Ухвала суду № 3530896, 18.02.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

головуючий суддя І інстанції Качуріна Л.С.

суддя – доповідач –Малашкевич С.А.

Донецький апеляційний АДМІНІСТРАТИВНИЙ суд

                                                          У   Х   В   А   Л    А

                                                             Іменем України

« 18 » лютого 2009 року                                                           справа  №  2-а-8687/08/1270    

м. Донецьк, бул.Шевченка, 26 

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді               Малашкевича С.А.

суддів                        Геращенка І.В. Арабей Т.Г.,

при секретарі судового засідання Літвіновій Л.О.

за участю  представників сторін:

від позивача – 

від відповідача- 

розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову  Луганського окружного адміністративного суду

від 07.10.2008 року

у справі№ 2а-8687/08

за позовом Відкритого акціонерного товариства “Холдінгова компанія «Лугансктепловоз ”  

до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську .

про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення

                                                         ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство “ХК Лугансктепловоз ” звернулось до Луганського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську про визнання недійсним податкового повідомлення – рішення від 18.04.2008 року № 000102080013/0 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 46733 грн.

            Постановою Луганського окружного адміністративного суду від07.10.2008 року позовна заява задоволена.

            Податковою інспекцією подана апеляційна скарга, в якій вона просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовної заяви відмовити.

            Доводи апеляційної скарги податковий орган обґрунтовує невірним застосуванням норм матеріального права.

            Зазначає, що згідно вимог п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” в разі  коли  товари  (роботи,  послуги),  виготовлені

та/або   придбані,  частково  використовуються  в  оподатковуваних операціях,  а  частково  -  ні,  до   суми   податкового   кредиту включається та частка сплаченого  (нарахованого)  податку  при  їх виготовленні або придбанні,  яка  відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в   оподатковуваних   операціях звітного періоду.

            Вказує на те, що, оскільки надання звільнених від оподаткування операцій є нехарактерним фактором господарської діяльності, придбання товарів позивачем має подвійне призначення, як вважає податкова інспекція, суд першої інстанції при прийнятті постанови, яка оскаржується, не врахував вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

            Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на її безпідставність.

            Дослідивши матеріали справи колегія суддів встановила.

            В основу повідомлення – рішення, яке оспорювалось, покладений акт від 07.04.2008 року № 201/08-3/05763797 про результати виїзної позапланової перевірки з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2008 року (далі – акт перевірки).           

В акті перевірки встановлене порушення вимог п.п.7.4.1, п.п.7.4.2,п.п.7.4.3 п.7.4 ст. 7,п.11.44 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, включення сум ПДВ  по операціях з придбання металу частка якого йде на виготовлення продукції операції з продажу якої звільнені від оподаткування ПДВ.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом першої інстанції та апеляційним судом.

Податкова інспекція в апеляційній скарзі вказує на порушення норм матеріального права щодо неправомірності включення сум ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови не враховані вимоги п.7.4 ст..7 п.11.44 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

            Колегія суддів вважає висновок помилковим, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

            Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України  завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи  зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Повноваження податкових органів визначені Законом України "Про державну податкову службу в Україні” , ст. 10 визначено функції державних податкових інспекцій у тому числі щодо забезпечення  обліку  платників  податків, інших платежів, правильність обчислення і своєчасність надходження  податків, платежів.

Таким чином, відповідач у справі – орган владних повноважень, на якого чинним законодавством україни покладені владні управлінські функції в сфері оподаткування.

            Відповідно до ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування” платники податку несуть відповідальність  за  правильність  обчислення,   своєчасність сплати  податків  і  зборів  (обов'язкових  платежів) і додержання законів  про  оподаткування відповідно до законів України.

            Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість, платників податку, об’єкт оподаткування врегульований Законом України “Про податок на додану вартість”.

            Колегія суддів не приймає до уваги довід заявника скарги щодо обгрунтованності висновку про порушення позивачем вимог п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, з наступних підстав.

Відповідно до п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” датою  виникнення  податкових  зобов'язань з поставки товарів   (робіт,   послуг)   вважається  дата,  яка  припадає  на податковий період,  протягом якого відбувається будь-яка з  подій, що сталася раніше: або дата  зарахування  коштів  від  покупця  (замовника)   на банківський  рахунок  платника  податку  як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а в разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника  податку,  а  при  відсутності  такої  -  дата  інкасації готівкових  коштів у банківській установі,  що обслуговує платника податку;  або дата  відвантаження товарів,  а для робіт (послуг) – дата оформлення документа,  що засвідчує факт виконання робіт  (послуг) платником податку.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього закону податковий   кредит  звітного  періоду  визначаєтьсявиходячи  із  договірної  (контрактної) вартості товарів (послуг), але  не  вище  рівня  звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної  ціни  на  такі  товари (послуги), та складається із сум податків,  нарахованих  (сплачених)  платником податку за ставкою, встановленою  пунктом  6.1  статті  6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом  такого  звітного  періоду  у  зв'язку  з:

     придбанням або  виготовленням  товарів  (у  тому числі при їх імпорті)  та  послуг  з  метою  їх   подальшого   використання   в оподатковуваних   операціях   у   межах  господарської  діяльності платника податку;

     придбанням (будівництвом,   спорудженням)   основних   фондів (основних  засобів,  у  тому  числі інших необоротних матеріальних активів  та  незавершених  капітальних  інвестицій  в   необоротні капітальні   активи),  у  тому  числі  при  їх  імпорті,  з  метою подальшого використання  у  виробництві  та/або  поставці  товарів (послуг)   для  оподатковуваних  операцій  у  межах  господарської діяльності платника податку.

