Рішення № 35306939, 29.04.2013, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 2/0516/956/2012

Категорія 50

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2013 р. Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гонтар А.Л.

при секретарі Костенко В. М.,

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представників відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального лікувального закладу "Дружківська міська лікарня № 2" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, затримання розрахунку та моральної шкоди ,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 01 жовтня 2012 р. звернулась до Дружківського міського суду з позовною заявою до Комунального лікувального закладу "Дружківська міська лікарня № 2" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, затримання розрахунку та моральної шкоди

Свої позовні вимоги позивачка мотивувала тим, що наказом № 4 від 12 січня 1981 року вона була призначена на посаду старшої медичної сестри терапевтичного відділення Центральної міської лікарні м.Дружківка. 26 листопаду 2009 року наказом № 206-к вона була відсторонена від займаної посади на підставі постанови старшого помічника прокурора м.Дружківка. Постановою Дружківського міського суду від 20 березня 2012 року вона була звільнена від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 366 ч.1, 191 ч.2 КК України у зв'язку із застосуванням до неї амністії. Відповідно до цієї постанови справу відносно неї закрито, міру запобіжного заходу скасовано. 29 березня 2012 року вона звернулась із заявою до головного лікаря про допуск її до роботи, але їй було безпідставно відмовлено. Лише після другого її звернення її допустили до роботи з 18 червня 2012 року. 26 липня 2012 року вона була звільнена за власним бажанням. Під час її звільнення їй не була виплачена заробітна плата за весь час що вона не працювала, тобто з 26 листопаду 2009 року по 29 березня 2012 року, та за час вимушеного прогулу з 29 березня 2012 року по 18 червня 2012 року.

Вважає дані дії незаконними та просить стягнути на її користь не заплачену заробітну плату за період з 26 листопаду 2009 року по 29 березня 2012 року в розмірі 23299 гривен, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 березня 2012року по 18 червня 2012 року у сумі 2891 грн.70 коп., заробітну плату за час затримки повного розрахунку з 26 липня 2012 року по 01 жовтня 2012 року у сумі 3306 гривень.

Позивач вважає, що діями відповідача їй було заподіяно моральну шкоду у зв'язку із порушеним її трудових прав, яку оцінює в 5000 гривень.

15 жовтня 2012 року позивачкою була надана уточнена позовна заява згідно якої вона просила стягнути на її користь заробітну плату за період з 26 листопаду 2009 року по 29 березня 2102 року у сумі 23 299 гривень, заробітну плату з 29 березня 2012 року по 18 червня 2012 року у сумі 2891 грн. 70 коп., заробітну плату за час затримки розрахунку з 26 липня 20012 року по 01 жовтня 2012 року у сумі 3306 гривень, моральну шкоду у сумі 5000 гривень (а.с.11-12).

05 лютого 2013 року позивачка надала уточнену позовну заяву, згідно якої просила стягнути на її користь заробітну плату за період з 26 листопаду 2009 року по 29 березня 2012 року у сумі 42109, 60 гривень, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 березня 2012 року по 18 червня 2012 року у сумі 4869 гривень 86 коп., заробітну плату за час затримки розрахунку з 26 липня 2012 року по 01 жовтня 2012 року у сумі 3823,82 коп., моральну шкоду у сумі 5000 гривень (а.с.84-85).

13 березня 2013 року позивач надала уточнену позовну заяву відповідно до якої просила поновити їй строк для звернення за захистом своїх трудових прав, а також просила стягнути на її користь заробітну плату з 26 листопаду 2009 року по 29 березня 2012 року у сумі 42109,60 гривень, заробітну плату за час вимушеного прогулу з 29 березня 2012 року по 18 червня 2012 року у сумі 4869, 86 гривень, заробітну плату за час затримки розрахунку у сумі 3823,82 гривень, та моральну шкоду у сумі 5000 гривень (а.с.119-122).

