Постанова № 35303293, 12.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа№ 910/10216/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Корсакової Г.В.

за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: Цибізова О.О. - представник за дов. №257/10 від 14.12.2012 р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р.

у справі № 910/10216/13 (суддя Шаптала Є.Ю.)

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Міністерства оборони України

про стягнення 8 101,27 грн.

В судовому засіданні 12.11.2013 р. оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

28.05.2013 р. Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - НАК «Нафтогаз України», позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення 8 101,27 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленого газу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. (повний текст рішення підписано 25.07.2013 р.) позов задоволено повністю, стягнуто з Міністерства оборони України на користь НАК «Нафтогаз України» - 8 101,27 грн. заборгованості, а також 1720,50 грн. судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції невірно застосував норми процесуального права, зокрема, належним чином не оцінив докази, не дослідив матеріали справи, а також не застосував строк позовної давності, який становить 3 роки для даного виду правовідносин.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2013 р. поновлено апелянту строк на апеляційне оскарження, прийнято апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. до провадження та призначено до розгляду на 12.11.2013 р.

Представник відповідача в судове засідання 12.11.2013 р. не з'явився, про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення № 0411607800901 про вручення 15.10.2013 р. відповідачу копії вищезазначеної ухвали суду. Жодних заяв, клопотань про неможливість взяти участь в судовому засіданні, суду апеляційної інстанції надано не було.

У судовому засіданні 12.11.2013 р. представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просив залишити його без змін.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

В силу статей 11, 509 ЦК України між сторонами у справі виникли певні зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно з'ясовано судом першої інстанції, відповідно до двосторонніх актів подачі-прийняття та реалізації газу за грудень 2009, березень 2010 року, підписаних між Вінницькою філією Дочірнього підприємства "Нафтогазмережі" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (правонаступником якої є позивач) та Військовою частиною А-2783, вбачається, що НАК "Нафтогаз України" передала, а Військова частина А-2783 прийняла природний газ загальним об'ємом 3,061 тис.куб.м., з яких у грудні 2009 року споживач прийняв 2,489 тис.куб.м. природного газу, у березні 2010 року - 0,572 тис.куб.м. природного газу (а/с 14-15).

Згідно акту звірки взаємних розрахунків від 14.05.2010 року, підписаного та скріпленого печатками сторін без зауважень, заборгованість відповідача перед позивачем становила 10 976,22 грн. (а/с 17).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що даний акт звірки взаємних розрахунків від 14.05.2010 року є належним доказом, який підтверджує наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за заявлений період.

18.05.2012 року позивач направив відповідачу вимогу № 31/10-2294 від 17.05.2013 року про оплату вартості поставленого газу та погашення існуючої заборгованості у розмірі 8 101,27 грн. (а/с 18-22). Доказів повного або часткового погашення даної заборгованості відповідач суду не надав.

Частиною 1 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду про те, що укладення між сторонами двосторонніх актів подачі-прийняття та реалізації газу за грудень 2009, березень 2010 року, підтверджує той факт, що між сторонами відбувся правочин на поставку природного газу, який ґрунтується на нормах діючого законодавства, оскільки двосторонні акти належним чином підписані обома сторонами, скріплені печатками.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які мають ознаки договору поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 191 ГК України, державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення. Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно статті 5 Закону України "Про природні монополії" транспортування природного газу і нафтового газу трубопроводами та його розподіл входить до сфери регулювання діяльність суб'єктів природних монополій.

Відповідно до статті 8 Закону, предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з Законом є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополів.

Статтею 632 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи), які встановлюються або регулюються уповноваженим органом державної влади.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про ціни і ціноутворення" державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів; введення Урядом України інших методів державного регулювання. Згідно пункту 8 Додатку до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. №1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконаних органів міських рад щодо регулювання цін (тарифі)" Національна комісія регулювання електроенергетики України, зокрема, встановлює граничні рівні цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також граничні рівні цін на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання за погодженням з Мінекономіки; роздрібні ціни на природний газ для потреб населення; тарифи на транспортування магістральними трубопроводами газу природного, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин, що постановляють ся споживачам України; тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу; тарифи на розподіл природного газу та його постачання.

Постановами НКРЕ від 01.12.2009 № 1371, від 30.12.2009 року № 1555, від 29.01.2010 року № 81 та від 26.02.2010 року № 178 "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів" затверджено граничний рівень ціни на природний газ (протягом грудня 2009 року - березня 2010 року) для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом на рівні 2020,25 грн. за 1000 кум.м., з яких ПДВ становить 441,1310 грн., а всього з ПДВ - 2461,381 грн..

Постановою НКРЕ від 01.12.2009 року № 1376 унесено зміни до додатка 2 до постанови НКРЕ від 07.08.2008 № 935 "Про затвердження тарифів на транспортування та постачання газу" та вирішено у пункті 1 цифри " 120,20" замінити цифрами " 99,80" (транспорт розподільчий); у пункті 2 цифри " 22,20" замінити цифрами " 23,00" (тариф на постачання)" рядок 42 цифри " 1,80" цифрами " 22,30" (транспорт магістральний).

Постановою НКРЕ від 1 грудня 2009 року № 1371 "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, на 2009 рік встановлено цільову надбавку у розмірі 2% до затвердженого тарифу.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що вартість поставленого споживачу природного газу в грудні 2009 року становить 6587,85 грн., а в березні 2010 року - 1513,97 грн. Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованих висновків про наявність заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 8 101,27 грн.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як свідчать матеріали справи, природний газ прийнятий відповідачем за двосторонніми актами подачі-прийняття та реалізації газу за грудень 2009, березень 2010 року.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначав, що для даного виду правовідносин застосовується загальний строк позовної давності, який складає 3 роки, і враховуючи той факт, що позивач звернувся з позовом після спливу трирічного строку, місцевий суд неправомірно задовольнив позовні вимоги.

Стосовно наведених доводів відповідача суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно штемпеля поштового відділення на конверті, позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва 28.05.2013 р.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 5 статті 261 встановлено, що за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Оскільки вищезазначені акти подачі-прийняття та реалізації газу не містять строку виконання зобов'язання по сплаті відповідачем наданих позивачем послуг по постачанню природного газу, судом апеляційної інстанції встановлено, що в розумінні частини 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності по зобов'язанню за поставку 2,489 тис.куб.м. природного газу відповідно до двостороннього акту подачі-прийняття та реалізації газу за період з 01.12.2009 р. по 31.12.2009 р. розпочався з 01.01.2010 р. В свою чергу, перебіг позовної давності по зобов'язанню за поставку 0,572 тис.куб.м. природного газу відповідно до двостороннього акту подачі-прийняття та реалізації газу за період з 01.03.2010 р. по 31.03.2010 р. розпочався з 01.04.2010 р.

Пунктом 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року № 10 (далі - Постанова Пленуму) встановлено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати, зокрема, підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Таким чином, підписання сторонами 14.05.2010 р. акту звірки взаємних розрахунків є дією, яка перериває перебіг позовної давності, внаслідок чого, перебіг позовної давності починається заново (частина 3 статті 264 ЦК України).

З наведеного вбачається, що строк позовної давності для стягнення вищезазначеної заборгованості слід рахувати з 15.05.2010 р. Враховуючи той факт, що позивач звернувся з позовом 28.05.2013 р., доводи відповідача про сплив строку позовної давності є обґрунтованими, проте не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові з огляду на наступне.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму, частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою. У суді апеляційної інстанції заявити про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи у суді першої інстанції, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення № 0103023608263 про вручення 10.06.2013 р. відповідачу копії ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі. У судове засідання 26.06.2013 р. представник відповідача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2013 р. розгляд справи відкладався. У судове засідання 24.07.2013 р. представник відповідача також не з'явився, жодних заяв (в тому числі щодо пропущення строку позовної давності) до суду не направив.

Вищевикладене спростовує доводи апелянта про необхідність прийняття його заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного провадження.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо пропущення строку позовної давності у даній справі, оскільки відповідачем не було реалізовано надане йому право на подання заяви про застосування строку позовної давності, яка, відповідно до законодавства, подається стороною до винесення рішення, а матеріали справи підтверджують факт повідомлення відповідача про знаходження в провадженні суду даної справи, а також про час та місце судових засідань.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги те, що Міністерством оборони України не проведено оплату за поставлений природний газ за вищезазначеними двосторонніми актами подачі-прийняття та реалізації газу (що підтверджується матеріалами справи та не спростовано апелянтом), суд апеляційної інстанції дійшов висновків про правомірність задоволення місцевим судом позовних вимог та стягнення 8101,27 грн. заборгованості.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги вищенаведені доводи апеляційної скарги, оскільки апелянтом не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача, а інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого суду через встановлене в постанові.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32 - 34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. у справі № 910/10216/13 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2013 р. у справі № 910/10216/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/10216/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 14.11.2013р.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

Г.В. Корсакова