Рішення № 35279049, 11.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17223/13 11.11.13

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"

до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія"

про відшкодування шкоди в розмірі 27 470,83 грн.

Суддя Бондарчук В.В.

Представники:

від позивача: Макєєв В.М.

від відповідача: Лабик Р.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська охоронно-страхова компанія" (далі-відповідач) про стягнення 27 470,83 грн. страхового відшкодування в порядку регресу. Позовні вимоги обґрунтовані виплатою страхового відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту №28-2840-12-00054 від 15.02.2012р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2013 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 24.09.2013 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

23.09.2013 р. через загальний відділ діловодства суду від Моторного транспортного (страхового) бюро України надійшов лист з інформацією на судовий запит.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників сторін та неналежне виконання ними вимог суду.

07.10.2013 р. через загальний відділ діловодства представник відповідача проти позову заперечив та пояснив, що позивач не звертався до відповідача із заявою на виплату відшкодування та жодних документів пов'язаних з такою виплатою не надав.

Розгляд справи відкладався через нез'явлення повноважних представників позивача та неналежне виконання сторонами вимог суду.

У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.11.2013 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.02.2012 р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" та Хижняком О.В. укладено договір страхування наземного транспорту № 28-2840-12-00054, відповідно до якого було застраховано майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - «Nissan», державний номер АА 3315 СН.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до п. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Згідно зі ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з положеннями ст. 980 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Частиною 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Страховим ризиком, відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про страхування» визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Як встановлено судом, 10.01.2013 р. на перехресті вул. Набережно-Лугова - Оленівська, в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Nissan», державний номер АА 3315 СН, під управлінням Хижняка О.В. та автомобіля «ЗАЗ», державний номер 401-41 КХ, під керуванням Сікачина О.П.

У відповідності до постанови Подільського районного суду м. Києва від 24.01.2013 р. Сікачина О.П. визнано винним у скоєнні правопорушення, що сталось 10.01.2013 р. на перехресті вул. Набережно-Лугова - Оленівська, в м. Києві за участю автомобілів «Nissan», державний номер АА 3315 СН та автомобіля «ЗАЗ», державний номер 401-41 КХ (копія в матеріалах справи).

Положеннями ст. 988 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до калькуляції «Audatex» вартість відновлювального ремонту автомобіля «Nissan», державний номер АА 3315 СН склала 28 843,62 грн., а згідно рахунку №00097 від 11.01.2013 р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоальянс Київ», вартість відновлювального ремонту автомобіля «Nissan», державний номер АА 3315 СН, склала 28 826,98 грн.

08.02.2013 р. позивачем було складено страховий акт №ДККА-23494, згідно якого виплата страхового відшкодування складає 27 470,83 грн.

Відповідно до зазначеного вище рахунку-фактури, калькуляції «Audatex» та страхового акту позивачем було виплачено страхове відшкодування у розмірі 27 470,83 грн., що підтверджується платіжним дорученням №2128 від 08.02.2013 р. (копія у матеріалах справи).

Обґрунтовуючи свої вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" зазначає, що у зв?язку з тим, що ним було здійснено виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля «Nissan», державний номер АА 3315 СН, позивач відповідно до ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», набув право зворотної вимоги до осіб, відповідальних за завдану шкоду. Тож, враховуючи, що цивільно-правова відповідальність за шкоду перед третіми особами, завдану внаслідок експлуатації транспортного засобу «ЗАЗ», державний номер 401-41 КХ застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Українська охоронно-страхова компанія" за полісом № АЕ/1295647, а також з огляду на те, що водія автомобіля «ЗАЗ», державний номер 401-41 КХ визнано винним у скоєнні правопорушення, позивач просить стягнути з останнього шкоду, завдану з вини водія застрахованого транспортного засобу в розмірі 27 470,83 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; потерпілі - треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу; забезпечений транспортний засіб - наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах;

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Положеннями ст. 15 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній станом на момент укладення договору страхування) встановлено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися, зокрема, на умовах страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах.

Цивільно-правова відповідальність Сікачина О.П. за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб, внаслідок експлуатації автомобіля «ЗАЗ», державний номер 401-41 КХ застрахована у Приватному акціонерному товаристві "Українська охоронно-страхова компанія" за полісом № АЕ/1295647.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Частиною 2 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За таких обставин на думку позивача, у зв?язку з настанням страхового випадку - пошкодженням Сікачиним О.П. автомобіля «Nissan», державний номер АА 3315 СН, що належить Хижняку О.В., у відповідача виник обов?язок відшкодувати останньому витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу.

Своє право вимоги позивач обґрунтовує правом, яке до нього перейшло в порядку регресу до особи, відповідальної за завдану шкоду.

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Водночас за змістом цієї статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо в результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити в позові.

Відповідно до п. 38.1.3. ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (у редакції, чинної на момент виплати страхового відшкодування) страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

Однак, як встановлено ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Із зазначеної статті випливає саме право вимоги позивача в межах фактичних витрат до винної особи. Однак, чинним законодавством не встановлено відповідного обов'язку для особи, відповідальної за завдані збитки, здійснити оплату таких витрат з моменту виплати страховиком відшкодування страхувальнику.

Таким чином, для реалізації встановленого ст. 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» права страховика подати регресний позов є необхідним порушення, невизнання або оспорювання цивільного права останнього.

Разом з тим, як передбачено ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою зворотної вимоги до відповідача.

Такої позиції притримується і Вищий господарський суд України в своїх постановах від 06.12.2011 р. у справі № 23/279, від 06.12.2011 р. у справі № 16/335, від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11.

За таких умов, у розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України обов'язок відповідача виплатити суму страхового відшкодування у порядку регресу виникає саме з моменту отримання заяви про виплату страхового відшкодування.

Оскільки позивачем не надано суду доказів направлення претензії з вимогою виплати страхового відшкодування в порядку регресу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідачем не порушено жодних прав позивача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не порушено цивільних прав позивача, суд визнає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено: 12.11.2013 р.

Суддя Бондарчук В.В.