Ухвала суду № 35265288, 05.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2013 р. справа № 811/2088/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Семененка Я.В.

суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі №811/2088/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн» до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

в с т а н о в и В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн» звернулось до суду з адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.03.2013 року: №0000172240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 192 080,00 грн., у тому числі 141 401,00 грн. основного платежу та 50 679,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); №0000182240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 458 571,00 грн., у тому числі 392 779,00 грн. основного платежу та 65 792,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів); №0000192240, позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 58 682,00 грн.. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладених правочинів та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року позовні вимоги задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності укладеної позивачем угоди носять характер припущень та жодними доказами не підтверджуються. Позивачем надано докази, які свідчать про реальність господарських взаємовідносин з ПП "Мирт-СВ", ТОВ "Компанія Ганеша", ПП ОСОБА_1, ТОВ "Сільгосп-Центр", ТОВ "Фірма САІ" .

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Кіровоградської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ПП "Мирт-СВ", ТОВ "Компанія Ганеша", ПП ОСОБА_1, ТОВ "Сільгосп-Центр", ТОВ "Фірма САІ".

Перевіривши, в межах доводів апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалам справи, що посадовими особами Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ «ТД «Протеїн-Продакшн» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту сум податку на додану вартість та доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по взаємовідносинах із ПП «Мирт-СВ» та ТОВ «Компанія Ганеша» за грудень 2010 року, ПП ОСОБА_1 за січень 2011 року, ТОВ «Фірма САІ» за квітень, листопад, грудень 2011 року, березень 2012 року, ТОВ «Сільгосп - Центр» за серпень 2012 року.

За результатами перевірки складено акт від 14.02.2013 року №25/22-4/36390340, в якому зроблено висновок про порушення підприємством вимог:

1. п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755- (зі змінами та доповненнями) та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.97 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість за перевірений період на суму 141401 грн. в т.ч.:

- за грудень 2010 року в сумі 33659 грн.;

- за січень 2011 року в сумі 21340 грн.;

- за квітень 2011 року в сумі 1876 грн.;

- за серпень 2011 року в сумі 56315 грн.;

- за листопад 2011 року в сумі 28211 грн.;

а також встановлено завищення від'ємного значення (рядок 19 декларації з ПДВ) за грудень II року на суму 58682 грн. та заниження позитивного значення (рядок 18 декларації з ПДВ) березень 2012 року на суму 60859 грн., внаслідок чого підприємством завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу нового кредиту наступного періоду (рядок 24 декларації з ПДВ) на загальну суму 119541 грн.,

2. п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138 та п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року №2755-ІУ (зі змінами та доповненнями) та п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334\94-ВР * змінами та доповненнями) в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток підприємств за перевірений період на суму 392779 грн., в т.ч.:

- за IV квартал 2010 року у сумі 135354 грн.;

- за І квартал 2011 року у сумі 26675 грн.;

- за II квартал 2011 року у сумі 2158 грн.;

- за III квартал 2011 року у сумі 64762 грн.;

- за IV квартал 2011 року у сумі 99927 грн.;

- за І квартал 2012 року у сумі 63903 грн.

Такі висновки податкової служби, з огляду на акт перевірки, ґрунтуються на наступному.

Проведеною перевіркою встановлено господарські взаємовідносини ТОВ «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн» з ПП «Мирт-СВ», ПП ОСОБА_1, ТОВ «САІ» ЛТД, ТОВ "Сільгосп-Центр", ТОВ "Компанія Ганеша" з приводу виконання договорів поставки товарів - насіння сої, в яких позивач виступав покупцем.

Укладені договори, на думку ДПІ, є нікчемними та не створюють юридичних наслідків, що такими договорами передбачені.

Висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів ґрунтуються на Актах перевірки контрагентів позивача за вищевказаний період. В актах перевірки контрагентів ТОВ «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн» зазначено, що ці підприємства мали взаємовідносини з іншими суб'єктами підприємницької діяльності, які за місцем реєстрації не знаходяться, не мають матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. З цих підстав в Актах перевірки вказано на те, що усі операції цих підприємств не спричиняють настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача». Таким чином, в Акті перевірки ДПІ робить висновок про те, що оскільки контрагенти позивача мали взаємовідносини з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, то відповідно і самі контрагенти позивача (ПП «Мирт-СВ», ПП ОСОБА_1, ТОВ «САІ» ЛТД, ТОВ "Сільгосп-Центр", ТОВ "Компанія Ганеша") здійснювали діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вимоги третім особам, в т.ч. ТОВ «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн».

Будь-яких інших обставин, з якими б ДПІ пов'язувала порушення ТОВ «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн» вимог податкового законодавства, Акт перевірки від 14.02.2013 року №25/22-4/36390340 не містить.

На підставі акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.03.2013 року:

№0000172240, яким ТОВ «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 192 080,00 грн., у тому числі 141 401,00 грн. основного платежу та 50 679,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

№0000182240, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 458 571,00 грн., у тому числі 392 779,00 грн. основного платежу та 65 792,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

№0000192240, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 58 682,00 грн..

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення ДПІ прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Оскільки позивач мав взаємовідносини з постачальниками і після 01.01.2011р., то до спірних взаємовідносин підлягають застосуванню вимоги Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно із п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Витрати, що не враховуються при визначені оподатковуваного прибутку, визначені ст.139 ПК України.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбаванням товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Згідно із пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Таким чином, підставою для визначення сум грошових зобов'язань є дані перевірок, які свідчать про заниження платником податків сум податкових зобов'язань.

Як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковою службою взагалі не досліджувались господарські операції між позивачем та ПП «Мирт-СВ», ПП ОСОБА_1, ТОВ «САІ» ЛТД, ТОВ "Сільгосп-Центр", ТОВ "Компанія Ганеша", за наслідками яких позивачем визначалися податкові зобов'язання. Висновки про заниження позивачем податкових зобов'язань зроблені не з огляду на вищенаведені норми права, а з огляду на акти перевірок контрагентів позивача, в яких зроблено висновок про нікчемність укладених правочинів по ланцюгу постачання.

Таким чином, акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що могло б бути підставою для визначення сум грошового зобов'язання.

В той же час, встановлені судом першої інстанції обставини справи, які не спростовано відповідачем, свідчать про те, що позивачем укладено договори з ПП «Мирт-СВ» 03.09.2010 р. №03092010, ПП ОСОБА_1 07.12.2010 р. №24-11К, ТОВ «САІ» ЛТД 12.04.2011р. №12/04-2011, ТОВ "Сільгосп-Центр"12.03.2011 р. №12-03АВ, ТОВ "Компанія Ганеша" 18.10.2010 р. №18-10АА з приводу поставки товарів - насіння сої (т.1 а.с.85-87, 96-98, 103-106, 243-245, т.2 а.с.69-71).

Виконання умов договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними на перевозку товару (т.1 а.с.88-93, 99-101, 107-165, 246-250, т.2 а.с.1-9, 13-15, 72-100). Оплату вартості придбаного товару здійснено у безготівковому порядку, що підтверджується платіжними дорученнями (т.1 а.с.94-95, 102, 166-181, т.2 а.с.10-12, 101-110).

Крім цього, позивачем надані документи, які підтверджують подальше використання придбаного у вказаних контрагентів товару в господарській діяльності, а саме:

- договір на переробку давальницької сировини від 01.09.10 р. №01/09/10, укладений між ТОВ «ТД «Протеїн-Продакшн» та ЗАТ з іноземними інвестиціями «Протеїн-Продакшн», згідно з яким позивач (замовник) зобов'язується передати виконавцю давальницьку сировину (насіння сої) для переробки її у готову продукцію та продукцію, одержану в результаті переробки (соєве масло та соєвий шрот) (т.2 а.с.30-34);

- договір поставки від 30.12.10 р. №30/12-КР, укладений між ТОВ «ТД «Протеїн-Продакшн» та ЗАТ «Креатив», згідно з яким позивач (постачальник)зобов'язується передати у власність ЗАТ «Креатив» соєву нерафіновану олію (т.2 а.с.37-38);

- договір поставки від 29.12.10 р. №М-29/12, укладений між позивачем (постачальник) та ВАТ «Миронівський завод з виготовлення круп і комбікормів», згідно з яким позивач зобов'язується поставити покупцю соєвий шрот (т.2 а.с.44-47).

На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем надано до суду копії податкових та видаткових накладних, актів приймання-передачі (т.2 а.с.41, 43, 50, 53-68).

Встановивши такі обставини справи, суд першої інстанції обгрунтовано вказав на безпідставність висновків ДПІ щодо нереальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними і доводи ДПІ щодо нікчемності укладених правочинів.

Так, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у контрагентів постачальників основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, відсутність їх за місцем реєстрації не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено між позивачем та його контрагентами, суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та його контрагентами укладено договори поставки. При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договорм укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладені угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення та на якому ґрунтуються доводи апеляційної скарги, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат до складу валових витрат, а сплачених (нарахованих) сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.198, ст..ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 липня 2013 року у справі №811/2088/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, передбаченому статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

(Повний текст ухвали виготовлено 08.11.2013р.)

Головуючий: Я.В. Семененко

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: І.Ю. Добродняк