Рішення № 35303628, 21.10.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:

головуючої судді - Шеремет А.М.,

суддів: Боймиструка С.В., Василевича В.С.

секретар судового засідання Пиляй І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" та ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 13 серпня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання договору іпотеки недійсним, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду від 13 серпня 2013 року даний позов задоволено частково.

Вважаючи дане рішення незаконним ПАТ „Державний ощадний банк України" (далі - банк) подав на нього апеляційну скаргу.

Зазначає, що у зв"язку з порушення позичальником умов кредитного договору АТ „Ощадбанк" листом-вимогою від 13 січня 2012 року повідомив відповідача про необхідність погашення заборгованості та попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Вказує, що банком було направлено ОСОБА_1 письмову вимогу про звільнення ним та особами, які мешкають з ним, житлове приміщення, яке є предметом іпотеки.

Просить оскаржуване рішення змінити та виселити всіх мешканців з спірного житлового будинку зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Вважаючи вищевказане рішення суду незаконним, ОСОБА_1 також подав на нього апеляційну скаргу.

При цьому покликаючись на ЗУ «Про іпотеку» вказує, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Вважає, що вимоги зазначеної правової норми вказують на те, що іпотекою може бути забезпечене вже існуюче, а не майбутнє, певно не визначене за обсягами зобов'язання.

На момент укладання договору іпотеки було укладено та був чинний лише договір невідновлювальної кредитної лінії №22 від 26 лютого 2008 року.

Після укладання договору іпотеки позичальником та банком було укладено ряд додаткових угод до кредитного договору які не узгоджувалися з іпотекодавцем, внаслідок чого було збільшено відсоткову ставку по кредиту та змінено строк виконання зобовязань.

Зміни в договір іпотеки не вносились.

Вказує, що остаточний термін повернення кредиту визначено 25 лютого 2009 року, тому вважає, що позивач пропустив строк позовної давності на пред"явлення вимог.

Крім того, зазначає, що дозвіл органів опіки та піклування на укладення договору іпотеки від 28 лютого 2008 року не надавався, а тому такий договір суперечить інтересам його дитини.

Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ПАТ „Державний ощадний банк України" відмовити, а його позовні вимоги задоволити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ПАТ „Державний ощадний банк України" підлягає задоволенню частково, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26 лютого 2008 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Рівненського обласного управління АТ «Ощадбанк» та Фермерським господарством «Власюка Валерія Васильовича» було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії №22 від 26 лютого 2008 року, за умовами якого банк зобов"язався надавати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язувався отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим Договором строки кредит в розмірі І 220 000,00 грн. та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Цього ж дня було укладено договір іпотеки нерухомого майна від 26 лютого 2008 року, відповідно до якого майновим поручителем ОСОБА_2 було передано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 66,1 кв.м., що знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га. за адресою АДРЕСА_1.

Окрім, того з метою забезпечення виконання зобов'язань по Кредитному договору було укладено договір іпотеки нерухомого майна від 28 лютого 2008 року, згідно якого майновим поручителем ОСОБА_1 було передано в іпотеку: домоволодіння до складу якого входить: житловий будинок, загальною площею 177,6 м. кв., житловою 60.9 м. кв., позначений на плані літерою «А1»; вихідний ґанок та надвірні будівлі «Б1»; сарай - літня кухня «В»; вбиральня №1; огорожа, І: замощення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, що знаходяться на земельній ділянці площею 0,611 га.

У зв'язку із порушенням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору у нього перед банком виникла заборгованість, яка становить 1026645 грн. 89 коп.

Відповідно до ст. 589 ЦК України та п.4.2 умовами договору іпотеки, у разі невиконання боржником зобов'язання за кредитним договором, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відмовляючи у позовних вимогах щодо виселення боржника та членів його сім'ї із займаного житла, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для їх виселення відсутні.

Із таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується виходячи з наступного.

Згідно з ч.2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а також згідно з ч.1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців.

Відповідно до ч.2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов"язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки після того, як вони добровільно не звільнять житлове приміщення.

Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.43 постанови №5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів що виникають із кредитних правовідносин" наголошує, що при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати що згідно ч. 4 ст. 9, ст. 109 ЖК України, ст.ст.39,40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення

Відповідно до вказаних норм після прийняття рішення іпотекодержателем про звернення на передані в іпотеку предмети, яким є житлове приміщення, всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з невиконанням позичальником умов договору, листом-вимогою АТ «Ощадбанк» від 13 січня 2012 року було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність погашення заборгованості та попереджено про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі не виконання цієї вимоги.

Також, 13 січня 2012 року відповідачу було надіслано вимогу про звільнення житлового приміщення за №09-12404.

Отже вимога позивача про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є обґрунтованою та підлягає до задоволення.

Однак безпідставною є вимога позивача щодо зняття відповідачів з реєстраційного обліку в органах МВС України, до повноважень якого входять питання громадянства, міграції та реєстрації фізичних осіб.

Відповідно до ст.16 ЦК України така форма захисту цивільних прав та інтересів не передбачена даною нормою, а зняття з реєстрації проводиться відповідно до вимог ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Пунктом 44 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних прав № 5 від 30 березні 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз"яснено, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

У зв'язку із наведеним суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору іпотеки. Будь-які дії, вчинені без згоди іпотекодержателя після укладення договору іпотеки (наприклад, реєстрація неповнолітньої дитини в житловому будинку, народження дитини після укладення договору іпотеки) не є підставою для визнання такого договору недійсним із підстави невиконання вимог закону про отримання згоди органу опіки та піклування.

Згідно будинкової книги АДРЕСА_2 ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, знятий з реєстраційного обліку 26 лютого 2008 року, тобто до укладення спірного договору іпотеки від 26 лютого 2008 року.

Тому вимога ОСОБА_1 про визнання даного іпотечного договору недійсним у зв"язку з відсутністю дозволу органу опіки і піклування є безпідставною.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції в повному обсязі не може бути визнане законним, обґрунтованим, а тим більш справедливим, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне на підставі ст. 309 ЦПК України скасувати це судове рішення в частині відмови у виселенні ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку по АДРЕСА_2 з ухваленням в цій частині нового рішення.

На підставі наведеного, керуючись Законом України „Про іпотеку", Законом України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних прав „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", ст. ст. 203, 589 ЦК України, ст. 109 ЖК України, ст. ст. 11, 303, 304, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Державний ощадний банк України" задовольнити частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 13 серпня 2013 року в частині відмови у виселенні ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку по АДРЕСА_2 скасувати.

Позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку по АДРЕСА_2.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча А.М. Шеремет

Судді: С.В. Боймиструк

В.С. Василевич