Постанова № 35301865, 14.10.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р. Справа № 920/1234/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Потапенко В.І.,суддя Барбашова С.В.,суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Сіренко К.О.

за участю представників сторін:

позивача - Йосипишина Р.В., довіреність № 143 від 25.02.2013 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2648 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 01 серпня 2013 року у справі № 920/1234/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант", с . Сула Сумської області

про стягнення 802993, 14 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до Дочірнього підприємства "Агрофірма "Діамант" про стягнення з останнього 802993,14 грн. заборгованості за укладеним між сторонами договором складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р.

Рішенням господарського суду Сумської області від 01 серпня 2013 року у справі № 920/1234/13 (суддя Соп'яненко О.Ю.) позов задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 802993,14 грн. заборгованості та 16059,87 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить це рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що господарський суд першої інстанції не прийняв до уваги, що на складах позивача до теперішнього часу зберігається продукція відповідача та заборгованість відповідача перед позивачем за договором складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. мала погашатися шляхом реалізації цієї продукції укладанням договору відступлення права вимоги (цесії).

Як зазначає відповідач, на його звернення до позивача з приводу реалізації вказаної продукції та її відпуск зі складу, останній відповідної згоди не надавав, у зв'язку з чим вона продовжувала зберігатися на його складах, що призвело до неможливості своєчасної сплати відповідачем боргу не з його вини.При цьому відповідач посилається на положення статті 614 ЦК України, яка встановлює принцип відповідальності за порушення зобов'язання за наявності вини та статті 616 ЦК України, якою встановлено, що суд зменшує розмір збитків чи неустойки в разі порушення зобов'язання кредитором.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Вказує зокрема на те, що заборгованість відповідача за договором складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. на суму 802993,14 грн. підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг та актом звірки взаєморозрахунків та представник відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції не заперечував наявність цієї заборгованості.

Також вказує на те, що відповідно до п 3.9 договору складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. передбачено відвантаження відповідачу зерна тільки після оплати останнім фактично наданих послуг із приймання, доробки, зберігання та інших послуг, що виконувались на його замовлення, а оскільки відповідач заборгованість за надані по договору послуги не сплатив, то і відвантаження прийнятого за цим договором зерна позивач не здійснював.Договором сторони передбачили оплату наданих послуг згідно з актами про їх надання та протягом 3-х днів з дня отримання відповідачем відповідних рахунків, а будь-яких угод щодо зміни способу виконання зобов'язання з оплати наданих послуг, в тому числі шляхом укладання угод про уступку права вимоги (цесії) сторонами не укладалось.

Відповідач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, у зв'язку з чим справа розглядається за його відсутності за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, 16.10.2012 року між позивачем, Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" в особі філії ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація" "Сумський комбінат хлібопродуктів" (зерновий склад) та відповідачем -Державним підприємством "Агрофірма Діамант" (поклажодавець) було укладено договір складського зберігання зерна № 3071, відповідно до предмету якого (п 1.1. договору) відповідач зобов'язався в порядку та на умовах цього договору передати, а позивач -прийняти та зберігати зерно, надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1 та в установлений строк повернути зерно поклажодавцю( а.с. 10-13).

Згідно з п. 4.3.2 договору відповідач (поклажодавець) зобов'язується своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком №1 до цього договору.

Вказаний договір за своєю правовою природою є договором складського зберігання, підписаний повноважними представниками сторін, відповідає вимогам, передбаченим ст.ст. 628, 639, 837 Цивільного кодексу України щодо змісту та форми договору, не розірваний сторонами та не визнаний недійсним в судовому порядку, а тому відповідно до статті 629 Цивільного коедксу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 1 ст. 957 Цивільного кодексу України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Відповідно до п. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Згідно з умовами п. п. 5.4-5.7 договору позивач (зерновий склад) зобов'язаний щомісяця до третього числа наступного за звітним місяця надати відповідачу (поклажодавцю) акт наданих послуг та виставити рахунок для оплати послуг, що надані (зерновим складом).

Плата за сушіння, очищення зерна проводиться згідно з актами надання послуг, що складені на підставі актів на сушіння, очищення, а за відвантаження та переоформлення - за фактичну кількість відвантаженого та переоформленого зерна. Оплата послуг, що надані позивачем зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені відповідачем (поклажодавцем) протягом 3-х робочих днів з дня одержання виставленого позивачем рахунку.

Відповідач у триденний термін з дня отримання акту наданих послуг, підписаного зі сторони позивача, в разі згоди з наданими послугами, зобов'язаний підписати його та повернути позивачу один примірник.

