Ухвала суду № 35279513, 18.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/1714/13-ц Головуючий у І інстанції Мора О.М.Провадження № 22-ц/780/6016/13 Доповідач у 2 інстанції Панасюк С.П.Категорія 20 18.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

14 листопада 2013 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді: Панасюка С.П.,

суддів: Савченка С.І., Олійника В.І.,

при секретарі: Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Трипільської сільської ради Обухівського р-ну Київської області, третя особа: Управління Держземагентства в Обухівському районі Київської області, про визнання недійсним договору дарування та визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту, визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні місяці 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вище зазначеним позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1, укладений 03.08.2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та посвідчений державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори, та визнати державний акт на право власності на земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію, та також просив визнати недійсним Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку та скасувати його державну реєстрацію, та визнати за ним право власності на ? частину спірної земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом №855/07 від 05.12.2012 року він отримав спадщину ? частину житлового будинку з прибудовою господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1, що належав його матері ОСОБА_5 на підставі договору дарування житлового будинку(а.с.12). Також позивач вважає, що ОСОБА_3 ввела в оману нотаріуса Української міської державної нотаріальної контори при посвідченні договору дарування земельної ділянки, не повідомивши його про майнові права на будинок його матері ОСОБА_5 внаслідок чого, на його думку, такий правочин є недійсним, а державний акт виданий на ім'я ОСОБА_3 повинен бути визнаний недійсним і його державну реєстрацію необхідно скасувати та визнати за ним право власності на ? частину зазначеної земельної ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року в задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючи з даним рішенням позивач, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області та постановити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального та матеріального права, зокрема неповне дослідження всіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи в порядку, передбаченому ст.303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору дарування житлового будинку від 01 листопада 1996 року посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 та ОСОБА_5 прийняли в дар житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про смерть(а.с.18), в свою чергу позивач отримав спадщину після смерті померлої ОСОБА_5 ? частину житлового будинку з прибудовою господарськими будівлями та спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 05.12.2012 року (а.с.12).

Згідно ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов»язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Як слідує з наведеного, спадкодавцеві ОСОБА_5 на момент смерті належала тільки ? частина житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_4 відповідно до державного акту про право приватної власності на землю від 23 червня 1998 року отримала у приватну власність земельну ділянку площею 0,224га., для обслуговування будинку та господарських споруд (а.с.19).

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 03 серпня 2005 року посвідченого державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори за №1701, ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла у дар земельну ділянку розмір якої становить 0,224га., що розташована на території Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області, яка передана для обслуговування будинку та господарських споруд.

Відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0,224га, для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель і споруд, що належать їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №152938, та розташована за адресою: по АДРЕСА_1, отриманої відповідно до договору дарування земельної ділянки від 03.08.2005 року №1701 (а.с.50).

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 203 ЦК України, яка містить критерії недійсності правочину: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства. Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що правочин було здійснено в письмовій формі, тобто форма та зміст правочину відповідають закону. Також відповідно до частини 2, 3 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Судом встановлено, що договір дарування вчинений в письмовій формі, та підписаний двома сторонами, посвідчений державним нотаріусом Української міської державної нотаріальної контори Антонченко О.В. та зареєстрований в реєстрі за №1701, тобто форма договору відповідає вимогам закону.

Згідно статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною( сторонами) вимог, які встановлені частиною 1-3, 5 статті 203 ЦК України, тобто особа яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлюються ним, а також волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При укладанні договору, сторони, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що посвідчується їхніми підписами. Правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків - перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_4 до відповідача ОСОБА_3, чим і підтверджується, що договір був укладений відповідно до вимог ЦК України.

За таких обставин, підстави наведені апелянтом не можуть бути визнані такими, що дають підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, позивачем не надано доказів того, що рішення суду є незаконним.

Колегія суддів із вказаними висновками суду першої інстанції погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які відповідають обставинам справи, рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 18 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий:

Судді: