Постанова № 35301737, 13.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа № 917/1604/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Байєр М.В.- директор, особисто

Зеленська Ю.І., дов. б/н від 01.08.2013

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м. Кременчук (вх. №3062 П/3-10)

на рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2013 р. у справі № 917/1604/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "МЕМ", м. Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м. Кременчук , Полтавська обл..

про стягнення грошових коштів у сумі 22712,89 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 22712,89 грн., з яких: 17496,00 грн. - основний борг, 3681,07 грн. - інфляційних, 1535,82 грн. - 3% річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 368Ри від 11.05.2010 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 17.09.2013 р. у справі №917/1604/13 (суддя Мацько О.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "МЕМ" 17496,00 грн. - основного боргу., 1840,65 грн. - інфляційних втрат, 1535.81 грн. 3% річних та 1581,09 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просив рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.2013 р. у справі № 917/1604/13 скасувати в повному обсязі та прийняти по справі нове рішення про відмову в стягненні боргу з відповідача на користь позивача, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник вважає, що товар, щодо оплати якого виник спір, не може вважатись поставленим по договору, оскільки в наданій позивачем накладній відсутні посилання на договір №368Ри від 11.05.2010, тобто не містить посилання на номер та дату договору, а тому не може вважатись належним доказом на підтвердження поставки саме за договором №368Ри від 11.05.2010. Крім того, звертає увагу колегії суддів на те, що кошти в розмірі 17496,00 грн., перераховані 24.06.2010 за накладною №РН-0000288 від 21.07.2010, не можна вважати оплатою за поставлену продукцію, оскільки вказана накладна не стосується даного договору.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ "Центр технічної підтримки "МЕМ", посилаючись на безпідставність тверджень заявника апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

12.11.2013 відповідач через канцелярію суду апеляційної інстанції надав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивуючи його неможливістю направити свого уповноваженого представника у призначене судове засідання в зв'язку з його участю в засіданні Харківського апеляційного господарського суду у справі №917/1105/13, розгляд якої призначено на той саме день і час, що і розгляд справи №917/1604/13.

Розглянувши надане відповідачем клопотання колегія суддів зазначає, що статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду відкласти в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні даного клопотання відповідача, оскільки про дату, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений заздалегідь, а тому мав об'єктивну можливість забезпечити реалізацію своїх процесуальних прав, в тому числі шляхом направлення для участі в судовому засіданні іншого компетентного представника. Крім того, відповідачем не обґрунтовано, чому саме він надає перевагу участі свого представника у розгляді саме іншої справи.

Заслухавши в судовому засіданні представників позивача, перевіривши матеріали справи на предмет правильності їх юридичної оцінки місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів встановила наступне.

11.05.2010 між Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства (покупець), в подальшому відповідно до наявної в матеріалах справи копії статуту (а.с. 55-58) перейменованим у Публічне акціонерне товариство "АвтоКрАЗ" (відповідач), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр технічної підтримки "МЕМ" (позивач, продавець) був укладений договір № №368Ри від 11.05.2010, згідно з яким продавець зобов'язався поставити і передати у власність покупця товар, згідно з специфікацією № 1 до договору, а покупець у свою чергу - прийняти та оплатити товар на умовах договору (розд. 1 договору).

У відповідності до п. 11.1. договору №368Ри від 11.05.2010 (далі - договір) даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.10.

Відповідно до п. 2.2. договору та підписаної між сторонами специфікації № 1 (а.с. 14) загальна вартість товару, що підлягає поставці, складає 34992,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

Згідно із п. п. 3.1., 3.2., 3.5. договору поставка товару здійснюється автомобільним транспортом продавця на умовах DDP (м. Кременчук, склад покупця) за Міжнародними правилами Інкотермс-2000 протягом 30 днів після надходження передоплати на рахунок продавця.

У відповідності до п. 5.1. договору розрахунки за виготовлену продукцію здійснюються шляхом переказу грошових коштів відповідачем на розрахунковий рахунок позивача у вигляді 50%-вої передоплати на протязі 30 днів після підписання договору, решту - 50%, протягом 15 банківських днів після одержання продукції, в національній валюті України по банківським реквізитам позивача, вказаних у договорі.

Відповідно до Специфікації №1, яка є невід'ємною частиною укладеного сторонами договору, предметом поставки є гайковерт Н410-N-350 у кількості 6 шт., на загальну суму 34 992,00 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами в ході апеляційного провадження, 24.06.2010 року відповідачем було здійснено 50%-ву передоплату за поставлений позивачем товар в розмірі 17496,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4192 від 24.06.2010, копія якого знаходиться в матеріалах справи. Відповідно до наданого платіжного доручення №4192 від 24.06.2010 призначенням платежу визначено: "пневмогайковерт согл. дог 368 Р от 11.05.2010".

Дослідженням матеріалів по справі встановлено, що на виконання умов договору та відповідно до специфікації №1 на поставку товару 21.07.2010 позивачем було поставлено відповідачеві товар - пневмогайковерт Н410-N-350 на загальну суму 34992,00., про що свідчать наявні у матеріалах справи копія видаткової накладної № РН-0000288 від 21.07.2010, а також виставлений рахунок-фактура №СФ-0000277 від 11.05.2010.

Даний товар був отриманий відповідачем через повноважного представника Іванову Ірину Петрівну на підставі довіреності серії ААВ № 312116 від 19.07.2010. (а.с. 16).

В свою чергу, відповідачем умови договору №368Ри від 11.05.2010 щодо повного та своєчасного розрахунку не виконано, а саме: не в повному обсязі здійснені розрахунки з позивачем за поставлений товар. Відповідно до умов договору №368Ри від 11.05.2010 (п. 5.1.), кінцевий розрахунок у вигляді сплати решти 50% виконується протягом 15 банківських днів після одержання продукції. Проте, остаточного розрахунку за отриманий товар у встановлений сторонами строк відповідач не здійснив, що стало підставою звернення позивача до суду.

В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що дана поставка не є поставкою за договором №368Ри від 11.05.2010, оскільки в наданій позивачем накладній №РН-0000288 від 21.07.2010 відсутні будь-які посилання на номер та дату договору №368Ри від 11.05.2010 у зв'язку з чим, вважає недоведеним позивачем факт поставки товару саме за договором №368Ри від 11.05.2010. Таким чином, посилаючись на ч.2 ст.530, ч.4 ст.612, ч.1 ст.613 ЦК України, скаржник стверджує, що прострочення зі сторони відповідача не настало у зв'язку з простроченням позивача, який не пред'являв вимог про оплату товару.

З приводу вищевказаних тверджень колегія суддів зазначає наступне.

Так, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками, тощо. З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження здійснення поставки та отримання товару відповідачем, до матеріалів справи надана видаткова накладна №РН-0000288 від 21.07.2010, рахунок-фактура №СФ-0000277 від 11.05.2010, а також довіреність серії ААВ № 312116 від 19.07.2010. на ім'я Іванової І.П.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Як вбачається з наведених приписів, законодавцем не визначено, що обов'язковим реквізитом первинного документу є зазначення в ньому номеру та дати укладеного сторонами договору, отже, посилання на договір не є обов'язковим реквізитом, що повинен бути зазначений в видатковій накладній. Крім того, положеннями укладеного сторонами договору №368Ри від 11.05.2010 також не встановлено яких-небудь додаткових особливих реквізитів супровідних документів, що видаються на виконання умов договору.

Здійснивши аналіз наданої позивачем до матеріалів справи видаткової накладної №РН-0000288 від 21.07.2010 колегія суддів констатує, що вона повністю відповідає вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки містить всі необхідні реквізити, а саме, дату і місце складання, містить відомості про номенклатуру та вартість товару у повній відповідності зі специфікацією №1 до договору; засвідчена підписом сторін та містить дані щодо осіб постачальника та отримувача. Крім того, в наданій накладній зазначено, що з боку відповідача товар отримала Іванова І.П. з посиланням на довіреність серії ААВ № 312116 від 19.07.2010.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення. Такими документами зокрема є видаткова накладна, що входить до кола доказів про передачу товару однією стороною іншій.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 р. за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

В даному випадку, заборгованість відповідача підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи належним чином завіреними копіями первинних документів: видатковою накладною №РН-0000288 від 21.07.2010, рахунком-фактурою №СФ-0000277 від 11.05.2010, а також довіреністю серії ААВ № 312116 від 19.07.2010. на ім'я Іванової І.П., які містять вичерпні відомості про господарську операцію за укладеним сторонами договором №368Ри від 11.05.2010.

Крім того, як вбачається з платіжного доручення №4192 від 24.06.2010 року, відповідачем при перерахуванні передоплати в графі "Призначення платежу" було зазначено: "пневмогайковер согл. дог 368 Р от 11.05.2010".

Тобто зазначеними доказами підтверджується факт, що поставку товару від 21.07.2010 обома сторонами (покупцем та продавцем) було документально оформлено як поставку за договором від 11.05.2010 №368Ри.

Крім того, здійснивши 50%-ву передоплату за поставлений товар в розмірі 17496,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №4192 від 24.06.2010 та яке містить посилання на договір №368Ри від 11.05.2010, відповідач підтвердив оплату товару за укладеним сторонами договором №368Ри від 11.05.2010.

Доказів існування будь яких інших господарських правовідносин між сторонами матеріали справи не містять, доказів укладення між сторонами інших договорів на поставку цієї ж продукції відповідачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано. Представником позивача в судовому засіданні 12.11.2013 зазначено, що позивач не здійснював відповідачеві жодних інших договірних або позадоговірних поставок крім тієї, що мала місце 21.07.2010. Таким чином, поставка за спірною накладною РН-0000288 від 21.07.2010 не може вважатись поставкою окремо від укладеного договору №368Ри від 11.05.2010 і таких доказів відповідачем не надано.

Отже доводи апелянта не спростовують обґрунтованого та підтвердженого матеріалами справи висновку місцевого господарського суду про те, що поставка від 21.07.2010 здійснювалася саме за договором від 11.05.2010 №368Ри.

Враховуючи, що відповідно до п. 5.1. договору остаточні розрахунки за товар в розмірі решти 50% здійснюються протягом 15 банківських днів після одержання продукції, проте відповідач на час звернення позивача до суду з позовом доказів погашення боргу за отриманий за договором товар в розмірі 17496,00 грн. суду не надав, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач порушив своє договірне та правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 17496,00 грн.

У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла висновку, що посилання апелянта на ч.2 ст.530, ч.4 ст.612, ч.1 ст.613 ЦК України і на те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми Цивільного кодексу України, не відповідають обставинам справи та змісту вищенаведених норм матеріального права, тлумачення яких відповідачем є довільним.

Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечуєтьсяскаржником, станом на час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанції отриманий товар покупцем не було оплачено. В апеляційній скарзі також не наведено переконливого обґрунтування, чому заборгованість за товар, факт отримання якого ПАТ "АвтоКрАЗ" визнає, не було погашено після отримання від позивача претензії від 16.07.2013 (а.с.27) та взагалі не надано на вказану претензію жодної відповіді - в порушення приписів статей 7 та 8 ГПК України, а також пункту 10.2 договору від 11.05.2010 №368Ри, яким передбачено досудове врегулювання шляхом пред'явлення претензій в межах терміну позовної давності та розгляд претензій в місячний термін з дати їх отримання.

При цьому, скаржником не надано доказів здійснення будь-яких інших договірних або позадоговірних поставок крім тієї, яка мала місце 21.07.2010 в рамках договору від 11.05.2010 №368Ри і про яку зазначено у претензії від 16.07.2013.

Тому посилання скаржника на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи колегія суддів вважає такими, що суперечать матеріалам справи, а тому не можуть бути підставою для задоволення апеляційних вимог та скасування оскаржуваного рішення.

Натомість місцевим господарським судом правомірно, з наданням належної правової оцінки наявним у справі доказам у їх сукупності відповідно до вимог статті 43 ГПК України, із посиланням на умови договору та на ст. 174, 193 ГК України, а також на ст.ст. 11, 509, 510, 525, ч. 1 ст. 530, ст. 526, ч. 1 ст. 629, ст. 712 ЦК України та інші норми, що регулюють спірні правовідносини, зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 17496,00 грн. боргу є правомірними та обґрунтованими, внаслідок чого підлягають задоволенню.

Враховуючи доведеність факту здійснення поставки від 21.07.2010 саме за договором від 11.05.2010 №368Ри та факту прострочення оплати відповідачем поставленого товару (що не було спростовано апелянтом), місцевим господарським судом також обґрунтовано, згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України та з урахуванням проведеного перерахунку заявлених позивачем розміру штрафних санкцій, правомірно частково задоволено позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1840,65 грн. інфляційних витрат та 1535,81 грн. 3% річних. В апеляційній скарзі відповідачем не наведено жодних заперечень щодо розміру вищевказаних нарахувань та не надано обґрунтованого контррозрахунку заявлених позивачем до стягнення сум штрафних санкцій.

Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АвтоКрАЗ", м.Кременчук, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 17.09.13 у справі №917/1604/13 залишити без змін.

Повний текст постанови підписано 13.11.2013.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.