Постанова № 35273208, 07.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Севастополя

Копія

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2013 року Справа №827/2248/13-а12 год. 35 хв.

місто Севастополь

Окружний адміністративний суд міста Севастополя у складі:

судді Кириленко О.О.,

секретар судового засідання Самойлова М.С.,

за участю: представника позивачів - ОСОБА_1, представника відповідача - Головашкіної О.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2013 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до Окружного адміністративного суду міста Севастополя з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень державної податкової інспекції у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі від 26 червня 2013 року № 0001701730 про оплату земельного податку з фізичної особи - ОСОБА_3 в сумі 814 гривень 02 копійок, № 0001711730 про оплату земельного податку з фізичної особи - ОСОБА_4 в сумі 814 гривень 02 копійок.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення винесені податковою інспекцією з порушенням норм чинного законодавства, оскільки позивачі не є платниками земельного податку.

У судовому засіданні представник позивачів наполягала на задоволенні позову з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях до неї. Зокрема, зазначила, що частка земельної ділянки під будинком 5 по вулиці Партизанській позивачам виділена не була, правоустановлювальних документів на таку частку земельної ділянки позивачі не мають.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі з підстав викладених у запереченнях проти позову.

Заслухавши доводи представників сторін, встановивши обставини справи, дослідивши докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення проти позову, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 мають у власності по 1/2 частці кожна в житловому будинку літ. "А" нежиле приміщення під магазин промтоварів загальною площею 65,7 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2007 року. Договір від 08 серпня 2007 року зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно під реєстровим № 38052825 01 листопада 2012 року.

Позивачі є приватними нотаріусами, що підтверджується реєстраційними посвідченнями про реєстрацію приватної нотаріальної діяльності від 27 грудня 2007 року та від 30 листопада 2007 року № 10 та № 51 відповідно.

13 вересня 2012 року ОСОБА_3 надала до відповідача заяву в якій просила поставити її на облік як платника податку на землю з власника приміщення в багатоквартирному житловому будинку № 5 по вул. Партізанській в місті Севастополі.

Державною податковою інспекцією у Ленінському районі Головного управління Міндоходів у місті Севастополі винесені податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року № 0001701730 про визначення суми податкового зобов'язання ОСОБА_3 з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 814 гривень 02 копійок та податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року № 0001711730 про визначення суми податкового зобов'язання ОСОБА_4 з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 814 гривень 02 копійок.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 Кодексу).

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 Кодексу платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі.

Згідно зі статтею 270 Кодексу об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні і земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Кодексу земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з пунктом 286.2 статті 286 Кодексу (у відповідній редакції) платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Відповідно до абзацу першого пункту 286.5 статті 286 Кодексу, нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (абзац перший пункту 287.1 статті 287 Кодексу).

Згідно з абзацом першим пункту 287.5 статті 287 Кодексу податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення.

Статтею 281 Кодексу встановлений перелік пільгових категорій фізичних осіб, які звільняються від сплати земельного податку, незважаючи на наявність статусу платника та об'єкта оподаткування.

Статтею 283 Кодексу визначений перелік земельних ділянок, які не підлягають оподаткуванню.

Встановлено, позивачі під пільгові категорії платників не підпадають.

Згідно зі статтями 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Згідно з пунктом 287.6 статті 287 Кодексу при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Кодексу власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Таким чином, оскільки позивачам належить на праві власності частина нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку, то позивачі мають сплачувати земельний податок за площі під такими приміщеннями.

Суд не приймає до уваги доводи представника позивачів про те, що під приміщеннями позивачів знаходяться підвальні приміщення, що безпосередньо розміщені на земельній ділянці і у зв'язку з цим податок має сплачувати власник цих підвальних приміщень, оскільки дані доводи не узгоджуються з приписами пункту 287.8 статті 287 Кодексу.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Критерії оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень наведені у частині третій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні представником відповідача доведено суду правомірність своїх дій, а доводи представника позивачів не знайшли свого підтвердження та спростовані фактичними обставинами та доказами, встановленими судом.

За таких обставин суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена у строки і порядку встановленими частинами першою, другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя(підпис) О.О. Кириленко

Постанову складено у повному обсязі

12 листопада 2013 року

З оригіналом згідно

Суддя О.О. Кириленко