Позивач у судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, наполягала на їх задоволенні у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача КЛЗ "ДМЛ № 2" в судове засідання зявились, та пояснили, що позивачка дійсно працювала у них на посаді старшої медичної сестри, але 25 листопаду 2009 року її було відсторонено від займаної посади на підставі постанови старшого помічника прокуратури м.Дружківка. Після відсторонення позивачки від посади їй було запропоновано інші посади не пов'язані з виконанням організаційно-роспорядчих або адміністративно-господарських функцій, але ОСОБА_1 відмовлялась від усіх запропонованих посад. У період з часу відсторонення і до 28 березня 2012 року ОСОБА_1 не зверталась до КЛЗ "ЦМЛ" з будь-якими заявами про допуск її до роботи.

29 березня 2012 року позивачка звернулась із заявою про надання згоди на допущення її до роботи, але не була допущена до роботи з наступних підстав.

КЛЗ використовує у своїй діяльності наркотичні засоби, у зв'язку з цим право на діяльність із використуванням наркотичних засобів підлягає ліцензуванню. Посадовою інструкцією старшої медичної сестри терапевтичного відділення КЛЗ ЦМЛ, передбачено право даної посадової особи на роботу з наркотичними засобами.

Таким чином, для допуску працівника до виконання обовязків старшої медичної сестри терапевтичного відділення КЛЗ ЦМЛ дана особа має надати довідку МВС про відсутність у працівника не знятої чи не погашеної в установленому порядку судимості за вчинення злочин. Під час призначення ОСОБА_1В на посаду старшої медичної сестри терапевтичного відділення КЛЗ у 1981 році та в період її роботи на даній посаді до 2009 року ОСОБА_1 не мала судимості.

Але згідно постанови старшого помічника прокуратури від 25 листопаду 2009 року про відсторонення старшої медичної сестри від займаної посади ОСОБА_1 було предявлено обвинувачення у ст.. 191 ч.2,366 ч.1 КК України. Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого коли в подальшому потреба застосування цього заходу відпадає.

Але при зверненні 29 березня 2012 року ОСОБА_1 до КЛЗ і заявою про надання згоди на її допуск до роботи на посаді старшої медичної сестри терапевтичного відділення нею не було надано належних документів, якими було скасовано її відсторонення від посади.

Крім того, ОСОБА_1 не було надано документів у підтвердження відсутності або зняття чи погашення в установленому порядку судимості .

За даних обставин ОСОБА_1 не була допущена до виконання обовязків на посаді старшої медичної сестри терапевтичного відділення. ОСОБА_1В не оскаржила дії КЛЗ щодо її не допуску до роботи на посаді старшої медичної сестри.

В подальшому ОСОБА_1 подала заяву 07 червня 2012 року про її допуск до роботи, до даної заяви надала усі належним чином оформлені документи і її було допущено до роботи на підставі наказу № 94-к від 15 червня 2012 року з 18 червня 2012 року. В подальшому 26 липня 2012 року позивачкою було подано заяву про її звільнення на підставі якого було видано наказ про її звільнення за ст.. 38 КЗпП. Під час звільнення позивачці були виплачені усі належні їй кошти і заборгованості перед нею у адміністрації не має.

В той же час у період з 26 листопаду 2009 року до 18 червня 2012 року заробітна плата позивачці не нараховувалась. В цей період обовязки старшої медичної сестри виконував іншій працівник ОСОБА_5, саме якій и була нарахована та виплачена заробітна плата за виконання обовязків. Вважають, що позивачка не надала належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того позивачкою пропущено строк для предявлення позовної заяви, вважають, що причини пропуску строку не поважні, та позивачкою не надано відповідних доказів у підтвердження поважності причин пропуску строку. Також вважають, що моральну шкоду позивачці заподіяно не було, просять відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши позивачку, представника позивачки, представників відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню підлягають частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27 серпня 1976 року позивачку було прийнято на посаду медичної сестри фіз. кабінету ЦМЛ на підставі наказу № 120-к, 12 січня 1981 року позивачку було переведено на посаду старшої медичної сестри терапевтичного відділення ЦМЛ на підставі наказу № 4-к, що підтверджується відповідним наказом та записом в трудової книжці (а.с.5,41)

26 листопаду 2009 року на підставі наказу № 206-к, позивачку було відсторонено від займаної посади відповідно до постанови старшого помічника прокурора від 25 листопаду 2009 року (а.с.7).

Відповідно до ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

В даному випадку позивачку було відстороненно від займаної посади на підставі постанови слідчого прокуратури від 25 листопаду 2009 року про відсторонення від посади у зв'язку із порушенням щодо позивачки кримінальної справи (а.с.6).

Власник зобов'язаний виконати постанову слідчого про відсторонення від роботи посадової особи, обвинуваченої у скоєні злочину і за невиконання постанови слідчого встановлена адміністративна відповідальність, тому суд, вважає, що наказ № 206-к від 26 листопада 2009 року про відсторонення позивачки від посади відповідачем було винесено правомірно.

Відповідно до ст. 46 Кзпп України при відстороненні особи від посади за постановою слідчого, збереження заробітної плати за робітником не передбачено.

Але припинення кримінальної справи за відсутністю складу злочину, події злочину, недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину, винесення виправдувального вироку дає працівникові право вимагати виплати середнього заробітку за період відсторонення за рахунок місцевого бюджету, відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Як вибачається із матеріалів справи відповідно до постанови Дружківського міського суду від 20 грудня 2010 року до позивачки було застосовано примусові заходи медичного характеру у вигляді амбулаторної госпіталізації її направлено до психіатричного закладу за місцем її мешкання (а.с. 13-15).

23 вересня 2011 року Дружківським міським судом було винесено постанову щодо ОСОБА_1 про відміну примусових заходів медичного характеру та справу було надіслано до прокуратури м.Дружківка для проведення додаткового слідства (а.с.56)

Відповідно до постанови Дружківського міського суду від 20 березня 2012 року відносно позивачки було закрито провадження по справі у зв'язку із застосуванням амністії, запобіжні заходи були скасовані (а.с.9).

Таким чином, у суду не має підстав для стягнення позивачці заробітку за період з 26 листопаду 2009 року по 20 березня 2012 року, оскільки при відсторонення від посади на підставі постанови органів слідства заробітна плата не зберігається. Якщо, позивачка вважає, що її було притягнуто до кримінальної відповідальності незаконно, то в цьому випадку у неї є право вимагати виплати середнього заробітку за період відсторонення за рахунок місцевого бюджету, відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду".

Щодо позовних вимог позивачки про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 29 березня 2012 року по 18 червня 2012 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачкою, то суд вважає, що в цій частині вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відсторонення від роботи оформляється наказом роботодавця, який видається у строк, визначений поданням (постановою) компетентних органів (санітарних інспекторів, прокурора та ін.).

У наказі слід зазначити не тільки підстави відсторонення з посиланням на нормативні акти, а й період, на який працівник відсторонюється від роботи. В такому разі про допущення працівника до роботи окремого наказу видавати не потрібно. Якщо неможливо встановити конкретний термін відсторонення, вказують, наприклад, період проведення слідчих дій. У такому випадку після їх закінчення видається окремий наказ про допущення працівника до роботи. Працівник повинен ознайомитися з наказом під підпис, а в разі його відмови складається акт. Запис про відсторонення до трудової книжки не заноситься.

Судом було встановлено, що відносно позивачки 20 березня 2012 року було винесено постанову про застосування амністії та закриття щодо неї кримінальної справи, таким чином, підстави для відсторонення її від посади відпали.

29 березня 2012 року позивачка подала на підприємство заяву про допуск її до роботи, але до роботи її не було допущено (а.с.8).

Суд не може прийняти до уваги, доводи відповідача що позивачку не було допущено до роботи, оскільки вона не надала довідку про відсутність судимості та відповідні документи. Щодо позивачки 20 березня 2012 року було винесено постанову про застосування до неї амністії, яка набрала чинності 27 березня 2012 року та є документом, підтверджуючим, що особа не має судимості по даній кримінальній справі.

Як вибачається із заяви позивачки від 29 березня 2012 року, вона просила допустити її до роботи та надала копію постанови про застосування амністії (а.с.8).

Відповідач не надав суду ніяких документів у підтвердження того, що позивачка не надала їм постанову про амністію.

Додатково заяву про допуск до роботи позивачка не писала.

Таким чином, у відповідача не було підстав не допускати позивачку до роботи.

Позивачку до роботи було допущено лише 18 червня 2012 року на підстав наказу № 94-к від 15.06.2012 року (а.с.40).

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року (з усіма змінами та доповненнями), якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП).

Відповідно до довідки, наданої відповідачем на посаді старшої медичної сестри працювала ОСОБА_5, якої була нарахована заробітна плата за лютий 2012 року - 1820,86 гривень, за березень 2012 року - 1824, 19 гривень, за квітень 1870,15 гривень, за травень 1964,82 гривні та за червень 1034,12 гривень (а.с.77).

Як вибачається із довідки заробітна плата старшої медичної сестри складається із окладу, надбавки за старшинство (10%) та вислуги років (30%).

У судовому засіданні було встановлено, що вислуга років позивачки також складає 30%, тому, суд вважає, що нараховану заробітну плату ОСОБА_5, суд може взяти до уваги, як заробітну плату позивачки за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.2 Постанови Кабінету Міністрів від 8 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

П.4 цієй постанови передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

В судовому засіданні встановлено, що позивачка звернулась 29 березня 2012 року до відповідача із заявою про допуск до роботи, допущено її було до роботи 18 червня 2012 року, тому позивач має право на заробітну плату за час вимушеного прогулу терміном 52 дні.

Відповідно до довідки за лютий, березень 2012 року, тобто за два місяці, які передують події, ОСОБА_5 було нарахована за посадовим окладом за відпрацьований час 2548,98 гривень. Відпрацьовано часу 308.28 год., таким чином середньо година заробітна плата складає 8,26 гривень.

На підставі зазначеного, суд, вважає, що за час вимушеного прогулу відповідач повинен позивачці сплатити 3436 гривень 16 коп. (8,26 гривеньх8 годх52 дні)

26 липня 20012 року позивачку було звільнено за власним бажанням відповідно до ст. 38 Кзпп на підставі наказу № 122-к (а.с.33).

Відповідно до ст.116 Кзпп України підприємство при звільненні працівника повинно здійснити виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Оскільки відповідач до теперішнього часу не виплатив позивачці добровільно всі суми, що належать її від підприємства, зазначені суми підлягають стягненню з відповідача в примусовому порядку.

Згідно ст.. 117 Кзпп України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.. 116 Кзпп, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно наказу № 122-к від 26 липня 2012 року ОСОБА_1 було звільненно за власним бажанням 26 липня 2012 року (а.с.33).

Суд вважає, що для розрахунку середнього заробітку позивачки треба брати оклад ОСОБА_5 за червень, травень 2012 року (а.с.77).

Відповідно до довідки ОСОБА_5 в травні 2012 року було нарахована за посадовим окладом 1374 гривні, в червні 2012 року 723,16 гривень, відпрацьовано часу 154 год. та відповідно 77 год, таким чином середьогодина заробітна плата складає 9,07 гривень (2097,16 гривень:231 год).

Судом встановлено, що позивачка працювала з 40 годинним (п'ятиденним) робочим тижнем з двома вихідними днями (суботою, неділею), тривалість її робочого дня складала 8 годин.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивачки складає 72,56 гривень.

Суд встановив, що з 27 липня 2012 року позивач має 190 днів затримки виплати заробітної плати. Середньоденний заробіток позивачки на момент звільнення, складає 72,56 грн. (а.с.77).

Таким чином, середній заробіток позивачки за 190 днів затримки заробітної плати склав 13786,40 грн.