     Право на нарахування податкового  кредиту  виникає  незалежно від  того,  чи  такі  товари  (послуги)  та  основні  фонди почали використовуватися   в   оподатковуваних    операціях    у    межах господарської   діяльності   платника  податку  протягом  звітного податкового періоду,  а також  від  того,  чи  здійснював  платник податку   оподатковувані   операції   протягом   такого   звітного податкового періоду.

Якщо у   подальшому   такі   товари    (послуги)    починають використовуватися  в  операціях,  які  не є об'єктом оподаткування згідно  зі  статтею  3   цього   Закону   або   звільняються   від оподаткування  згідно зі статтею 5 цього Закону,  чи основні фонди переводяться  до  складу   невиробничих   фондів,   то   з   метою оподаткування  такі  товари  (послуги),  основні  фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у  податковому  періоді,  на  який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п. 7.4.3 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково –ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами по справі, сировина (сталь рулонна) придбається позивачем з метою використання її у власній господарській діяльності – виробництві готової продукції (труб), в процесі якого обумовлене технологічне утворення відходів та брухту чорних металів.

Відповідно до п.11.44 ст.11 Закону України “Про податок на додану вартість” тимчасово  до  1  січня 2009 року операції з поставки відходів і брухту чорних металів,  у тому числі операції з імпорту таких  товарів,  звільняються  від  оподаткування.  Перелік  таких товарів  із  зазначенням  кодів  згідно  з  УКТ  ЗЕД  затверджує  Кабінет  Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 104 “Про затвердження переліку відходів і брухту чорних металів, операції з поставки яких, у тому числі операції з імпорту, звільняються від обкладення податком”.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність доводів суду першої інстанції, що для операцій з поставки відходів і брухту чорних металів застосовується пільговий режим оподаткування.

         Згідно пп.7.7.1, 7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” у разі, коли за результатами звітного періоду сума різниці між загальною сумою податкових зобов’язань, які виникли у зв’язку з продажем товарів і сумою податкового кредиту звітного періоду має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податків з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані виключно податкової декларації за звітний період.

Відповідно до п.7.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", суми податку на додану вартість (позитивне значення декларацій - податкове зобов’язання) зараховуються до Державного бюджету України та  використовуються державою у першу чергу для бюджетного відшкодування податку на додану вартість  згідно з цим Законом.

Аналіз перелічених норм Закону “Про податок на додану вартість” дає підстави зробити висновок, що право платника податку на податковий кредит звітного періоду законом пов’язане з наявністю факту придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва та настанням події, яка є визначальною для виникнення права на податковий кредит.

Пунктом 1.8 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" визначене поняття "бюджетного відшкодування" як суми, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність висновків про порушення позивачем податкового законодавства при декларуванні результатів господарських операцій відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім зазначеного, колегія суддів враховує наступне.

З податкового повідомлення – рішення, яке оспорювалось, вбачається, що сума бюджетного відшкодування по податку на додану вартість визначена згідно з п.п. “б”, “в” п.п.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Згідно зазначених норм Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Податкова інспекція не надала доказів визначення суми податкових зобов’язань у податковому повідомленні – рішенні, яке оспорювалось, в розумінні зазначених норм спеціального Закону з питань оподаткування, в акті ненормативного характеру йдеться про зменшення суми бюджетного відшкодування.

            За таких підстав апеляційний адміністративний суд не вбачає підстав для скасування постанови адміністративного суду, яке оскаржується.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, ст. 11 Закону України “Про систему оподаткування”, ст. 7 Зкону України “Про податок на додану вартітсь”, ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов”язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 2, 9, ст. 71, ст. 72, ст. 160, ст. 167, ст. 195, ст. 196, п.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :      

Апеляційну скаргу  Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на постанову  Луганського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року у справі № 2а-8687/08 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року у справі № 2а-8687/08 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні. Ухвала у повному обсязі складена 23 лютого 2009 року.

          Ухвала  про відмову в поновленні процесуального строку  може бути оскаржена особами, які беруть участь у справі до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий                                                                         С. А. Малашкевич

           Судді                                                                                      І. В. Геращенко

                                                                                              Т. Г. Арабей

З оригіналом згідно 

головуючий суддя                                                               С. А. Малашкевич