Постанова № 35301694, 13.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа №922/3234/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Яснолобов О.В., дов. б/н від 26.06.3013

відповідача - не з'явився

3-ої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВО Східбуд", м. Харків (вх. №3057Х/3-10)

на рішення господарського суду Харківської області від 26.09.13 у справі № 922/3234/13 (суддя Присяжнюк О.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВО Східбуд", м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Богодухівська райдержадміністрація, м. Богодухів

до Товариства з обмеженою відповідальнісью "Алькасар-ЛТД", м. Харків

про визнання дійсним договору,-

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2013 р. "ТВО Східбуд" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про визнання дійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) від 15.02.2013р. укладеного між ТОВ "Алькасар-ЛТД" "Цедент" (код ЄДРПОУ 34634122) та ТОВ "ТВО "СХІДБУД" "Цесіонарій" (код ЄДРПОУ 34859198). Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що директор ТОВ "Алькасар - ЛТД" Пустовойт Р.Б. заперечує дійсність договору та наявність права позивача на отримання боргу з Богодухівської РДА, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про визнання зазначеного договору дійсним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 15, 203 ЦК України та зазначав, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також посилаючись на приписи ч.2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, якими встановлено загальні підстави для визнання договорів укладеними, зауважував на тому, що укладаючи договір про відступлення права вимоги, сторони погодили всі суттєві умови договору та уклали його у відповідності до норм чинного законодавства. При цьому, як вказував позивач, директор ТОВ "Алькасар - ЛТД" Пустовойт Р.Б. заперечує дійсність договору та наявність права позивача на отримання боргу з Богодухівської РДА, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду про визнання зазначеного договору дійсним.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2013р. по справі №922/3234/13 в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі відмовлено. В задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду Харківської області від 26.09.2013р. по справі №922/3234/13 не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та визнати дійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) від 15.02.2013 р. укладений між ТОВ "Алькасар-ЛТД" "Цедент" та ТОВ "ТВО Східбуд" "Цесіонарій", посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, скаржник наполягає на тому, що судом першої інстанції не було взято до уваги того, що під час укладання договору від 15.02.2013 сторонами були дотримані всі вимоги закону в частині досягнення згоди щодо усіх його істотних умов. Проте, як вважає скаржник, судом безпідставно не взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження дійсності укладеного сторонами договору, а також вважає доводи відповідача про те, що зазначений договір не укладався та не підписувався директором ТОВ «Алькасар ЛТД» такими, що не підтверджуються належними доказами та не можуть бути прийняті судом до уваги.

06.11.2013 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - Богодухівської райдержадміністрації надійшов відзив, в якому третя особа повідомила, що в разі задоволення судом апеляційної інстанції позовних вимог про визнання дійсним договору від 15.02.2013, третя особа погоджується визнати ТОВ «ТВО Східбуд» кредитором за зобов'язаннями перед ТОВ «Алькасар-ЛТД» по договору №1 від 05.12.2011.

У клопотанні від 06.11.2013 третя особа просить суд апеляційної інстанції проводити розгляд справи за її відсутності.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надав, в судове засідання суду апеляційної інстанції 12.11.2013 не з'явився, направлена на юридичну адресу відповідача ухвала про порушення провадження у справі від 10.10.2013 повернулась до Харківського апеляційного господарського суду з позначкою пошти "за закінченням терміну зберігання".

Оскільки ГПК України на господарський суд не покладено обов'язок з'ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, колегія суддів визнає, що відповідач є таким, що належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Враховуючи, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач та третя особа не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою господарським судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні за відсутності представників відповідача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши уповноваженого представника позивача, а також дослідивши викладені у апеляційній скарзі доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 15.02.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого, товариство з обмеженою відповідальністю "Алькасар-ЛТД" "Цедент" передав товариству з обмеженою відповідальністю "ТВО "СХІДБУД" "Цесіонарій", а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, і став кредитором за зобов'язаннями між Цедентом і Богодухівською районною державною адміністрацією Харківської області ("Боржник") по сплаті 1324587 (один мільйон триста двадцять чотири тисячі п'ятсот вісімдесят сім) гривень 27 копійок основного боргу, 6967 (шість тисяч дев'ятсот шістдесят сім) гривень 69 копійок 3% річних. Право вимоги засновано на підставі Договору №1 про закупівлю робіт за державні кошти від 05.12.2011 року.