Відповідно до ст.. 237-1 Кзпп власник відшкодовує працівнику моральну шкоду, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя.

Суд не може прийняти до уваги заперечення відповідача, щодо відмови у відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачка займалась підприємницької діяльністю, тому її не було заподіяно моральну шкоду.

Надані відповідачем довідки, про те, що позивачка є поставником продуктів харчування як приватний підприємець в 2009, 2010,2011,2012 році, що ЦМЛ не має кредиторської заборгованості перед позивачкою, не можуть бути доказами того, що відповідачем не було заподіяно позивачці моральну шкоду.

По-перше, це стосується періоду 2009-2011 рік, коли за позивачкою не зберігалась заробітна плата та за цей час в задоволенні позовних вимог їй відмовлено (а.с.46,47).

По-друге, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Ураховуючи, що Кзпп України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Як було встановлено що відповідачем були порушені трудові права, тим самим позивачці була заподіяна моральна шкода, її становище вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, до яких також можливо віднести і те, що вона мала потребу займатися підприємницькою діяльністю, тому суд вважає за необхідним стягнути на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 3000 гривень.

Суд не може прийняв доводи відповідача про застосування до позовних вимог позивачки строку позовної давності, оскільки відповідно до ст. 233 Кзпп України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як вибачається із матеріалів справи позивачка звернулась із заявою про допуск до роботи 29 березня 2012 року , поновлення її на роботі було здійснено 18 червня 2012 року, а звільнено було 27 липня 2012 року. Відповідно до законодавства відповідач повинен в день звільнення зробити повний розрахунок, але оскільки повного розрахунку зроблено не було, то суд вважає, що саме с цього часу порушено право позивачки і вона мала право звернутися до суду за захистом свого права протягом трьох місяців, тобто до 27 жовтня 2012 року.

Як вибачається із штампу вхідної пошти, заява до суду надійшла 01 жовтня 2012 року, тобто в межах строку звернення до суду.

Таким чином, суд, вважає, що позивачка не пропустила строк для звернення до суду за захистом своїх прав.

Оскільки позивачку, на користь якої ухвалено рішення при звернення до суду звільнено від сплати судового збору, то згідно до ст.88 ЦПК України він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, з відповідача треба стягнути на користь держави судовий збір у сумі 229,40 гривень.

Керуючись ст. 10,11,58,59,60,88, 21-215,218 ЦПК України, на підставі ст. 46,115,116,117,235,237-1 К Зп України, П,остановою Пленуму Верхоівного Суду "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", Постановою Кабінету Міністрів "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати " , суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального лікувального закладу "Дружківська міська лікарня № 2" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, затримання розрахунку та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Коммунального лікувального закладу "Дружківська міська лікарня №2", ідентифікаційний код юридичної особи 01990462 на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 29 березня 2012 року по 18 червня 2012 року у сумі 3436 (три тисячі чотириста тридцять шість) гривень 16 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27 липня 2012 року по 29 квітня 2013 року у сумі 13786 (тринадцать тисяч сімсот вісімдесят шість) гривень 40 коп.,моральну шкоду у сумі 3000 (три тисячі) гривень).

Рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць в розмірі 1374 (тисячу триста сімдесят чотири) гривні підлягає стягненню негайно. В іншій частині в сумі 18848 (вісімнадцать тисяч вісімсот сорок вісім) гривень 56 коп. підлягають стягненню після набрання рішенням чинності.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Комунального лікувального закладу "Дружківська міська лікарня № 2" в Державний бюджет м.Дружківка р/р 31212206700040 банк ГУДКУ у Донецькій області, МФО 834016 Код ЕДРПОУ (банку) 34686563 Код ЕДРПОУ (суду) 02895722, КБК 22030001 судовий збір у сумі 229 (двісті двадцать девять) грн. 40 коп..

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Дружківський міський суд протягом десяти днів після оголошення рішення.

Суддя: А. Л. Гонтар