Рішення № 35282377, 13.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2013 р. Справа № 911/3599/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лопатіна А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколайт Україна", м.Вишневе Київської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерне підприємство "Лінк", м. Бровари Київської області

про стягнення 31409,78 грн.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання.

Обставини справи:

Товариством з обмеженою відповідальністю "Еколайт Україна" (надалі позивач) заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерне підприємство "Лінк" (надалі відповідач) про стягнення основного боргу у розмірі 30000,00грн. та пені - 1409,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконано свої зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки від 01.04.2013 р. № 01/04/2013.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.09.2013 р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 02.10.2013 р.

02.10.2013 р. через канцелярію господарського суду Київської області представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю останнього явитися у судове засідання та письмові пояснення по суті спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.10.2013 року у зв'язку з неявкою у судове засідання представника позивача розгляд справи відкладено на 30.10.2013 р.

У судовому засіданні 30.10.201 р. судом оголошено перерві до 13.11.2013 р. та представниками сторін підписано відповідне повідомлення.

13.11.2013 р. через канцелярію господарського суду Київської області представник позивача подав письмові пояснення щодо правової природи витрат на правову допомогу, у яких вказані витрати просить стягнути у якості збитків.

Крім того, представник відповідача подав заперечення на позов.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши прояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, суд

встановив:

01 квітня 2013 року між ТОВ "Еколайт Україна" (постачальник, позивач у справі) та ТОВ "Інженерне підприємство "Лінк" (покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки №01/04/2013 (надалі договір), відповідно до п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується зробити постачання електротехнічної продукції покупцю (далі по тексту - товар) в номенклатурі, асортименті, за цінами та в строки, визначені цим договором, а покупець зобов'язується прийняти замовлений товар та здійснити його оплату.

Відповідно до п.1.2. договору постачання товару за цим договором здійснюється партіями. Найменування, асортимент, кількість, ціна, строк, інші особливі умови поставок окремих партій товару визначаються сторонами в процесі діяльності і відображаються в специфікаціях, рахунках-фактурах, накладних, які є невід'ємною частиною цього договору і визначаються на основі заявок покупця в усній або письмовій формі, підтверджених постачальником.

Згідно з п. 5.1. договору ціну договору складає загальна вартість товару, що буде поставлений постачальником покупцю під час (виконання) цього договору. Загальна вартість товару визначається загальною сумою всіх накладних.

Покупець зобов'язаний: прийняти товар, ціна та кількість якого зафіксовані в рахунку-фактурі, наданому постачальником; здійснювати перевірку при прийманні товару по кількості, якості та асортименту, а також скласти і підписати відповідні документи (п. 3.4. договору).

Пунктом 5.4. договору встановлено, що оплата покупцем товару виконується в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця в термін 30 календарних днів з дати поставки товару.

Згідно з п.8.1. договору, останній вступає у дію з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань згідно цього договору.

На виконання умов договору поставки №01/04/2013 від 01.04.2013 р. позивачем було поставлено товар відповідачеві, що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою відтиском печатки позивача видатковою накладною №36 від 12.04.2013 р. на суму 56000,00 грн.

Факт отримання відповідачем - ТОВ "Інженерне підприємство "Лінк", товару підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеної вище накладної, яка містить підпис представника відповідача в графі "отримав(ла)" та копією довіреності від 05.04.2013 р. №62, яка видана відповідачем Леонтьєву Юрію Євгенійовичу на отримання від позивача світильників за рахунком-фактурою № 42 від 05.04.2013 р., який виставлений на підставі договору поставки № 01/04/2012-3 від 01.04.2013 р. Вказана довіреність підписана керівником та головним бухгалтером відповідача, та містить відтиск печатки ТОВ "Інженерне підприємство "Лінк".

Відповідно до п. 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженої постановою Держарбітража при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. №П-6, приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється наказом Мінфіну України №99 від 16.05.96р. "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей" (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96р. №293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей.

У свою чергу, відповідач взяті на себе зобов'язання за вказаним вище договором поставки у частині сплати вартості поставленого позивачем товару, як зазначає у позові позивач, виконав не у повному обсязі, сплативши лише 26000,00грн. при поставці товару ТОВ "Еколайт Україна" на загальну суму 56000,00грн., у зв'язку з чим, у відповідача станом на дату подання позову рахувалась заборгованість перед позивачем у розмірі 30000,00 грн.

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків з 01.04.2013 р. по 11.11.2013р. та платіжного доручення № 342 від 12.11.2013 р. на суму 2000,00 грн., копії яких наявні у матеріалах справи, відповідачем було сплачено заборгованість у розмірі 19000,00 грн. у період після порушення провадження у даній справі.

Крім того, судом встановлено, що відповідачем до порушення провадження у даній справі було сплачено не 26000,00 грн. (як про це зазначає позивач), а - 29000,00грн., що підтверджується вказаним вище актом звірки взаєморозрахунків.

У п. 4.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Оскільки відповідач суму боргу у розмірі 19000,00 грн. сплатив після порушення провадження у даній справі, суд припиняє провадження у справі №911/3599/13 у частині стягнення заборгованості у розмірі 19000,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору. Разом з тим, у частині стягнення з відповідача 3000,00грн. заборгованості суд відмовляє, оскільки вказану заборгованість було погашено останнім до порушення провадження у справі.

Згідно з частиною третьою ст. 80 ГПК України, про припинення провадження у У п. 5.1. роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N7, вказано, що статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються. Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Частиною другою статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в разі, коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір у даній справі виник з неправильних дій відповідача, витрати по сплаті судового збору у частині стягнення заборгованості у розмірі 19000,00 грн. покладаються судом на відповідача.

Врахувавши вищезазначені обставини, судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати коштів, за поставлений за договором поставки №01/04/2013 від 01.04.2013 р. товар позивачем в розмірі 8000,00грн. при поставці товару на загальну суму у розмірі 56000,00 грн.

Згідно частини першої та частини сьомої статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини другої ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України передбачено: покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем дотримано вимог даних норм процесуального законодавства і подано всі докази на підтвердження своїх позовних вимог, в той час як відповідачем не спростовано існування заборгованості перед ТОВ "Еколайт Україна" у розмірі 8000,00грн. при поставці товару на загальну суму у розмірі 56000,00 грн.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, вимога про стягнення з відповідача 8000,00 грн. боргу за поставлений товар підлягає задоволенню.

До тверджень відповідача, вказаних у запереченнях на позов, щодо того, що позивачем на вказану вище суму заборгованості було поставлено неякісний товар, а ТОВ "Еколайт Україна" вказаний товар приймати назад не хоче, суд ставиться критично, оскільки договором поставки передбачено лише можливість заміни неякісного товару постачальником, а не його повернення. Крім того, відповідачем 11.11.2013 року було підписано та кріплено відтиском печатки акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого ТОВ "Інженерне підприємство "Лінк" визнало наявну, станом на дату підписання акту, заборгованість у розмірі 10000,00грн.

Окрім основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 1409,78 грн. пені.

Згідно з частиною першою ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною першою ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною третьою цієї ж статті встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 9.2 договору поставки у випадку порушення покупцем строків оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню, розраховану в розмірі 0,5 % від суми несвоєчасно сплаченого платежу за кожний день прострочення в оплаті.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зробивши розрахунок пені по заборгованості за поставлений товар за період з 13.05.2013 року по 15.08.2013року (вказаний у розрахунку позивача) з урахуванням здійснених відповідачем оплат, суд вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1409,78 грн. задовольняє повністю, оскільки результат розрахунку суду більший суми розрахунку позивача.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5200,00 грн. витрат на правову допомогу у якості збитків, які заподіяні позивачу, як зазначає останній у письмових поясненнях від 13.11.2013 р., неправомірними діями відповідача.

Як зазначено у п. 2 постанови пленум Вищого господарського суду України, від 23.03.2012, № 6 "Про судове рішення", з огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України визначено форму та зміст позовної заяви та передбачено, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.

Тобто, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 5200,00 грн. збитків (витрат на правову допомогу) є предметом позову.

Відповідно до частини п'ятої ст. 22 ГПК України зміна предмету позову є правом відповідача та можлива до початку розгляду справи по суті.

Пленум Вищого господарського суду України в п. 3.12 постанови від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (із змінами та доповненнями) вказав, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Чинним законодавством господарський суд не наділений правом на свій розсуд змінювати предмет або підстави позову та зобов'язаний вирішити спір згідно визначених позивачем предмету та підстави позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 20.06.2013р. у справі №5011-4/14557-2012.

Разом з тим, у п. 1 роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у постанові пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року № 7, вказано, що відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, а також враховуючи той факт, що суд при прийнятті рішення не може самостійно змінювати матеріально-правову підставу та предмет позову, суд дійшов висновку, що позовна вимога ТОВ "Еколайт Україна" щодо стягнення 5200,00 грн. збитків з підстав викладених у письмових поясненнях від 13.11.2013 р. є необґрунтованою, не доведеною належними та допустимими доказами та такою, що задоволенню не підлягає.

За таких обставин суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8000,00 грн. основного боргу та 1409,78 грн. пені, а загалом 9409,78грн.

Судові витрати, відповідно до частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судом покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Провадження у справі № 911/3599/13 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколайт Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерне підприємство "Лінк" про стягнення 31409,78 грн. у частині стягнення 19000,00 грн. основного боргу припинити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерне підприємство "Лінк" (07400, Київська область, м. Бровари, вул. Чкалова, буд. 5; код ЄДРПО України 21025748) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Еколайт Україна" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Вишневе, вул. Вітянська, буд. 1-А, оф.6; код ЄДРПО України 38098435) - 8000 (вісім тисяч) гривень 00 коп. основного боргу, 1409 (одну тисячу чотириста дев'ять) гривень 78 коп. пені та 1335 (одну тисячу триста тридцять п'ять) гривень 14 коп. судового збору.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 15.11.2013 року.

Суддя А.В. Лопатін