Відповідно до пунктів 5.8, 5.9 в разі незгоди підписати акт наданих послуг поклажодавець у триденний термін з дня його отримання надсилає зерновому складу свої обгрунтовані заперечення. В разі непідписання поклажедавцем акту наданих послуг у 3-денний термін з дня його отримання та ненадання обгрунтованих заперечень, акт наданих послуг вважається прийнятим.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем та відповідачем були підписанні та скріплені їх печатками акти про надання послуг: № 558.02/683 від 30.11.2012р. на суму 875 918 грн. 47 коп., № 558.02/763 від 31.12.2012р. на суму 555 720 грн. 48 коп., № 558.02/31 від 31.01.2012р. на суму 30641 грн. 52 коп., № 558.02/167 від 30.04.2012р. на суму 7378 грн. 04 коп.( а.с. 14-17)

В актах також зазначено, що сторони претензій щодо якості наданих послуг одна до одної не мають та ці акти є підставою для проведення розрахунків за виконані роботи та надані послуги.

Також позивачем відповідно до умов п 5.4. договору відповідачу виставлялись рахунки на оплату цих послуг, які згідно з банківською випискою по рахунку (а.с. 25-28) останнім були лише частково оплачені, у зв'язку з чим несплаченою залишилась вартість наданих послуг на суму 802 993 грн. 14 коп., яку і просить стягнути позивач в позовній заяві по даній справі.

Оскільки, як було наведено вище, відповідно до п 5.7 договору акти наданих послуг підписуються лише за наявності згоди відповідача з наданими послугами, вказані вище акти, що підписані сторонами підтверджують факт надання позивачем відповідачу належним чином зазначених в них послуг та відповідно до п 5.4. договору ці акти є підставою для оплати цих послуг.

Оскільки відповідач отримав рахунки на оплату зазначених послуг відповідно до п 5.6. договору строк оплати наданих послуг на час подання позову вже настав.

Окрім цього, між позивачем та відповідачем у справі станом на 28.05.2013 року було проведено звірку взаєморозрахунків по договору № 3071, в якому сторони підтвердили, що станом на 28.05.2013 року заборгованість відповідача перед позивачем по договору складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. складає 802 993 грн. 14 коп.(а.с. 29-30).

Зі змісту апеляційної скарги ( а.с. 73-74) також вбачається, що відповідач підтверджує наявність вказаної заборгованості.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту судом прав суб'єктів господарювання є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Зважаючи на наведені обставини та норми, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки заборгованість відповідача в сумі 802 993 грн. 14 коп. підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

При цьому колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги відповідача що вказана заборгованість не була сплачена не з його вини, а через ненадання позивачем згоди на реалізацію та відпуск зі складу продукції, яка була передана йому відповідачем на зберігання по договору складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. і ця заборгованість мала погашатися шляхом реалізації цієї продукції укладанням договору відступлення права вимоги (цесії).

Так, договором складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. не передбачено погашення заборгованості по оплаті наданих послуг шляхом реалізації переданої на зберігання продукції укладанням договору відступлення права вимоги (цесії) та в матеріалах справи відсутні докази укладення сторонами будь-яких угод щодо зміни способу виконання зобов'язання з оплати наданих по вказаному договору послуг.

Надання позивачем згоди на відвантаження зерна договором не передбачено як умову для виконання відповідачем свого обов'язку з оплати послуг по його зберіганню, а тому ненадання такої згоди не є обставиною, що свідчить про відсутність вини відповідача у невиконанні вказаного обов'язку.

Окрім цього, пунктом 3.9 договору складського зберігання зерна № 3071 від 16.10.2012 р. сторони передбачили, що відвантаження відповідачу зерна здійснюється тільки після оплати останнім фактично наданих послуг із приймання, доробки, зберігання та інших послуг, що виконувались на його замовлення.

Як було наведено вище, відповідач заборгованість по оплаті наданих за договором послуг не сплатив та в матеріалах справи відсутні відповідні заяви відповідача на відвантаження зерна, а тому матеріалами справи не підтверджується наявність у позивача обов'язку з відвантаження відповідачу зерна,прийнятого за договором на зберігання.

Окрім цього колегія суддів зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі безпідставно посилається на положення статті 614 ЦК України, яка встановлює принцип відповідальності за порушення зобов'язання за наявності вини та статті 616 ЦК України, якою встановлено, що суд зменшує розмір збитків чи неустойки в разі порушення зобов'язання кредитором, оскільки стягнення спірної суми заборгованості не є відповідальністю за невиконання зобов'язання (неустойкою) чи стягненням збитків, а є присудженням до виконання обов'язку в натурі.

Виходячи з викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про обгрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 01 серпня 2013 року у справі № 920/1234/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Постанову складено в повному обсязі 14.10.2013 р.

Головуючий суддя Потапенко В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Могилєвкін Ю.О.