Ухвала суду № 35281316, 12.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 р. Справа № 1570/5592/2012

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

Судді доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Коваля М.П.

- Семенюка Г.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Держкомнацрелігій України про визнання рішення від 26.04.2011 року №393-11 про відмову в наданні статусу біженця не чинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні,-

В С Т А Н О В И Л А:

До суду 20 вересня 2012 року звернувся позивач з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України та Держкомнацрелігій України про визнання рішення від 26.04.2011 року №393-11 про відмову в наданні статусу біженця не чинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач внаслідок побоювання стати жертвою переслідувань за політичними переконаннями, у 2011 році звернувся до Управління державної міграційної служби в Одеській області із заявою про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої рішенням Державного комітету України у справах національності та релігій від 26 квітня 2011 року №393-11 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту через відсутність умов, передбачених абз. 2 ст. 1 Закону України «Про біженців», про що він був повідомлений 11 вересня 2012 року повідомленням №179-901 від 22.06.2011 року.

Також позивач зазначив, що він є громадянином Індії, в якій був членом політичної партії «Індійський національний конгрес». Учасники вказаної партії піддавалися нападу з боку опозиційної партії внаслідок чого був вбитий дядько позивача, який також належав до партії «Індійський національний конгрес», а позивач піддався нападу. Через побоювання за своє життя позивач покинув територію країни походження та не бажає користуватися її захистом. У зв'язку з чим, вважає рішення Державного комітету України у справах національності та релігій від 26 квітня 2011 року №393-11 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованим.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу у якій зазначено, що постанова суду першої інстанції винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права у зв'язку з чим апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги позивача.

Сторони були сповіщені належним чином про час і місце судового засідання, що підтверджується письмовими доказами наявними в матеріалах справи, сторони до суду не прибули.

Відповідно до ч 4 ст.196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Колегія суддів, з огляду на зазначене, а також враховуючи те що в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи, - дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю сторін по справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Індії, за національністю -індус, за віросповіданням - індуізм.

До України позивач потрапив легально літаком, а саме: з Індії виїхав на підставі національного паспорту та бізнес візи, та 15.03.2011 року перетнув кордон України у аеропорту Бориспіль, а в м. Одесу прибув вже 16.02.2011 року.

01.03.2011 року ОСОБА_1 звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання йому статусу біженця.

За результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні. Управлінням міграційної служби в Одеській області був прийнятий висновок від 22.04.2011 року № 008 11/57 щодо відмови в надані статусу біженця, обґрунтовуючи його тим, що заявник виїхав з країни постійного проживання не через політичні мотиви, а через економічні міркування, а саме: у пошуках роботи, оскільки ним приховується факт передачі посереднику документів з метою отримання візи для виїзду до Польщі для працевлаштування.

Рішенням Державного комітету України у справах національності та релігій від 26 квітня 2011 року №393-11 був підтриманий вище зазначений висновок та відмовлено громадянину Індії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у наданні статусу біженця.

На підставі вказаного рішення управлінням міграційної служби в Одеській області позивачу надано 11 вересня 2012 року повідомлення № 179-901 від 22.06.2011 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При вирішенні питання суд першої інстанції дійшов до висновку, що при розгляді заяви громадянина Індії, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Державний комітет України у справах національності та релігій діяла в межах Закону України «Про біженців», прийняв рішення відповідно до повноважень, визначених цим Законом, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає правильним такий висновок суду першої інстанції виходячи з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулювалися Законом України ,.Про біженців" від 21.06.2001 року № 2557-Ш, відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або. не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст. 1 Закону України „Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Також колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно неприйняття посилання позивача як на підставу задоволення позову на обставини, які він виклав у позовній заяві та поясненнях у суді, оскільки членство заявника в політичній партії є сумнівним, а погрози, пов'язані з расою, національністю та релігійною належністю на його адресу не висловлювались.

Згідно ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 196, 198,200,206 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2013 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України та Держкомнацрелігій України про визнання рішення від 26.04.2011 року №393-11 про відмову в наданні статусу біженця не чинним та зобов'язання прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні,- без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Суддя-доповідач: Потапчук В.О.

Судді: Коваль М.П.

Семенюк Г.В.