Проте, як вказує позивач, директор ТОВ "Алькасар-ЛТД" - Пустовойт Родіон Борисович заперечує проти факту підписання укладеного сторонами договору від 15.02.2013 про відступлення права вимоги (цесії).

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку шляхом визнання договору дійсним.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, на підставі дослідження викладених у позовній заяві вимог, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220 ЦК України, а також враховуючи вимоги, викладені у п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» дійшов висновку про невідповідність вимог позивача про визнання договору дійсним установленим законом способам захисту прав та законних інтересів.

В апеляційній скарзі позивач наполягає на тому, що судом першої інстанції не було взято до уваги того, що під час укладання договору від 15.02.2013 сторонами були дотримані всі вимоги закону в частині досягнення згоди щодо усіх його істотних умов, а також зазначає, що судом безпідставно не взято до уваги надані позивачем докази на підтвердження дійсності укладеного сторонами договору, а також вважає доводи відповідача про те, що зазначений договір не укладався та не підписувався директором ТОВ «Алькасар ЛТД» такими, що не підтверджуються належними доказами

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи та з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 2 ст. 220 Цивільного Кодексу України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до частин 1, 4 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

З наведеного вбачається, що нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору.

Отже, чинним законодавством України передбачено такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання договору дійсним лише у випадку, передбаченому ч.2 ст. 220 ЦК України (відсутність нотаріального посвідчення договору (при обов'язковій необхідності такого посвідчення) при наявності домовленості сторін щодо всіх істотних умов договору та при повному чи частковому виконанні такого договору.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони уклали договір відступлення права вимоги (цесії) від 15.02.2013 у простій письмовій формі, вимоги щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення також не були встановлені сторонами договору, крім того, як правомірно зазначено судом першої інстанції, обов'язковість нотаріального посвідчення даного договору приписами чинного законодавства не передбачена.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р., нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов'язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору (частина четверта статті 639 ЦК України).

У вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням правочинів, які піддягали нотаріальному посвідченню, дійсними (статті 219, 220 ЦК України), господарські суди повинні з'ясувати: чи підлягав відповідний правочин нотаріальному посвідченню, з яких причин його не було нотаріально посвідчено та чи втрачена можливість такого посвідчення, а також чи не суперечить зміст правочину вимогам закону, оскільки в такому разі позов не може бути задоволений.

Правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України. Вимоги про визнання дійсними правочинів з інших підстав задоволенню не підлягають з огляду на невідповідність таких вимог установленим законом способам захисту прав та законних інтересів (частина друга статті 16 ЦК України, частина друга статті 20 ГК України).

Так, фактично предметом позовних вимог по даній справі є зобов'язання відповідача визнати дійсним договір про відступлення права вимоги (цесії) від 15.02.2013.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2, цієї статті, визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання дійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) від 15.02.2013, господарський суд першої інстанції правомірно взяв до уваги те, що правочини можуть визнаватися дійсними виключно з підстав, визначених частиною другою статті 219 і частиною другою статті 220 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для будь-якого визнання договору від 15.02.2013 дійсним, оскільки такий спосіб захисту прав не передбачений чинним законодавством України.

В даному випадку законність чи незаконність відмови відповідача від спірного договору не має жодного значення для даної справи, оскільки, як встановлено вище, обраний позивачем спосіб захисту своїх інтересів, не передбачений нормами чинного законодавства, що в свою чергу, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з'ясовані та правильно оцінені обставини у справі, а прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВО Східбуд", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського Харківської області від 26.09.2013 у справі №922/3234/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Повний текст постанови складено 13.11.2013

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.