Ухвала суду № 35260733, 14.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження №22ц/790/7072/13 Головуючий 1 інстанції

Справа № 644/641/13-ц Ізмайлов І.К.

Категорія: житлове Доповідач: Черкасов В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді - Черкасова В.В.

суддів - Кукліної Н.О., Пономаренко Ю.А.,

при секретарі - Чемерис Л.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3

на рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 жовтня 2013 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: Орджонікідзевський районний відділ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права користування жилим приміщенням та вселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа: Орджонікідзевський районний відділ у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 вказував, що він є власником ? частини будинку АДРЕСА_2 на підставі договору дарування від 27 серпня 1968 року. Разом з ним у вказаному домоволодіння зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_3 Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2009 року відповідачів вселено в будинок АДРЕСА_2, але фактично вони проживають у квартирі АДРЕСА_1. Відповідачі без поважних причин не проживають у спірному будинку, тоді як ОСОБА_2 сплачує комунальні послуги за трьох осіб, зареєстрованих у будинку АДРЕСА_2.

Тому, ОСОБА_2 просив суд визнати ОСОБА_4 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою АДРЕСА_2 із зняттям їх реєстраційного обліку за вказаною адресою.

У березні 2013 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2 про поновлення порушеного права користування жилим приміщенням та вселення.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зазначають, що ОСОБА_2 чинить їм перешкоди в користуванні будинком АДРЕСА_2. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2009 року їх вселено у вищевказаний будинок, проте, через сварки, застосування фізичної сили, прояву явної неповаги вони не проживають у спірному домоволодінні, при цьому неодноразово просили ОСОБА_2 дозволити їм проживати у будинку АДРЕСА_2. Таким чином, вони не мешкають за вищевказаною адресою з поважних причин.

Тому, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просили суд поновити їх порушене право на користування житлом в будинку АДРЕСА_2 та вселити їх в спірне житло, зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їм перешкод в користуванні спірним житлом.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 жовтня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_2 В іншій частині позовних вимог відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Поновлено порушене право ОСОБА_4 та вселено її у будинок АДРЕСА_2 і зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкод у її проживанні у вказаному будинку. ОСОБА_3 у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 114,70 грн. понесених витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та виселити відповідачів за первісним позовом із спірного домоволодіння.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про зміну рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити його зустрічний позов повністю.

В обґрунтування доводів апеляційних скарг заявники посилаються на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 не підлягаючими задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 та частково зустрічні позовні ОСОБА_3, ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з поважності причин тимчасового не проживання останньої у спірному будинку, а ОСОБА_2 не надав доказів на підтвердження протилежного. З урахуванням того, що ОСОБА_3 має власне житло, є підстави для визнання його таким, що втратив право користування спірним будинком.

Такі висновки колегія суддів вважає правильними.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що за договором дарування від 27 серпня 1968 року ОСОБА_2 належить ? частина будинку АДРЕСА_2 (а.с.17-18).

За вищевказаною адресою зареєстровані також ОСОБА_4, колишня дружина ОСОБА_2, та їх син - ОСОБА_3 (а.с.20-21).

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 12 лютого 2009 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вселено у спірне житло Рішення виконано у повному обсязі відповідно до акту державного виконавця від 26.06.2009 року(а.с.43).

Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать дружина, їх діти і батьки.

Членами сім'ї власника будинку (квартири) може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом із власником будинку (квартири) і ведуть із ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

За ч.1, 2 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Виходячи з аналізу даної норми, для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням необхідними є дві умови: не проживання особи в жилому приміщенні більше одного року та відсутність поважних причин.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 не мешкають через поважні причини, оскільки ОСОБА_2 чинить перешкоди у проживанні ОСОБА_4 за вищевказаною адресою.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства та є підставою для її відхилення.

Що стосується апеляційної скарги ОСОБА_3, то вона не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користуватися жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив судам, що у справах цієї категорії необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк.

При розгляді справи щодо визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням члена сім'ї власника житла, суди мають встановлювати наступні факти: чи є спірне приміщення житлом, чи є воно власністю позивача, чи відсутній відповідач у спірному приміщені понад один рік, чи є причини відсутності поважними та чи не було між власником та відповідачем будь якої іншої домовленості щодо користування житлом або збереження права на користування житлом на час відсутності.

Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 немає, оскільки, має на праві власності квартиру АДРЕСА_1, тобто забезпечений житлом.

ОСОБА_3 доказів про те що він не проживає у спірному житлі із поважних причин до суду не надав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 та апеляційної скарги ОСОБА_3 спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про часткове

задоволення позовних вимог сторін.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308, 313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 04 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: