Постанова № 35308137, 04.11.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

04 листопада 2013 р. 16:07 Справа №801/9199/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Латиніна Ю.А., за участю секретаря судового засідання Захарової М.В., за участю представника позивача - Ткаченко Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

за позовом Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим"

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в АР Крим

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Суть спору. Публічне акціонерне товариство "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим (далі- відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 000994270 від 16.09.2013 яким позивачу нараховане податкове зобов'язання з ПДВ на суму 3150585 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту документальної перевірки від 22.08.2013 року № 687/22.7/05513847, на підставі якого прийняте оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсності та Податковому кодексу України.

Також позивач зазначив про те, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, відповідач дійшов неправильних, необґрунтованих та недостовірних висновків щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

Представник позивача у судовому засіданні на задоволенні позовних вимог наполягав у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Будь-яких клопотань суду не направив, заперечень на позов не надав.

Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутністю відповідача, керуючись ст. 128 КАС України, на підставі наявних доказів.

Розглянув матеріали справи, дослідив зібрані докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Враховуючи зазначене, відповідач здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

ПАТ "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" зареєстровано як юридичну особу та прийнято на податковий облік до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Судом встановлено, що посадовими особами відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань достовірності декларування податкового кредиту за травень 2013 року при здійсненні взаємовідносин з ФОП ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1), за наслідками якої складено акт від 22.08.13 року № 687/22.7/05513847.

За висновками даного акту встановлені такі порушення позивачем:

- пп.14.1.191, п.14.1 ст.14, п.44.1 ст.44 та п.198.3 ст.198, Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит за травень 2013 в сумі 210039 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення:

- № 0009942270 від 16.09.2013 яким нараховане податкове зобов'язання з ПДВ в розмірі 210039 та штрафні санкції в розмірі 105019,5грн.

В основу висновків податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування покладено наступні обставини, встановлені під час проведення перевірки.

Так, перевіркою встановлено, що позивач мав взаємовідносини з контрагентом-постачальником ФОП ОСОБА_2

Згідно з висновком по акту перевірки за № 687/22.7/05513847 від 22.08.2013 встановлено, що ФОП ОСОБА_2 декларував у податковій звітності господарські операції щодо придбання товарів (робіт, послуг), які фактично не відбувались, у зв'язку з тим, що до перевірки надані документи по транспортуванню товару, що не підтверджують реальне постачання товару. Крім того, в ході перевірки позивача, згідно наданих документів, посадовими особами органу ДПІ не можливо було встановити наявність активу, що становить предмет господарської операції між покупцями та ФОП ОСОБА_2

Отже, фактично виявлені порушення відповідач обґрунтовує відсутністю у платника податку права на податковий кредит через нікчемність укладених господарських зобов'язань, які, на його думку, не можуть створювати наслідків у податковому обліку сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в ч. 2 ст. 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно до п. 2 ст. 3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій із ФОП ОСОБА_2 оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось відповідачем. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочину, встановлено факт сплати позивачем заборгованості, в тому числі ПДВ в ціні послуг.

Судом встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 18.06.2012 укладено договір постачання № 15 предметом якого є преформи, ручки і кришки.

Як зазначає позивач, укладення договору з виробником ручки і кришки є мінімальна партія разового постачання в об'ємі не менше 200 000 шт. і оплата товару на умовах передоплати або з максимальним відстроченням до 5 банківських днів. При цьому, для здійснення оптимальної господарської і виробничої діяльності позивача0 пов'язаної з виробництвом пивобезалкогольної продукції, достатнім об'ємом є 10 000 комплектів.

Позивачем надані пояснювальна записка начальника відділу матеріально-технічного постачання позивача Логвіненко С.Н. із яких вбачається, що при намаганні укласти договір безпосередньо з виробником товару, а саме з ТОВ "Нікпласт" його представником було вказано, що дистриб'ютором виробника на території АР Крим є ФОП ОСОБА_2, який має можливість здійснювати постачання необхідного матеріалу в бажаних позивачем обсягах.

Враховуючи викладене, Як же вбачається із умов договору № 15 від 18.06.2012 між позивачем та ФОП ОСОБА_2, обмеження в частині мінімальних або максимальних об'ємів товару не передбачені, крім того в частині оплати встановлено відстрочення в межах 14 календарних днів.

Приймаючи до уваги вищезазначене, суд робить висновок про те, що позивачем цілком обґрунтовано свою ділову мету на укладення договору із ФОП ОСОБА_2.

На підтвердження реальності зазначених правовідносин судом досліджені наступні документи, а саме:

Видаткові накладні: № РН-0000054 від 08 травня 2013 р. на суму 15600 грн., у т.ч. ПДВ 2600,00 грн., № РН-0000065 від 24 травня 2013р. на суму 26000,00 грн., у т.ч. ПДВ 4333,33 грн., №РН- 0000069 від 30 травня 2013 р. на суму 311454 грн., у т.ч. ПДВ 51909 грн., № РН-0000070 від 30.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., №РН-0000072 від 31.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., № РН-0000073 від 31.05.13р. на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн.

Податкові накладні: №3 від 08.05.13 на суму 15600 грн., у т.ч. ПДВ 2600 грн., № 17 від 24.05.13 на суму 26000 грн., у т.ч. ПДВ 4333,33 грн., №27 від 30.05.13 на суму 311454 грн., у т.ч. ПДВ 51909 грн., № 28 від 30.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., № 31 від 31.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн., № 32 від 31.05.13 на суму 302393,52 грн., у т.ч. ПДВ 50398,92 грн.

