Рішення № 35289949, 13.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/6369/2013 Головуючий 1 інст. - Руднєва О.О.

Справа №638/2571/13ц Доповідач - Кісь П.В.

Категорія: про стягнення боргу

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого, судді - Кіся П.В.,

суддів: - Котелевець А.В.,

- Кружиліної О.А.,

при секретарі - Прийміч А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 15 серпня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, відшкодування моральної шкоди та судових витрат, -

ВСТАНОВИЛА:

16 січня 2013 року від ОСОБА_5, діючої за довіреністю ОСОБА_4, до суду надійшла позовна заява про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 12000 грн. у якості боргу за договором позики, 12000 грн. у якості відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок невиконання зобов'язання за договором позики, і 360 грн. у якості відшкодування судових витрат зі сплати 120 грн. за послуги ІТЗ та 240 грн. судового збору при подачі позову.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 07.08.2010 року ОСОБА_4 дала ОСОБА_3 в борг гроші у сумі 1500 доларів США, тобто 12000 грн., що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_3, однак ОСОБА_3 повертати гроші відмовляється.

Відповідач ОСОБА_3 факт отримання грошей в борг від ОСОБА_4 заперечувала.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова 15 серпня 2013 року позовні вимоги задоволено частково. Суд вирішив стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 12000 грн. за умовами договору позики від 07.08.2010 року і судові витрати у сумі 240 грн. В частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд відмовив.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати у задоволенні позову відмовити, стверджуючи, що ніяких грошей у ОСОБА_4 в борг не брала, ніякої розписки їй не давала, у наданій суду розписці ОСОБА_4 не вказана у якості позичальника. Апелянт стверджує, що фрагменти розірваної розписки, яку надала суду позивач, вона дійсно писала, але не для ОСОБА_4 і не для підтвердження боргових зобов'язань перед ОСОБА_4, а на прохання ОСОБА_6 і не у зв'язку з відносинами з ОСОБА_4 Вказує, що зазначені нею обставини виникнення розписки, та факт використання ОСОБА_4 не призначеної для неї розписки підтвердила свідок ОСОБА_6, однак суд на це увагу не звернув і виніс рішення про стягнення неіснуючого боргу.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтримала апеляційну скаргу і просила її задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 і її представник ОСОБА_7 просили апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, вказуючи, що ОСОБА_3 дає неправдиві свідчення, що ОСОБА_3, зловживаючи довірою ОСОБА_4, взяла в неї в борг 1500 доларів США, а в розписці навмисно не вказала її ім'я, маючи на меті заздалегідь не повернути борг. Позивач і її представник ОСОБА_7 вважають, що ОСОБА_3 вчинила злочин, передбачений ст.190 КК України (шахрайські дії), так як заволоділа чужим майном шляхом обману чи зловживаючи довірою.

Заслухавши пояснення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду підлягає зміні, шляхом ухвалення нового про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення боргу і судових витрат за таких обставин.

Цивільне судочинство, згідно ст.10 ЦПК України, здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про стягнення суми боргу, суд першої інстанції обґрунтовував цей висновок посиланням на мету діяти гуманно і справедливо.

Однак стаття 213 ЦПК України передбачає, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а за своїм змістом (структурою) рішення повинно відповідати вимогам ст.215 ЦПК України.

В оскарженому ОСОБА_3 рішенні суду відсутнє, як того вимагає ст.ст.213, 215 ЦПК України, обґрунтування висновку суду з зазначенням мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє надані сторонами докази.

Крім того, а ні суду першої інстанції, а ні в апеляційному суді, позивач і її представник не довели факт укладення договору позики, виконання його умов з боку ОСОБА_4, виникнення зобов'язань за цим договором у ОСОБА_3 та ухилення її від їх виконання.

Згідно ст.1046 ЦК України, на яку посилається позивач, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальнику) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальника зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Стаття 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у 10 разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Усупереч вимог ст.1047 ЦК України в розписці, на яку посилаються позивач та її представник, не вказано ОСОБА_4 у якості позикодавця.

Разом з тим, з пояснень сторін, підтверджених письмовими доказами, зокрема, постановою Київського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 19.10.2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи, вбачається, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 існують неприязне відносини, які виникли на підґрунті взаємних претензій щодо якості виконання посередницьких послуг ОСОБА_3 ті невідповідності, на думку ОСОБА_4, їх якості розміру отриманої ОСОБА_3 платою за них.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики, ОСОБА_4 і її представник ОСОБА_5, з огляду на вимоги ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести, що 07.08.2010 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 був укладений договір позики на вказаних позивачем умовах і що ОСОБА_3 порушує взяті на себе перед ОСОБА_4 зобов'язання з повернення позичених грошових коштів.

Колегія суддів вважає, що позивачем та його представником не доведені зазначені у позовній заяві обставини шляхом надання суду належних і допустимих доказів.

Крім суперечливих пояснень сторін, суду надано представником позивача ОСОБА_5 змонтований з окремих фрагментів за допомогою клейкої прозорої стрічки аркуш паперу формату А-4 з текстом розписки ОСОБА_3 в верхній частині аркуша про отримання в борг 1500 доларів США на строк до 2010 року без зазначення будь-яких даних про особу позичальника, авторство якої ОСОБА_3 підтвердила, зазначивши, що ОСОБА_8 ніякого відношення до цієї розписки не має, а також надані суду покази у якості свідка ОСОБА_6, попередженої про кримінальну відповідальність про дачу завідомо неправдивих показів, яка підтвердила викладені ОСОБА_3 обставини виникнення розписки.

Надана представником позивача розписка (а.с.67) дійсно не містить будь-яких даних про те, що саме ОСОБА_4, надала ОСОБА_3 гроші в борг.

З іншого боку позивачем та її представником не спростовані викладені в запереченнях ОСОБА_3 та свідченнях ОСОБА_6 обставини виникнення розписки та непричетності ОСОБА_4 до можливих зобов'язань ОСОБА_3 за такою розпискою.

Згідно ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем не надано належного доказу укладення договору позики, який би за формою і змістом відповідав вимогам ст.ст.1046,1047 ЦК України, а надані відповідачем ОСОБА_3 заперечення на позов з посиланням на обставини появи розписки та непричетності до неї ОСОБА_4, підтверджені показами свідка ОСОБА_6, позивачем та її представником не спростовані, суд не мав передбачених законом підстав для задоволення вказаних позовних вимог.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики і судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні цих вимог.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскільки рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам закону. Як правильно зазначив суд, позивачем та його представником, усупереч вимог ст..ст.10,60 ЦПК України, не доведено існування деліктних правовідносин, при яких з вини відповідача, яка вчинила неправомірні дії, позивачу завдана моральна шкода.

Також позивачем та її представником не доведено, що між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладався договір позики, серед умов якого передбачалось зобов'язання ОСОБА_3 відшкодувати ОСОБА_4 моральну шкоду, заподіяну внаслідок невиконання зобов'язань.

Посилання представника позивача на склад злочину, передбаченого ст.190 КК України (шахрайство) в діях ОСОБА_3 є лише її оціночним судженням і не підтверджено належним доказом, яким може бути обвинувальний вирок, що набрав законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, п.п.2-4 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2013 року змінити.

У задоволені позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу та судових витрат відмовити.

В іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2013 року залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді: