Рішення № 35287681, 18.11.2013, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/56/13- ц

2/171/183/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 листопада 2013 року Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Чумак Т.А.

при секретарі - Жандарук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Апостолове справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт», 3 ї особи ОСОБА_2 про встановлення періоду роботи, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки, визнання незаконними та скасування наказів про покладення матеріальної відповідальності за псування товарно-матеріальних цінностей, стягнення незаконно утриманих коштів,

в с т а н о в и в:

03 січня, 30 січня та 14 лютого 2013 року позивач звернулася позовними вимогами до відповідача щодо порушення її трудових прав. 17.07.2013 року цивільні справи за позовами ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_3) обєднані в одне провадження (а.с.57-58, т.3). В судовому засіданні позовні вимоги були уточненні (а.с.61-70, т.3). Судом до участі у справі у якості 3-ї особи залучено директора ТОВ «Агростандарт» ОСОБА_2 (а.с.110-111, т.3).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що її дошлюбне прізвище - ОСОБА_3 і після реєстрації шлюбу вона має прізвище «Богдан»; з 04 вересня 2002 року вона працювала у відповідача на посаді продавця бакалійного відділу магазину «Центральний -1», але наказ про прийняття на роботу виданий 01.11.2005 року і з цього часу вона рахується працівником у відповідача. З 27.02.2006 року по 15.07.2010 року вона перебувала у декретній відпустці, після чого з 15.07.2010 року вона продовжила роботу у відповідача. 04.10.2010 року її повідомили про відсутність роботи та вивільнення зайвих працівників в звязку зі скороченням штату чисельності найманих працівників. В цей же день завідуюча магазином запропонувала їй в добровільному порядку відшкодувати власнику магазину суму нестачі товару за нереалізований товар неналежної якості в розмірі 182 гр., інакше їй не видадуть трудову книжку, наказ про звільнення та заробітну плату. Зі вказаним рішенням вона не погодилася та оскаржила його до прокуратури Апостолівського району, оскільки ревізія відділу, де вона працювала, не проводилася, договору про повну матеріальну відповідальність вона не підписувала, нестачі товару не було виявлено. В звязку з не проведенням відповідачем розрахунку при звільненні вона звернулася з позовом до суду. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24.12.2012 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на її користь невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки проведення розрахунку. Під час розгляду справи апеляційним судом відповідач надав до суду копію наказу про її звільнення від 13.12.2010 року і вона дізналася, що її звільнено за прогул, але до цього часу трудову книжку та копію наказу про звільнення їй не вручено. Вважає звільнення її 13.12.2010 року незаконним, оскільки прогулу вона не здійснювала. Просить встановити факт її роботи у відповідача з 04 вересня 2002 року, визнати незаконним та скасувати наказ № 49-к від 13.12.2010 року про її звільнення, поновити її на роботі на посаді продавця, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 01.10.2010 року по день винесення рішення, стягнути компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період часу з вересня 2002 року по 27.02.2006 року в сумі 15950 гр., моральну шкоду в розмірі 40000 гр., зобовязати відповідача надати для ознайомлення трудову книжку та копію наказу про звільнення, зобовязати відповідача змінити формулювання причини її звільнення, визнати незаконними та скасувати накази про покладення матеріальної відповідальності та стягнення коштів, стягнути незаконно утримані кошти в сумі 453 гр. та 131 гр. 89 коп.

В судовому засіданні позивач позов підтримала з підстав, викладених в позовній заяві, просить позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечує, просить відмовити у позові в звязку з пропуском позивачем позовної давності.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з»явився, про дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, встановив наступне.

Судом встановлено, що 30 жовтня 2005 року ОСОБА_3 звернулася до директора ТОВ «Агростандарт» ОСОБА_2 із заявою про прийняття на роботу продавцем магазину «Центральний-1» м. Апостолове з 01 листопада 2005 року, на підставі чого по ТОВ «Агростандарт» 01 листопада 2005 року видано наказ № 44 про прийом ОСОБА_3 продавцем продовольчих товарів в магазин «Центральний-1» м. Апостолове з 01.11.2005 року (а.с.122, 124, т.3).

Наказом № 49-К від 13 грудня 2010 року ОСОБА_3 звільнена з посади продавця продтоварів магазину «Центральний-1» м. Апостолове за прогули без поважних причин за ст.40 п.5 КЗпП України з 13 грудня 2010 року, підставою звільнення зазначено: доповідна директора магазину ОСОБА_4 від 04.10.2010 року, листи без відповіді № 209 від 08.10.2010 року та № 212 від 12.10.2010 року.

В доповідній ОСОБА_4 від 04.10.2010 року, наданої відповідачем, зазначено, що продавець ОСОБА_3 не вийшла на роботу 04.10.2010 року з невідомих причин (а.с.89, т.3).

Зі змісту листів № 209 від 08.10.2010 року та № 212 від 12.10.2010 року (а.с.90-91, т.3), направлених відповідачем на адресу позивача, встановлено, що відповідач просить позивача повідомити причину невиходу на роботу. Доказів щодо отримання позивачем вказаних листів відповідачем не надано, адреса позивача у листах зазначена не вірно.

Згідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до положень ст.ст. 147, 149 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано один із заходів стягнення: догана або звільнення. До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення повинно враховуватись ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В порушення вимог вищезазначених норм трудового законодавства відповідач не з»ясував причини невиходу позивача на роботу, не відібрав у неї пояснення, з наказом про звільнення позивача не ознайомив.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що відповідачем не додержано норми законодавства, що регулюють розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, передбачені ст.ст. 40, 147, 149 КЗпП України, відповідачем порушені права позивача при звільнені, тому позов в даній частині є обґрунтованим і підлягає задоволенню, наказ № 49-К від 13.12.2010 року про звільнення позивача з посади продавця продтоварів магазину «Центральний» м. Апостолове підлягає скасуванню, оскільки винесений з порушенням діючого трудового законодавства, а позивач у відповідності до ст. 235 КЗпП України підлягає поновленню на роботі на займаній до звільнення посаді.

В звязку з незаконним звільненням позивача є недійсним запис у трудовій книжці позивача за № 8 від 13.12.2010 року про звільнення (а.с.105-109, т.3). Відповідно до положень п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58 (зі змінами) відповідач зобовязаний внести відповідний запис про недійсність запису № 8 від 13.12 2010 року про звільнення позивача за прогул, внести запис щодо поновлення позивача на роботі та надати позивачу трудову книжку для ознайомлення із внесеними до неї записами у відповідності до п.2.5 вказаної Інструкції. Позовні вимоги щодо зобовязання відповідача внести відповідні записи до трудової книжки та зобовязання надати трудову книжку для ознайомлення ґрунтуються на законі, тому в даній частині позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.4 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за весь час вимушеного прогулу, тобто з 13 грудня 2010 року по 18 листопада 2013 року, оскільки на час розгляду вказаної справи трудова книжка не вручена позивачу.

Розмір заробітної плати за час вимушеного прогулу розраховується у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 08.02.95 року № 100 (зі змінами).

Заробітна плата позивача за серпень та вересень 2010 року складає 1645 гр. (750 гр. + 895 гр.). За вказаний період часу позивачем відпрацьовано 58 робочих днів. Середньоденна заробітна плата складає 58 гр. 75 коп., в місяць відпрацьовано 15 робочих днів (а.с.119-121, 126-130, т.3). За таких обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 грудня 2010 року по 18 листопада 2013 року складає 30 961 гр. 25 коп. (58 гр. 75 коп. х 527 робочих днів = 30961 гр. 25 коп.). Вказаний розмір заробітної плати визначено без утримання прибуткового податку та інших обовязкових платежів.

Вимоги щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 01 жовтня по 13 грудня 2010 року задоволенню не підлягають, оскільки судом встановлено, що позивач у вказаний період часу не була звільнена чи відсторонена від роботи, крім того, позивачем не надано доказів, що вона не працювала у вказаний період часу з вини відповідача, тобто позивачем не доведено, що у вказаний період часу мав місце вимушений прогул.

При обрахуванні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд бере до уваги табелі обліку робочого часу та дані щодо розміру нарахованої позивачу заробітної плати згідно книги по нарахуванню заробітної плати ТОВ «Агростандарт» за 2010 рік, оскільки вказані документи є допустимими доказами.

Надані позивачем довідки щодо розміру середньомісячної заробітної плати по Апостолівському району суд не бере до уваги, оскільки судом встановлено розмір заробітної плати, який був нарахований позивачу, і саме виходячи з нарахованої заробітної плати працівнику обраховується середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою КМУ від 08.02.95 року № 100 (зі змінами).

