Постанова № 35282543, 11.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. Справа№ 910/11037/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Комок І.А.

за участю представників:

позивача: Сербулов О.В.;

відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація річкових портів"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 23.07.2013р.

у справі №910/11037/13 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річковихпортів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга

Сервіс"

про стягнення 484 996,55 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга Сервіс" (далі - відповідач) 484 996,55 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди), завданих відповідачем внаслідок неоплати отриманих від позивача послуг за договором від 03.03.2009р. №01/03-05.

Відповідач явку свого представника в судові засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалась місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №910/11037/13 у задоволенні позову було відмовлено повністю (том справи - 1, аркуші справи - 88-91).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №910/11037/13 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:

- висновок місцевого господарського суду про недоведеність позивачем вини відповідача у завданні збитків за договором №01/03-05 від 03.03.2009р. є безпідставним, оскільки в процесі розгляду господарської справи №6/56 було встановлено, що при укладанні вказаного договору відповідач знав, що частина вертикальної підпірної стінки довжиною 500 п.м. в районі шостих та сьомих східців вище за течією від станції метро „Дніпро" не може бути предметом договору. Матеріали справи №6/56 не містять доказів введення відповідача в оману позивачем при укладенні договору №01/03-05 від 03.03.2009р.;

- відповідач отримував від позивача послуги, усвідомлюючи, що позивач є неналежним надавачем таких послуг. Наведені обставини підтверджуються фактом звернення відповідача з позовом до суду про визнання недійсним договору №01/03-05 від 03.03.2009р. у зв'язку з відсутністю у Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" достатнього обсягу цивільної дієздатності;

- судом безпідставно не прийнято до уваги Акт ревізії Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2013р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.11.2013р.

В судовому засіданні 11.11.2013р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №910/11037/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 11.11.2013р. не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату та час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 11.11.2013р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

03.03.2009р. між позивачем, як виконавцем, та відповідачем, як замовником, було укладено договір №01/03-05 про надання послуг (далі - Договір), за умовами якого (п.1.1) виконавець надає замовнику спеціалізовані послуги по обслуговуванню на платній основі плавзасобів замовника - несамохідних суден, які розташовані вздовж частини вертикальної підпірної стінки довжиною 500 п.м., розміщені в районі шостих східців вище за течією від станції метро "Дніпро", вздовж набережної пасажирських причалів, станція метро "Дніпро", інв.№1590, довжиною 500 п.м. (том справи - 1, аркуші справи - 9-11).

В розділі 2 Договору передбачено, що останній укладений строком на 3 роки з моменту підписання. По закінченню строку дії Договору замовник має право на пролонгацію цього Договору в такий самий строк, на таких самих умовах в разі належного виконання ним своїх обов'язків. У разі відсутності заяви замовника про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку, Договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах.

Господарським судом міста Києва розглядалась справа №6/56 за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга-Сервіс" до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" про визнання недійсним договору про надання послуг №01/03-05 від 03.03.2009р., укладеного між сторонами внаслідок обману, та застосування наслідків його недійсності шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві грошові кошти в сумі 182372,84 грн., перераховані останнім на виконання умов вказаного договору, а також за зустрічним позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга-Сервіс" заборгованості за послуги, надані за договором №01/03-05 від 03.03.2009р. у загальному розмірі 144 113,37 грн. (з них: 140 167,44 грн. - основний борг, 852,46 грн. - 3% річних, 3 093,47 грн. - пеня). Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2010р. у справі №6/56 (том справи - 1, аркуші справи - 64-71) в задоволенні первісного та зустрічного позовів було відмовлено повністю. Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд виходив з того, що згідно з постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2010р. у справі №3/39-30/281-36/457 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга-Сервіс" до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву, треті особи: Державне підприємство "Адміністрація річкових портів", Відкрите акціонерне товариство "Київській річковий порт" про визнання недійсним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №306-р „Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансзв'язку" та спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга-Сервіс" ще у 2006 році зверталось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з пропозицією щодо укладення договору оренди спірної вертикальної підпірної стінки, а отже товариство було обізнано з тим, що вказане майно відноситься до державної власності. Окрім того, під час розгляду справи №3/39-30/281-36/457 досліджувався факт визнання протиправними та скасування спільного наказу Фонду державного майна України та Міністерства транспорту України від 19.07.2007р. №1211/614 "Про передачу державного майна" зі змінами, внесеними спільним наказом від 19.09.2007р. №1514/827. Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга-Сервіс" при укладенні Договору було обізнано про відсутність у Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" необхідних для укладення Договору правомочностей щодо розпорядження майном.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.11.2010р. рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2010р. у справі №6/56 залишено без змін. При цьому судом апеляційної інстанції зазначено про те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008р. у справі №8/50, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008р. №22а-22668/08, було визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №306-р "Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансу", яким до управління наведеного Міністерства передане державне майно - набережна пасажирських причалів, ст. м. "Дніпро" (608,5 п. м), та спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007р. №1211/614 "Про передачу державного майна" (том справи - 1, аркуші справи - 72-76).

