Постанова № 35268283, 13.11.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року м. ЛуцькСправа № 803/2301/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Литвиненко І.П.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Шпура Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ягодинської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся в суд з адміністративним позовом до Ягодинської митниці Міндоходів (далі - відповідач, митниця) про визнання протиправним та скасування наказу від 01 жовтня 2013 року №204-о, поновлення на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Устилуг" Ягодинської митниці Міндоходів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2013 року по дату ухвалення рішення у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом Ягодинської митниці Міндоходів від 01 жовтня 2013 року №204-о позивач був звільнений з посади головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Устилуг" на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Вказує, що був поновлений на роботі з 03 серпня 2012 року на виконання судового рішення Ягодинською митницею Державної митної служби України. 14 червня 2013 року він був повідомлений про подальше вивільнення у зв'язку з реорганізацією митниці. На думку позивача, оскільки повідомлення про вивільнення було здійснено Ягодинською митницею Державної митної служби України, яка була припинена з 19 серпня 2013 року, тому право звільнювати позивача було саме у цієї юридичної особи, а не Ягодинської митниці Міндоходів. На підставі вищевикладеного вважає своє звільнення незаконним та просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 01 жовтня 2013 року №204-о, поновити його на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Устилуг" Ягодинської митниці Міндоходів та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2013 року по дату ухвалення рішення у справі.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просить суд позов задовольнити. Додатково пояснив, що сумлінно працює у митних органах з 2000 року, до дисциплінарної відповідальності не притягався та отримував лише заохочення під час служби. З 2001 по 2006 роки здобував фахову освіту в Академії митної служби України. Має на утриманні непрацездатну матір інваліда, яка наразі проходить реабілітацію після ішемічного інсульту.

У період з червня по вересень 2013 року він неодноразово звертався з заявами до керівництва митниці для вирішення його питання щодо переведення до Ягодинської митниці Міндоходів на будь-яку посаду, яка відповідає його кваліфікації. Крім того, він звертався з заявами про надання йому щорічної оплачуваної відпустки, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення, однак вказані заяви залишені без реагування керівництва митниці.

Представник відповідача у судовому засіданні та письмових запереченнях від 13 листопада 2013 року (а.с.165) проти задоволення адміністративного позову заперечив та вказав, що на момент поновлення ОСОБА_1 на посаді (03 серпня 2012 року) штат Ягодинської митниці Міндоходів було повністю укомплектовано, за винятком посад, призначення на які здійснюється у порядку визначеному Міністерством доходів і зборів України. Позивач був завчасно повідомлений про майбутнє вивільнення. Крім того, за правилами статті 43-1 Кодексу адміністративного судочинства України при розірванні трудового договору з службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання згода профспілкового органу не вимагається, а відтак ОСОБА_1 звільнявся без згоди профспілкового органу та був належним чином повідомлений про майбутнє вивільнення за 2 місяці. На підставі вищевикладеного вважає, що позивач був правомірно звільнений з посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, а відтак просить суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом Ягодинської митниці від 16 жовтня 2000 року №239-к призначений з 18 жовтня 2000 року на посаду інспектора відділу по контролю за доставкою вантажів митниці (а.с.27). Присягу державного службовця позивач склав 18 жовтня 2000 року (а.с.28). Як вбачається з особової справи ОСОБА_1, в подальшому він неодноразово переводився на інші посади в митних органах (а.с.21 розділ ІІІ).

Наказом Державної митної служби України від 02 серпня 2012 року №1586-к за порушення присяги державного службовця припинено перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_1 (а.с.89-91). Наказом Ягодинської митниці від 02 серпня 2012 року №663-к оголошено наказ Державної митної служби України від 02 серпня 2012 року №1586-к (а.с.92-93).

Наказом Державної митної служби України від 10 червня 2013 року №998-к «По особовому складу митних органів» на виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року у справі №2а/0370/2758/12, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року, скасовано пункт 1 наказу Державної митної служби України від 02 серпня 2012 року №1586-к «По осовобовому складу Ягодинської митниці» в частині припинення 02 серпня 2012 року перебування на державній службі в митних органах ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці та поновлено ОСОБА_1 на цій посаді з 03 серпня 2012 року (а.с.94). Вищезазначене рішення Державної митної служби України було оголошено Ягодинською митницею наказом від 12 червня 2013 року №360-к (а.с.95).

Як встановлено судом та підтверджується поясненнями позивача та представника відповідача 14 червня 2013 року ОСОБА_1 був попереджений про майбутнє вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Матеріалами справи підтверджується, що 18 липня 2013 року за вх.№К-11 ОСОБА_1 звертався до начальника Ягодинської митниці Міндоходів з заявою в якій просив вирішити питання стосовно його переведення на державну службу до Ягодинської митниці Міндоходів, а також надати щорічну оплачувану відпустку за 2012 рік. Крім того, заявою від 10 липня 2013 року позивач просив надати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та матеріальну допомогу на оздоровлення (а.с.151-155).

У відповідь на вищенаведені заяви першим заступником начальника Ягодинської митниці у листі від 30 липня 2013 року №1/1.2-5/1090 повідомлено, що у зв'язку зі значним скороченням штату митниці одночасно з попередженням про звільнення йому не було запропоновано іншої посади в новій установі, а саме Ягодинській митниці Міндоходів. Щодо надання щорічної відпустки позивача було повідомлено про необхідність звернення з цим питанням до голови комісії з проведення реорганізації Ягодинської митниці Курила С.А. (а.с.157).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Ягодинської митниці Міндоходів від 01 жовтня 2013 року №204-о ОСОБА_1, головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці, звільнено із займаної посади з 02 жовтня 2013 року в зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності працівників з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.8).

Надаючи правову оцінку вищезазначеному наказу Ягодинської митниці Міндоходів суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 569 Митного кодексу України, працівники органів доходів і зборів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи органів доходів і зборів є державними службовцями.

При цьому у частині третій цієї статті визначено, що правове становище посадових осіб органів доходів і зборів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.

В свою чергу стаття 30 Закону України «Про державну службу» визначає, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі: 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону); 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 161 цього Закону; 3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону); 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону); 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону; 7) притягнення державного службовця до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов'язані з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції".

Оскільки відповідача було звільнено на підставі Кодексу законів про працю України, тому на розглядувані правовідносини поширюється положення цього кодексу.

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Як роз'яснено у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 Кодексу законів про працю України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судом встановлено, що Постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 229 (далі - Постанова) територіальні органи Державної податкової служби та Державної митної служби реорганізовано шляхом приєднання до відповідних територіальних органів Міністерства доходів і зборів. Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців остаточно Ягодинська митниця була припинена 19 серпня 2013 року (а.с.166).

При цьому, пунктом 3 Постанови визначено територіальні органи Міністерства доходів і зборів правонаступниками територіальних органів Державної податкової служби та Державної митної служби, що реорганізуються.

Як вбачається з додатка №2 «Перелік територіальних органів ДПС та Держмитслужби, які реорганізуються» Постанови, Ягодинська митниця реорганізована в Ягодинську митницю Міндоходів, тобто відповідача у справі.

Проаналізувавши вищевикладене та враховуючи роз'яснення, які викладені в пункті 19 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року №9, суд дійшов висновку, що у розглядуваному випадку відбулася реорганізація установи, в якій працював позивач - Ягодинської митниці в Ягодинську митницю Міндоходів, а відтак звільнення його за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України могло мати місце, якщо це супроводжувалося скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.

Судом встановлено, що на момент поновлення ОСОБА_1 на посаді на Ягодинській митниці діяв тимчасовий штатний розпис на 2013 рік, який затверджений заступником Міністра доходів і зборів України 07 травня 2013 року (а.с.122-134).

Згідно вищезазначеного штатного розпису у відділі митного оформлення №1 митного посту «Устилуг» Ягодинської митниці, в якому працював позивач, було передбачено 10 посад, з яких 1 начальник відділу, 4 головних інспекторів, 3 старших інспекторів та 2 інспекторів (а.с.130).

Як вбачається з матеріалів справи, після звільнення позивача із займаної посади заступником Міністра доходів і зборів України 16 жовтня 2013 року затверджено штатний розпис Ягодинської митниці Міндоходів станом 11 вересня 2013 року, відповідно до якого у відділі митного оформлення №1 митного посту «Устилуг» Ягодинської митниці Міндоходів передбачено передбачено 10 посад, з яких 1 начальник відділу, 4 головних інспекторів, 3 старших інспекторів та 2 інспекторів (а.с.146).