Надану представником відповідача платіжну відомість за вересень 2010 року суд також не бере до уваги, оскільки вказана відомість не оформлена у встановленому законом порядку, тому не є допустимим доказом.

Посилання відповідача на пропуск позивачем позовної давності суд не бере до уваги, оскільки у відповідності до положень ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, а як встановлено судом по вказаній цивільній справі відповідачем копії наказу про звільнення чи трудової книжки позивачу на час розгляду справи не вручено.

Надані представником відповідача акти про відмову позивача від отримання трудової книжки, нарахованої заробітної плати та відмови від ознайомлення з наказом (а.с.94-96, 99-104, т.3) суд не бере до уваги, оскільки у частині вказаних актів не зазначено місця їх складення, акти складені за участю тільки представників відповідача, крім того, в судовому засіданні встановлено, що позивач у листопаді 2010 року зверталася до відповідача з письмовою заявою щодо направлення їй трудової книжки поштою та перерахування заробітної плати на банківський рахунок (а.с.13-14, т.1), але вказана заява не була розглянута та виконана відповідачем.

Також судом встановлено, що наказом № 35-О від 27.09.2010 року з позивача стягнуто суму псування товару в розмірі 131 гр. 89 коп. на підставі акту без номеру від 27.09.2010 року та наказом № 38-О від 04.10.2010 року стягнуто суму нестачі товару в розмірі 453 гр. на підставі акту без номеру від 04.10.2010 року.

Суд вважає, що вказані накази є незаконним та підлягають скасуванню, так як дії та рішення відповідача щодо покладення на позивача матеріальної відповідальності за нестачу та псування товару суперечать положенням ст.ст. 134, 136, 138 та 130 КЗпП України, оскільки договір про матеріальну відповідальність з позивачем у встановленому законом порядку укладений не був, відповідачем не встановлено вини позивача у нестачі та псуванні товару, ревізія відділу, де працювала позивач, не була проведена, факти нестачі та псування товару не оформлені відповідно до вимог діючого законодавства, позивач не дала своєї згоди на відрахування із заробітної плати суми нестачі та псування товару. Крім того, як вбачається з відповіді прокурора Апостолівського району на адресу позивача від 08.11.2010 року (а.с.33, т.1) під час перевірки ТОВ «Агростандарт» були встановлені порушення вимог трудового законодавства та було встановлено, що накази про матеріальну відповідальність позивача не видавались, що свідчить про те, що оспорювані позивачем накази видані вже після перевірки підприємства, тобто після 08.11.2010 року, а не 27 вересня та 04 жовтня 2010 року. На підставі викладеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у даній частині, скасування оспорюваних наказів та стягнення з відповідача незаконно утриманих сум в розмірі 131 гр. 89 коп. та 453 гр.

Суд не бере до уваги надані представником відповідача акти (а.с.80-81, 83-84, т.3) щодо псування та нестачі товару від 27 вересня та 04 жовтня 2010 року, оскільки вказані акти не являються допустимими доказами.

Також суд не бере до уваги ксерокопію договору, укладеного з позивачем, про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (а.с.79, т.3), оскільки на підтвердження факту укладення вказаного договору відповідачем не було надано його оригіналу, а позивач заперечує факт укладення такого договору та його підписання.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем були порушені трудові права позивача в звязку з її звільненням. Після звільнення позивач не мала можливості працевлаштуватися, оскільки їй не було вручено трудову книжку. Все це спричинило моральні страждання позивачу. Вказані обставини вимагали від позивача додаткових зусиль для організації свого життя. Все це відбулося з вини відповідача, в звязку з чим з відповідача підлягає стягненню моральна шкода. Суд вважає, що 1 000 гр. є адекватною компенсацією страждань, які зазнала позивач у зв»язку з порушенням її трудових прав. Довідки щодо звернення позивача за наданням їй медичної допомоги (а.с.24, 25, 46, т.1) суд не бере до уваги, оскільки позивачем не доведено факт погіршення її стану здоров»я з вини відповідача.

Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути: заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 30 961 гр. 25 коп., моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень, незаконно утримані кошти в розмірі 584 гр. 89 коп., всього в розмірі 31 640 гр. 89 коп.

На підставі ч.1 ст.88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 114 гр. 70 коп. та 316 гр. 40 коп. за вимоги немайнового та майнового характеру, всього в сумі 431 гр. 10 коп., а на підставі ч.1 ст. 367 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати на користь позивача в межах місячного платежу.

Відповідно до ч.ч.3,4 ст.24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

П.7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.92 року (із змінами) встановлено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

На підставі досліджених доказів суд вважає, що позовні вимоги щодо встановлення періоду роботи позивача з 04 вересня 2002 року задоволенню не підлягають, оскільки в судовому засіданні не найшов підтвердження факт роботи позивача з 04 вересня 2002 року по 01 листопада 2005 року. В порушення вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України позивачем не надано докази на підтвердження факту укладення трудового договору 04.09.2002 року, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в даній частині.

На підтвердження факту роботи з 04.09.2002 року позивачем надано журнали, в яких, як пояснила позивач, нею вівся облік товарообороту та виручки у відділі, де вона працювала. Суд критично оцінює як докази по даній справі надані позивачем робочі журнали і не бере їх до уваги, оскільки ведення вказаних журналів не передбачено законодавством щодо ведення бухгалтерського обліку у сфері роздрібної торгівлі, крім того, з журналів не можливо встановити, ким виконані записи, у звязку з чим, якими документами підтверджується достовірність відомостей, вказаних у журналі. Також суд критично оцінює надані позивачем фотографії, оскільки вказані фотографії не підтверджують факт роботи позивача з 04.09.2002 року.

Посилання позивача на рішення Апостолівського районного суду від 13.04.2012 року (а.с.29-30, т.1), яким встановлено, що вона працювала у відповідача з 04.09.2002 року, є безпідставним, оскільки вказане рішення скасовано апеляційним судом Дніпропетровської області 24.12.2012 року (а.с.11-13, т.3). Також безпідставним є посилання позивача як на доказ її роботи у відповідача на постанову Апостолівського районного суду від 23.01.2013 року, оскільки суд ухвалив дану постанову за результатами розгляду скарги позивача на постанову прокурора Апостолівського району про відмову в порушенні кримінальної справи і під час розгляду вищезазначеної скарги судом не зясовувалися і не встановлювалися обставини роботи позивача.

Оскільки факт роботи позивача у відповідача з 04.09.2002 року не найшов підтвердження в судовому засіданні і у задоволенні вказаних вимог відмовлено, тому у позовних вимогах щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористані щорічні відпустки за період часу з вересня 2002 року по 27.02.2006 року також слід відмовити.

Не підлягає також задоволенню вимога щодо зобовязання відповідача надати для ознайомлення наказ про звільнення від 13 грудня 2010 року, оскільки вказаний наказ визнаний судом недійсним та скасований.

Керуючись ст. ст. 10,11, 60, 209, 213, 215 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_2 № 49-К від 13 грудня 2010 року про звільнення ОСОБА_3 з посади.

Поновити ОСОБА_1 на посаді продавця продтоварів магазину «Центральний» м. Апостолове товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт».

Зобовязати ТОВ «Агростандарт» внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про недійсність запису № 8 від 13 грудня 2010 року про звільнення за прогул, запис про поновлення на роботі ОСОБА_1 та зобовязати надати ОСОБА_1 для ознайомлення трудову книжку.

Визнати незаконними та скасувати накази директора товариства з обмеженою відповідальністю «Агростандарт» ОСОБА_2 № 35-О від 27.09.2010 року про стягнення псування товару в розмірі 131 гр. 89 коп. та № 38-О від 04.10.2010 року про стягнення нестачі товару в розмірі 453 гр.

Стягнути з ТОВ «Агростандарт» (код ОКПО 25007983, місце знаходження: 50088 м. Кривий Ріг, вул. Подбєльського, 11) на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 30 961 гр. 25 коп. (зробивши відрахування прибуткового податку та інших обовязкових платежів), моральну шкоду в розмірі 1 000 гривень, незаконно утримані кошти в розмірі 584 гр. 89 коп., всього в розмірі 31 640 гр. 89 коп.

Стягнути з ТОВ «Агростандарт» на користь ВДКУ в Апостолівському районі судовий збір в розмірі 431 гр. 10 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 та стягнення заробітної плати в сумі 822 гр. 50 коп. (з проведенням відрахувань).

На рішення може бути подана апеляція в апеляційний суд Дніпропетровської області через Апостолівський районний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:ОСОБА_5