового зобов'язання платникові податків за результатами перевірок вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Відповідно до викладеного, діяльність із складання актів документальних перевірок є службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Тому як власне акт перевірки, так і дії посадових осіб контролюючого органу із складання цього акту не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім права на надання зауважень до акту перевірки. Водночас, таке право виникає у зв'язку із самим фактом складення акту безвідносно до його конкретного змісту.

Враховуючи викладене, ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків. З урахуванням цього, ані акт перевірки, ані дії посадових осіб контролюючого органу щодо включення до акту певних висновків не можуть порушувати права платника податків.

Щодо можливості виливу відповідних висновків акту перевірки на охоронюваний законом інтерес платника податків суд зазначає наступне.

Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків. Тому ці висновки, а так само і відповідні дії посадових осіб контролюючого органу не заважають у набутті платником податків певних матеріальних чи нематеріальних благ. Водночас, характерною ознакою охоронюваного законом інтересу відповідно до правової позиції Конституційного Суду України є саме прагнення особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб.

Отже, відсутність перешкод у діяльності особи зумовлює відсутність порушень у реалізації охоронюваних законом інтересів особи, оскільки в такому разі правомірне прагнення особи до набуття певних благ не обмежується.

В разі, якщо платник податків вважає, що викладена в акті інформація є такою, що не відповідає дійсності та/або зашкоджує його діловій репутації, такий платник податків не позбавлений можливості здійснити захист своєї ділової репутації в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Таким чином, діяльність контролюючого органу із оформлення результатів перевірки, зокрема із складання акту перевірки та формування його змісту не може порушувати права та/або охоронювані законом інтереси особи в публічно-правових відносинах. В зв'язку з цим, в даному випадку, у суду відсутні підстави для задоволення позову ТОВ «МАСТЕРТРЕЙД», так як змістом позовних вимог є визнання протиправним акту перевірки та дій контролюючого органу (посадових осіб) зі складання такого акту та включення до його змісту певних висновків. Також, у суду відсутні передбачені законом підстави для зобов'язання відповідача переглядати висновки акту перевірки та змінювати окремі його розділи, оскільки, як зазначалось вище, акт перевірки це є лише службовим документом в якому викладена точка зору перевіряючих (зафіксовані можливі порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства).

Водночас, у деяких випадках дії посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок можуть безпосередньо впливати на права чи обов'язки платника податків чи створюють перешкоди у його діяльності.

Якщо за результатами проведеної органом державної податкової служби перевірки податкові повідомлення-рішення не виносяться, але дані перевірок певним чином відображаються в облікових даних платника податків, такий платник з урахуванням підпункту 66.1.5 пункту 66.1 статті 66 Податкового кодексу України не позбавлений права звернутися до адміністративного суду із вимогою щодо зобов'язання податкового органу внести зміни до електронних баз даних органів державної податкової служби. За результатами судового розгляду вирішується питання щодо відповідності даних електронних баз податкового обліку фактичному стану виконання платником податків своїх податкових обов'язків. Судом може бути зобов'язаний податковий орган здійснити відповідні зміни, зокрема шляхом виключення певних даних, внесених на підставі помилкових висновків, зроблених під час перевірки платника податків.

Однак, суд не може зобов'язувати податковий орган виносити та надсилати платнику податків податкові повідомлення-рішення, оскільки винесення податкових повідомлень-рішень віднесено до виключної компетенції саме податкового органу. Отже, у суду відсутня компетенція щодо зобов'язання податкового органу виносити чи не виносити податкові повідомлення-рішення.

Крім того, суд звертає увагу позивача на наступні обставини.

Згідно з пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Пунктом 86.1 ст. 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Як зазначалось вище, відповідачем перевірка була проведена на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України в зв'язку з отриманняям постанови старшого слідчого з ОВС ГСУ ДПС України Борисенко В.М. від 31.01.2013р., з питань дотримання позивачем вимог цивільного, податкового та іншого законодавства і правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств при проведенні господарських операцій з ПП «Транс-Атлантика Сервіс», ТОВ «Лігран», ПП «Екостан Сервіс».

Як свідчить постанова про призначення позапланової документальної перевірки від 31.01.2013, стосовно посадових осіб зазначених підприємств (ПП «Транс-Атлантика Сервіс», ТОВ «Лігран», ПП «Екостан Сервіс») проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №32013180000000005 від 15.01.2013 за фактом ухилення від сплати податків.

За загальним правилом визначеним п. 86.8 ст. 86 ПК України, податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Однак, п. 86.9 ст. 86 ПК України встановлені особливості оформлення результатів податкових перевірок у разі, якщо такі перевірки призначені відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність. Так, відповідно до вказаної норми, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Положення п. 86.9 ст. 86 ПК України кореспондують із положеннями п. 58.4 ст. 58 ПК України, якою передбачено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Отже, якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення - рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Згідно з ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.11 КАС України, суд розглядає адміністративні позови не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З урахуванням вищевикладеного, в задоволенні адміністративного позову слід відмовити в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України судовий збір позивачу не повертається.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «МАСТЕРТРЕЙД» відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П. Бойченко