Проаналізувавши вищевикладені обставини у справі, суд дійшов висновку, що у структурному підрозділі Ягодинської митниці Міндоходів - відділі митного оформлення №1 митного посту «Устилуг», в якому працював позивач, фактичного скорочення чисельності або штату працівників, змін у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями не відбулося, а відтак у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

При цьому суд не приймає до уваги доводи представника відповідача у судовому засіданні про те, що на момент поновлення позивача на посаді відділ митного оформлення №1 митного посту «Устилуг» був повністю укомплектований, оскільки у такому випадку відповідач за правилами пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України був зобов'язаний звільнити працівника, який був прийнятий на роботу замість незаконно звільненого ОСОБА_1

Крім того, суд вважає недопустимим ситуацію коли особа, звільнення якої визнано незаконними та підтверджено судами двох інстанцій, в подальшому повторно звільняється з тих мотивів, що структурний підрозділ, в якому він поновлений, повністю укомплектований працівниками. У такому випадку не відбувається повного поновлення прав та законних інтересів працівника, відновлення його правового статусу до незаконного звільнення, а відтак не забезпечується дотримання положень частини п'ятої статті 124 Конституції України, відповідно до якої судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 40 Кодексу законів про працю України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Це положення законодавства кореспондується з частиною третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України відповідно до якої, одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави суду дійти висновку, що у випадку звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов'язаний запропонувати такому працівнику іншу підходящу роботу, яка б відповідала його кваліфікації.

Однак, як встановлено судом та не заперечувалося представником відповідача у судовому засіданні, інша підходяща робота ОСОБА_1 не пропонувалася, чим порушено приписи частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України. Цей факт також підтверджується листом Ягодинської митниці від 30 липня 2013 року №1/1.2-5/1090 (а.с.157).

Крім того, представником відповідача у судовому засіданні не обґрунтована неможливість переведення ОСОБА_1 на будь-яку іншу підходящу роботу, як то інспектором в інший відділ митного оформлення, або інший структурний підрозділ Ягодинської митниці Міндоходів.

За правилами статті 42 Кодексу законів про працю України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Вищезазначене положення законодавства кореспондується з частиною другою статті 49-2 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Системний аналіз наведених норм Кодексу законів про працю України дає підстави суду зробити висновок, що при скороченні чисельності чи штату працівників роботодавець зобов'язаний враховувати кваліфікацію і продуктивність роботи працівника, а також наявність в нього підстав, що надають переважне право на залишення на посаді. У такому випадку, на думку суду, при скорочені чисельності чи штату працівників роботодавець зобов'язаний обґрунтувати причини, з яких кожен конкретний працівник підлягає звільненню. Для цього, наприклад, необхідно створити комісію, яка повно та всебічно оцінить кваліфікацію і продуктивність роботи працівника, дослідить чи є у працівника перевага в залишенні на роботі тощо.

У розглядуваній справі Ягодинська митниця Міндоходів та її представник у судовому засіданні жодним чином не обґрунтували у зв'язку з чим саме ОСОБА_1 був звільнений у зв'язку з скороченням чисельності (штату) працівників. Також відповідач не врахував, що позивач працює в митних органах з 18 жовтня 200 року, а відтак, на думку суду, має тривалий безперервний стаж роботи, що за правилами пункту 3 частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України надає перевагу при залишенні на роботу (а.с.27).

Також під час служби у митних органах ОСОБА_1 жодного разу не притягувався до дисциплінарної відповідальності та отримував лише заохочення, що підтверджується розділами V «Дисциплінарна відповідальність» та VI «Заохочення, нагороди, почесні звання» особової картки позивача (а.с.22).

Крім того, позивач має на утриманні непрацездатну матір - ОСОБА_4, яка є інвалідом другої групи, пенсіонеркою та наразі проходить реабілітацію у зв'язку з ішемічним інсультом, що підтверджується пенсійним посвідченням серія ААЕ №463031 від 10 листопада 2009 року, довідкою Ковельської центральної районної лікарні від 31 жовтня 2012 року №3545/5-2.12 та випискою із медичної картки хворого від 10 липня 2013 року (а.с.158-161).

Вищезазначені обставини, на думку суду, надають ОСОБА_1 переважне право для залишення на роботі, однак були безпідставно невраховані Ягодинською митницею Міндоходів під час звільнення позивача.

Судом також встановлено, що у період з червня по вересень 2013 року позивач неодноразово звертався з заявами до керівництва митниці для вирішення його питання щодо переведення до Ягодинської митниці Міндоходів на будь-яку посаду, яка відповідає його кваліфікації. Крім того, він звертався з заявами про надання йому щорічної оплачуваної відпустки, допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги для оздоровлення, однак вказані заяви залишені без реагування керівництва митниці (а.с.151-157).

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, суб'єкт владних повноважень, не довів суду обґрунтованість свого рішення - наказу від 01 жовтня 2013 року №204-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста «Устилуг» Ягодинської митниці Міндоходів.

Згідно частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 01 жовтня 2013 року №204-о суд дійшов висновку, що він не відповідає положенням частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема винесений не на підставі Конституції та Кодексу законів про працю України, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто необґрунтовано, а також без дотриманням принципу рівності перед законом.

Оскільки у структурному підрозділі Ягодинської митниці Міндохів у якому працював ОСОБА_1 - відділі митного оформлення №1 митного посту «Устилуг» не відбулося фактичного скорочення чисельності або штату працівників, змін у їх складі за посадами (спеціальністю, кваліфікацією, професіями), позивачу перед вивільнення не було запропоновано іншу підходящу роботу на Ягодинській митниці Міндоходів та не враховано наявність у нього переваг в залишенні на роботі, тому суд дійшов висновку, що наказ від 01 жовтня 2013 року №204-о є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

За правилами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Враховуючи ту обставину, що ОСОБА_1 незаконно звільнили з роботи, тому на його користь слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

З довідки Ягодинської митниці Міндоходів від 12 листопада 2013 року №4/44-248 вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача становить 175,96 грн. Період вимушеного прогулу у даному випадку становить з 03 жовтня 2013 року по 12 листопада 2013 року включно та містить 29 робочих днів. Таким чином, заробітна плата за час вимушеного прогулу складає 5102,84 грн. (175,96 грн. х 29 робочих дні).

Судом також встановлено що з 24 жовтня 2013 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Ковельському районному центрі зайнятості, однак за період з 24 жовтня по 31 жовтня 2013 року нарахування та виплата йому допомоги на безробіття не проводилося. Оскільки суд ухвалює рішення про поновлення позивача на посаді, тому в подальшому Ковельським районним центром зайнятості не будуть проводитися виплати по безробіттю (в тому числі за листопад 2013 року), а, відтак, підстави для зменшення присудженої на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу відсутні.

Відповідно до частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, постанову суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення з Ягодинської митниці Міндоходів заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць (який містить 21 робочих днів) у розмірі 3 695,16 грн. слід звернути до негайного виконання.

Згідно частини першої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки судове рішення у справі ухвалено не на користь суб'єкта владних повноважень - Ягодинської митниці Міндоходів, а також враховуючи той факт що судове рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає до негайного виконання, суд вважає за необхідне зобов'язати Ягодинську митницю Міндоходів у строк до 13 грудня 2013 року подати до суду звіт про виконання судового рішення в частині, що підлягає негайному виконанню.

При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити відповідачу, що згідно частини другої статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162-163, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ягодинської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Ягодинської митниці Міндоходів від 01 жовтня 2013 року №204-о.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Устилуг" Ягодинської митниці Міндоходів з 02 жовтня 2013 року.

Стягнути з Ягодинської митниці Міндоходів (44350, Волинська обл., Любомльський район, село Римачі, ідентифікаційний код юридичної особи 38592872) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5 102,84 грн. (п'ять тисяч сто дві гривні вісімдесят чотири копійки).

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Устилуг" Ягодинської митниці Міндоходів з 02 жовтня 2013 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3 695,16 грн. (три тисячі шістсот дев'яносто п'ять гривень шістнадцять копійок) підлягає до негайного виконання.

Зобов'язати Ягодинську митницю Міндоходів у строк до 13 грудня 2013 року подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного інспектора відділу митного оформлення №1 митного поста "Устилуг" Ягодинської митниці Міндоходів з 02 жовтня 2013 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 3695,16 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови буде виготовлений 15 листопада 2013 року.