Згідно з ч.2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до положень ч.3 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2010р. у справі №3/39-30/281-36/457 набрала законної сили з дня її прийняття, а тому факти, встановлені в ній, зокрема, відносно того, що частина вертикальної підпірної стінки, передача в оренду якої є предметом Договору, не може бути об'єктом оренди, не підлягає доведенню під час розгляду справи №910/11037/13.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008р., було задоволено позов Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт", Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький річковий порт" до Кабінету Міністрів України, Фонду державного майна України, Міністерства транспорту та зв'язку України, треті особи - Державне підприємство "Адміністрація річкових портів", а саме: визнано протиправним та скасовано розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. №306-р "Про передачу державного майна до сфери управління Мінтрансу", яким до управляння наведеного Міністерства передане державне майно - набережна пасажирських причалів, ст. м. "Дніпро" (608,5 п. м), та спільний наказ Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.07.2007р. №1211/614 "Про передачу державного майна" (зі змінами, внесеними спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства транспорту та зв'язку України від 19.09.2007р. №1515/827);

Постановою Вищого адміністративного суду України від 14.12.2011р. у справі №К-1642/09 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2008р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.12.2008р., у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" та Відкритого акціонерного товариства "Кременчуцький річковий порт" відмовлено. При цьому, судом зазначено, що судами попередніх інстанції не було враховано, що спільним наказом Фонду державного майна України та Мінекономіки України від 27.05.1999р. №71/72 вищезазначений спільний наказ було скасовано. Тобто, державне майно, яке не увійшло до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Київський річковий порт" в оперативне управління ВАТ "Київський річковий порт" не передавалося. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998р. №1482 "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" затверджено Положення про порядок передачі об'єктів права державної та комунальної власності, яке регулює порядок передачі державного та комунального майна між органами уповноваженими управляти державним майном, відповідно до п.5 якого при передачі об'єктів права державної власності пропозиції щодо передачі об'єктів права державної власності, яке здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються ініціатором передачі з підприємством, за яким закріплено відповідне майно. Таким чином, розпорядження Кабінету Міністрів України було видано з дотриманням встановленого чинним законодавством порядку, а саме погоджено з Фондом державного майна України, Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України. З позивачами така передача не погоджувалась у зв'язку з тим, що вона погоджується ініціатором передачі з підприємством, за яким закріплено відповідне майно. Тому вимога щодо погодження з позивачами передачі державного майна суперечить чинному законодавству України (том справи - 1, аркуші справи - 81-85).

В провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа №50/151 за позовом Київської транспортної прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Кий-Луга-Сервіс" про визнання недійсним договору №01/03-05 від 03.03.2009р. та про зобов'язання звільнити самовільно зайняте державне майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2011р. провадження у справі №50/151 було припинено на підставі п.1-1 ч.1, ч.2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (том справи - 1, аркуші справи - 77-80).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що внаслідок невиконання відповідачем умов Договору №01/03-05 про надання послуг від 03.03.2009р. позивачу було завдано 484 996,55 грн. збитків у вигляді неодержаного прибутку (втраченої вигоди). При цьому позивач наголошував на тому, що вищевказаними рішеннями судів встановлено правомірність володіння позивачем вертикальної підпірної стінки довжиною 500 п.м., розмішеної в районі шостих східців вище за течією від станції метро "Дніпро", вздовж набережної пасажирських причалів, станція метро "Дніпро", інв.№1590, довжиною 500 п.м., та відповідність укладеного з відповідачем Договору вимогам законодавства на час його укладення і відсутність підстав для визнання його недійсним.

Окрім того, на підтвердження факту завдання збитків позивач надав суду акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 34-42), в якому вказано, що внаслідок укладання Договору №01/03-05 від 03.03.2009р. позивачем було втрачено можливість отримання доходів на суму 484 996,55 грн., що призвело до матеріальної шкоди (збитків) підприємства на вказану суму.

Місцевий господарський суд відмовив в позові повністю, визнавши позовні вимоги необґрунтованими та документально не підтвердженими.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків (шкоди), необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками (шкодою), вини відповідача.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Колегією суддів враховано посилання позивача на акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р., в якому вказано про завдання позивачу збитків внаслідок укладання договору з відповідачем. Однак при цьому, у вказаному акті зазначено про те, що порушення виникло із дій (бездіяльності) начальника Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" Стаднікова К.Ю., яким підписано договір №01/03-05 від 03.03.2009р., який у відповідності до ч.4 ст. 65 Господарського кодексу України та п.6.3 Статуту несе повну відповідальність за діяльність підприємства (том справи - 1, аркуш справи - 38).

Згідно зі ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків).

Таким чином, акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р. не може вважатись належним доказом винних дій відповідача.

Інших доказів, які б свідчили про протиправність дій відповідача, ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

У відповідності до ч.2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.

Отже, вимагаючи відшкодування збитків, кредитор повинен довести такі передумови відповідальності, як факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків та причинний зв'язок. При цьому, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Однак, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача 484 996,55 грн. збитків, позивач взагалі не надав розрахунку збитків із зазначенням всіх критеріїв, які використовувались ним при визначенні розміру упущеної вигоди, обмежившись лише посиланням на акт Державної фінансової інспекції в м. Києві від 17.04.2013р.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що невиконання відповідачем умов Договору, укладеного з позивачем, в частині здійснення повного і своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги не є збитками у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

На підставі наданих позивачем доказів і пояснень, а також наявних у справі матеріалів не було встановлено повний склад правопорушення, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. При цьому відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність особи (в даному випадку - відповідача).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладеного в позові та доказів, які б спростовували висновки, викладені в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

За результатами перегляду справи апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а також з повним і всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, тоді як доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за її подання покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація підприємства річкових портів" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2013р. у справі №910/11037/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/11037/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк