Постанова № 35276767, 13.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

13 листопада 2013 р. № 820/9272/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Зоркіна Ю.В.

при секретарі судового засідання - Дрижанові О.С.

за участю представників сторін

позивача Руднєвої І.В.

відповідача - Супрун В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Харків" до Державної податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень

встановив:

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення форми "Р" від 17.09.2013 року № 0000822201 № 00000812201

У судовому засіданні в обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що акт перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідає фактичним обставинам, висновки відповідача про неправомірність формування складу валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами документально підтверджені, придбання товару та його подальша реалізація мали реальний характер і здійснені в межах господарської діяльності, вимоги цивільного законодавства при укладанні та виконанні угод не порушувались, укладені угоди були спрямовані на отримання прибутку.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова в наданих суду письмових запереченнях проти позову та її представник в судовому засіданні виклали власну позицію щодо обставин справи, вимоги адміністративного позову не визнали з посиланням на висновки акту перевірки, вважають, що придбання товарів у контрагента позивача здійснено без мети їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, видані в межах придбання первинні документи не відповідають вимогам законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, просили суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши долучені до матеріалів справи документи, суд встановив наступні обставини.

Позивач, ТОВ "Господар Харків", набув правового статусу суб'єкта господарювання -юридичної особи шляхом державної реєстрації виконавчим комітетом Харківської міської ради 17.07.2006р., про що здійснено запис № 1 480 102 0000 027722 та видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 за № 074046. В Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України позивач перебуває з ідентифікаційним кодом 34392388, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Дзержинському районі м. Харкова. Основними видами діяльності позивача згідно довідки КВЕД АА № 590940 визначено оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього (46.74), неспеціалізована оптова торгівля (46.90), надання в оренду інших машин, устаткування та товарів (77.39), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20), діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту (46.19)-а.с.41-46, т.1

Судом встановлено, що фахівцями відповідача проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Господар Харків" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 рок по 31.12.2012 року, про що складено акт від 02.09.2013 року № 420/20-30-22-01-14/34392388, яким встановлено: відсутність реального здійснення господарських операцій з ППФ «Торреон» за лютий-жовтень 2012 року, відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг), які підпадають під визначення ст.ст.22,137,139,185,187-188,198,201 ПК України; порушення ст..44, п.137 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 75950,00 грн.; порушення ст..187-188,198,201 ПК України чим занижено податок на додану вартість у сумі 181261,00 грн.

Порушення встановлені актом перевірки стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 17.09.2013 року № 0000822201, яким підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 226576,25 грн., в тому числі основний платіж 181261,0 грн., штрафні санкції 45315,25 грн.; від 17.09.2013 року № 0000812201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 94937,50 грн., в тому числі основний платіж 75950,00 грн., штрафні санкції 18987,50 грн. (а.с.54-55, т.1)

Перевіряючи оскаржувані рішення відповідача на відповідність положенням ч.3 ст.2 КАС України суд зазначає наступне.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

За змістом п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Так відповідно до п.138.4,138.6 ст.138, п.14.1.228 ст. 14 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Відповідно до п.198.1 -198.3. ст..198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Отже, з огляду на зазначені приписи підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаних товарів, а з податку на додану вартість - на суму цього податку, нараховану на вартість придбаних товарів, є факт реального придбання товарів та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих товарів з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних товарів або ж призначення останніх для такого використання.

Частинами другою та третьою ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи викладене вище суд приходить до висновку, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою, але не беззаперечною передумовою для визначення правильності формування податкового кредиту. Формування податкового кредиту відбувається не лише на підставі підписання договорів та виписування податкових накладних, воно має бути обумовлено фактичною поставкою товару, в іншому випадку право на податковий кредит у особи не виникає, оскільки не дотримується обов'язкова передумова його виникнення - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Враховуючи викладене вище, відповідно до приписів ч.ч. 4-5 ст. 11 КАС України суд з власної ініціативи витребував у позивача первинні бухгалтерські документи на підтвердження обставин отримання послуг за договорами із контрагентами, сплати їх вартості та подальшого використання у господарській діяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та ППФ «Торреон» укладено договір поставки від 13.02.20012 року № 51, згідно якого позивач придбаває ТМЦ в асортименті та кількості, вказаних у погоджених Сторонами заявці за цінами, вказаними у рахунку, вивіз товару зі складу постачальника здійснюється транспортним засобом позивача (п.п.1,1, 9.1. Договору ) -а.с.73-75, т.2

На виконання умов договору контрагентом позивача виписані податкові накладні (а.с.81-162, т.2), дослідивши які, суд встановив, що вони відповідають вимогам ст..201 ПК України, наказу Мінфіну від 01.11.2011 року № 1379, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Із наявного у матеріалах справи реєстру платіжних доручень (а.с.67-108,т.4) встановлено факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату товару визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

На підтвердження отримання товару позивачем та здійснення транспортування останнього підприємством надані суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні та подорожні листи (а.с. 163-250, т.2, а.с. 1-86, т.3)

На підтвердження реальності переміщення придбаних ТМЦ позивачем надано суду договори оренди транспортних засобів, укладених з ОСОБА_3 від 10.01.2012 року, від 30.07.2012 року , від 12.03.2012 року (а.с.55-61). Зі змісту вказаних договорів встановлено, що ОСОБА_3 передано в оренду позивачеві автомобілі ГАЗ 3302 з державними реєстраційними номерами НОМЕР_1, НОМЕР_1, ГАЗ 33021 212 з державним реєстраційним номером НОМЕР_2 (п.п.1.1. вказаних вище Договорів).

Із долучених до матеріалів справи договорів оренди транспортного засобу встановлено, що останні нотаріально не посвідчені, чим порушено положення ч.2 ст.799 ЦК України, якими визначено, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Частиною 3 ст.640 ЦК України встановлено, що договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. За ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З огляду на зазначені норми ЦК України, суд приходить до висновку, що зазначені договори оренди транспортного засобу є нікчемними через недодержання сторонами вимог щодо їх нотаріального посвідчення.

Суд також звертає увагу на те, що Правилами державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 р. № 1388 (зі змінами та доповненнями), визначено, що якщо власник транспортного засобу передає в установленому порядку право керування та (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі, підрозділом ДАІ такій особі видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, що підтверджує право керування та (або) розпорядження. У цій ситуації документом, що підтверджує право керування та (або) розпорядження автомобілем, є договір оренди автомобіля, а період дії тимчасового реєстраційного талона обмежується строком дії договору оренди (п. 16).

Отже, оформлення тимчасового реєстраційного талону є необхідною умовою підтвердження здійснення господарської операції з використання орендованого транспортного засобу та, відповідно, умовою виникнення права у орендаря на формування податкового кредиту (валових витрат) за господарськими операціями при використанні орендованого автотранспорту. В судове засідання позивачем такого тимчасового реєстраційного талону не надано.

Крім того суд звертає увагу на те, що здійснення бухгалтерського обліку орендних операцій з використання транспортного засобу, які регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затвердженим наказом Мінфіну України від 28.07.2000 р. № 181 (зареєстровано в Мін'юсті України 10.08.2000 р. за № 487/4708, зі змінами та доповненнями, за текстом -ПБО 14).

Відповідно до п. 8 ПБО 14 та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Мінфіну України від 30.11.99 р. № 291 (зареєстровано в Мін'юсті України 21.12.99 р. за № 893/4186, зі змінами та доповненнями), орендар обліковує вартість одержаного об'єкта операційної оренди на позабалансовому рахунку 01 "Орендовані необоротні активи" за вартістю, що зазначається в договорі операційної оренди. Доказів взяття орендованого транспортного засобу на облік позивачем в судове засідання не надано.

Відповідно до пп. 14.1.228 п. 14.1 ст. 14 ПК України до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відносяться витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням розділу III цього Кодексу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Згідно з п. 7 ПБО 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого їх здійснено.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Відповідно до ст. 11, 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене вище, беручи до уваги факт відсутності у позивача документів первинного бухгалтерського обліку, які підтверджують фактичне переміщення товарів від ППФ «Торреон» до позивача, суд вважає висновки податкового органу про порушення позивачем порядку формування витрат та податкового кредиту обґрунтованими, а адміністративний позов таким, що не підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, визначеному ст..94 КАС України

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Господар Харків" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень залишити без задоволення

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 18.11.2013 року

Суддя Зоркіна Ю.В.