Таким чином, судом вбачається, що сума податку на додану вартість була сплачена позивачем, зазначена сума увійшла до складу ціни придбаних послуг та була перерахована на розрахунковий рахунок виконавця - ФОП ОСОБА_2.

Судом встановлено, що позивачем від ФОП ОСОБА_2 були отримані податкові накладні на суму 1260234,50 грн. у т.ч. ПДВ - 210039 грн.;

Отже, вказана сума податку на додану вартість у розмірі 210039 грн. була включена до складу податкового кредиту у звітному періоді за травень 2013 року.

Згідно з п. 200.1. ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3. ст. 200 ПК України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

В свою чергу, позивач враховуючи зазначений вище податковий кредит сформував суму ПДВ у травні 2013 року врахувавши 210039 грн., яка правомірно була включена до відповідної графи декларації з ПДВ за травень 2013року.

Матеріали справи свідчать, що документами первинного бухгалтерського обліку позивача підтверджується здійснення господарської операції з придбання послуг у ФОП ОСОБА_2 в травні 2013 року.

Згідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" встановлено, що ОСОБА_2 (і.н. НОМЕР_1) станом на березень 2012 року зареєстрований у якості ФОП.

Таким чином, із врахуванням вищезазначених обставин суд приходить до висновку, що на момент складання податкової накладної контрагент (ФОП ОСОБА_2) позивача був юридичною особою, зареєстрованою як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог Податкового кодексу України мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

Суд зазначає, що згідно положень пункту 198.2. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Сукупний аналіз вищезазначених норм Податкового кодексу України свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Позивачем суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані товари, що підтверджено податковою накладною, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд приходить до висновку про додержання позивачем вимог пункту 198.2. статті 198 ПК України щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Твердження відповідача про порушення позивачем правил формування податкового кредиту пов'язується із висновком про безтоварність проведених господарських операцій і нікчемністю укладених угод, укладених між позивачем та його контрагентом - ФОП ОСОБА_2, оскільки у контрагента в ході перевірки встановлено відсутність необхідним умов для досягнення результатів економічної діятельності, відсутність управлінського та технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, механізмів.

Однак ці доводи відповідача не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Суд, зауважує, що під господарською діяльністю у статті 3 Господарському кодексі України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до статті 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Так, позивач та його контрагент - ФОП ОСОБА_2 є суб'єктами господарювання, які з положень Конституції України та ст. 6 Господарського Кодексу, знаходяться під охороною держави, яка забороняє незаконне втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини, визнаючи свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом та вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України.

Податкова політика, визнана державою відповідно до ст. 10 Господарського кодексу України, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів.

Суб'єкти господарювання згідно частини першої статті 19 ГК України мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України є лише підставою для визнання правочинів недійсними. При чому, відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, правочин дійсність якого заперечується, або стороною, або іншою заінтересованою особою може бути визнаний недійсним тільки судом.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач позбавлений права самостійно визнавати договори недійсними з підстав недотримання під час їх укладення вимог, що встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним (нікчемним) судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується їх вимоги чи заперечення, крім випадків, передбачених ст. 72 КАС України.

Відповідач, всупереч вимогам ч.ч.1, 2 ст. 72 КАС України, не надав суду доказів того, що правочин між позивачем та ФОП ОСОБА_2, був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Разом з тим, відповідач, визнаючи існування договірних відносин, вважає, що правочин порушує публічний порядок і на цій підставі, керуючись ст. 228 ЦК України, визнав його недійсним (нікчемним).

Твердження відповідача про фактичну відсутність господарських операцій за договорами укладеними між ФОП ОСОБА_2 і позивачем спростовуються як поясненням позивача, так і документами, що знаходяться у матеріалах справи, які свідчать про фактичне виконання правочину, фактичну наявність його результатів та використання отриманих за цим правочином ТМЦ у господарській діяльності позивача.

Отже суд зазначає, що достатнім доказом того, що правочин з наданням товарів (послуг) ФОП ОСОБА_2 позивачу підтверджується платіжними дорученнями та податковими накладними, ці первинні документи підтверджують фактичне придбання позивачем послуг.

Таким чином, з наведених законодавчих приписів випливає, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою формування податкового кредиту є підставою для його формування та відображення у податковій звітності з податку на додану вартість, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладання нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Згідно до п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, па вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Крім того приписами п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України також встановлено, що відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

В акті ж перевірки відсутні відомості про те, що надані позивачем під час перевірки первинні документи та податкові накладні не відповідають вимогам діючого законодавства та не наведено перелік нормативно-правових актів, які порушені під час їх складення.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що у відповідача не було правових підстав для виключення суми ПДВ у розмірі 210039 грн. визначеної у декларації з ПДВ за травень 2013року.

У зв'язку з цим, також необґрунтованим є застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені норми законодавства суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Так, судові витрати, сплачені позивачем при зверненні до суду де відповідачем є суб'єкти владних повноважень, стягуються з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків останнього. Отже, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду у розмірі 2294,00 грн. підлягає поверненню шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

У зв'язку зі складністю справи судом 04.11.2013 року проголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 11.11.2013 року постанову складено у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим № 0009942270 від 16.09.2013 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Пивобезалкогольний комбінат "Крим" 2294,00 грн. судових витрат шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Латинін Ю.А.