Ухвала суду № 35259405, 13.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" листопада 2013 р. м. Київ К/800/5803/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 року

у справі № 2а-301/12/1370 (129931/12)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВТФ «Західенергоремонт» (далі - позивач, ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт»)

до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Дрогобицька ОДПІ Львівської області ДПС)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» звернулось у січні 2012 року до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішення ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області № 0000022301 та № 0000012301 від 03.01.2012 року.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року у задоволені позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 року постанова Львівського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області № 0000022301 та № 0000012301 від 03.01.2012 року.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області її правонаступником Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову перевірку позивача, про що складено акт № 894/23-1/31505804 від 20.12.2011 року про результати документальної позапланової перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2008 року по 01.10.2011 року по взаєморозрахунках з ПП «Воллі» та використання придбаних товарів у даного платника податків.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2, п.п. 138.8.5. п. 138.8. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 168 284,00 гривні, а також п. 198.1., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.4., п. 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 145 551,00 гривня.

03.01.2012 року відповідачем на підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000012301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 166 513,00 гривень, у тому числі основний платіж 145 551,00 гривня та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 20 962,00 гривні, та податкове повідомлення-рішення форми «Р» № 0000022301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств в сумі 168 284,00 гривні, у тому числі основний платіж 168 283,00 гривні та штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 1 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач посилається на нікчемність укладених позивачем договорів підряду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволені позовних вимог, дійшов висновку про правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000012301 та № 0000022301 від 03.01.2012 року, оскільки судом встановлено наявність в діях позивача порушень вимог п. 5.1., пп. 5.2.1. п. 5.2., пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.2, п.п. 138.8.5. п. 138.8. ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139, п. 198.1., п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 201.4., п. 201.10 ст. 201 ПК України, зазначених у акті податкової перевірки.

Суд апеляційної інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позовних вимог повністю, виходив з наступного.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до договору підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що в акті перевірки зазначено, що правочини між позивачем та ПП «Воллі» укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів підряду, які укладалися між позивачем та ПП «Воллі», оскільки їх недійсність не встановлена законом. Також судом не встановлено фіктивності таких правочинів.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом апеляційної інстанції, який вірно вважає, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги твердження відповідача що господарські операції між позивачем та ПП «Воллі» не відбувались, так як первинні документи позивача та ПП «Воллі» не відповідають вимогам, які встановлені для первинного документа, так як складені без зазначення обов'язкових реквізитів, таких як дата підписання, найменування та адреса об'єкта будівництва, найменування виконуваних робіт, а також підписані невстановленою особою, оскільки такий висновок суду першої інстанції, суперечить вимогам податкового законодавства, з огляду на наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент вчинення зазначених вище правочинів ПП «Воллі» було зареєстроване в установленому законом порядку в якості платника ПДВ з присвоєним податковим органом індивідуального податкового номера, який використовується для справляння цього податку.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Тобто, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що вказаними нормами, конкретно встановлюються випадки, коли платник податку не має права включити до податкового кредиту суми сплаченого податку у зв'язку з придбанням товарів, робіт (послуг), і таким випадком є факт відсутності у платника податку податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими накладними.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем, на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Воллі» надано копії актів приймання виконаних робіт, податкових накладних, банківських виписок, платіжних поручень.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит виникає, якщо ним у звітному періоді сплачені суми податку на додану вартість у ціні товару (робіт, послуг), який придбавається у продавця, та за наявності належним чином оформленої податкової накладної, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо утримання та внесення податку до бюджету.

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість, на думку колегії суддів, є подальше використання послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач використав послуги надані ПП «Воллі» в господарських відносинах з ПП «Заговда», ВАТ «НПК «Галичина», що підтверджується дослідженими судом апеляційної інстанції відповідними договорами.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин) із змінами та доповненнями до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону встановлено виняток і зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з п. 138.2 ст. 138 цього Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 139.1.9 ст. 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Таким чином, визначальною підставою віднесення тих чи інших витрат підприємства до складу валових витрат є їх безпосереднє використання у господарській діяльності підприємства.

Правомірність відображення ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» у складі валових витрат сум витрат, сформованих за операціями з ПП «Воллі» підтверджена дослідженими судом апеляційної інстанції копіями договорів з ПП «Заговда», ВАТ «НПК «Галичина», актів приймання виконаних робіт, податкових накладних, банківських виписок, платіжних поручень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що витрати за операціями ТзОВ «ВТФ «Західенергоремонт» з ПП «Воллі» підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак підставно включені позивачем до валових витрат за період з 01.10.2008 року по 01.10.2011 року.

Згідно з Порядком оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства вбачається, що податкові повідомлення-рішення, що приймаються за наслідками документальних перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, у тому числі позапланових виїзних, можуть бути складеними на підставі фактичних даних, зазначених виключно в актах перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення, складені з покликанням на акт перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання ПП «Воллі», який не може бути визнаний допустимим доказом по справі та зумовлює безпідставність складення зазначених податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000022301 та № 0000012301 від 03.01.2012 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2012 року у справі № 2а-301/12/1370 (129931/12) - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько