Постанова № 35257639, 13.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Справа № 913/1691/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Гольцової Л.А., Іванової Л.Б. ( доповідач),розглянувши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль"на рішення та постанову Господарського суду Луганської області від 09.07.2013 Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013у справі№ 913/1691/13 Господарського суду Львівської областіза позовом Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль"доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4 простягнення боргу 18639,06 грн.за участю представники сторін:

позивача: Пальчик М.О., дов. від 19.06.213 №06-05-104/985

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення основного боргу у сумі 12034,74 грн., пені у сумі 6227,53 грн., 3% річних у сумі 352,30 грн., інфляційних витрат у сумі 24,49 грн.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 09.07.2013 у справі № 913/1691/13 (суддя Зюбанова Н.М.), залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Радіонової О.О., суддів Зубченко І.В., Татенко В.М.) у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення у цій справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 22.12.2003 між Державним підприємством "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір № 295 про постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - договір), відповідно до умов якого енергопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

Згідно із п. 2.1. договору теплова енергія постачається споживачу у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення в період опалювального сезону у приміщення за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 211,6 кв.м.

Як передбачено п.п. 6.1., 6.2., 6.6. договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться за рахунками, виписаними на підставі показань приладів обліку або розрахунковим способом, виключно в грошовій формі відповідно до діючих тарифів за розрахунковий період (місяць), встановлених відділом цін Луганської облдержадміністрації. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Споживачі, що не мають приладів обліку, різницю між заявленою та фактично спожитою тепловою енергією сплачують не пізніше 15-го числі місяця, наступного за розрахунковим.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що опалювальне нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 є власністю відповідача, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення та Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Сєвєродонецьким міським БТІ.

Судом також зазначено, що 09.11.2005 між сторонами був складений Акт обстеження технічного стану системи теплопостачання за адресою: АДРЕСА_1 маг. "ІНФОРМАЦІЯ_1", який підписаний обома сторонами.

Актом встановлено, що на підставі проекту 212/05-ОВ від 02.11.2005 проведена реконструкція системи опалення та з 09.11.2005 приміщення переведено на автономний газовий котел, в приміщеннях знаходиться 175,7 м. опалювальних стояків з тепловіддачею 5,35 Гкал на рік. З 09.11.2005 позивач нарахування за опалення за вказаною адресою здійснює по діючим тарифам на момент розрахунку за 5,35 Гкал на рік, а власник приміщення до 1 жовтня здійснює оплату розрахункової величини 5,35 Гкал на рік за діючими тарифами.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що за опалювальні сезони 2011-2012 та 2012-2013 ним було поставлено теплової енергії у вигляді гарячої води на опалення приміщення відповідача у кількості 10,7 Гкал на загальну суму 12034,74 грн. Позивач зазначає, що відповідачеві виставлялись рахунки № 295 від 31.10.2011 за опалювальний сезон 2011-2012 на суму 5807,21 грн.; № 295 від 31.10.2012 за опалювальний сезон 2012-2013 на суму 6227,53 грн., які не були оплачені відповідачем, що зумовило звернення позивача до господарського суду із позовом про стягнення основного боргу у сумі 12034,74 грн., пені у сумі 6227,53 грн., 3% річних у сумі 352,30 грн., інфляційних витрат у сумі 24,49 грн.

Розглядаючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що у спірний період сторони не знаходилися у договірних відносинах, оскільки дія договору припинилась з квітня 2011 року за заявою відповідача про розірвання договору, поданою відповідно до п. 10.2. договору.

Натомість, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, виходив з того, що із заявою про розірвання договору відповідач звернувся до позивача 14.11.20011, а отже, договір № 295 про постачання теплової енергії в гарячій воді відповідно до п. 10.2. договору припинив свою дію з 22.12.2011, з урахуванням чого дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог про стягнення боргу з відповідача за опалювальні сезони 2011-2012рр. та 2012-2013рр. і вимог про стягнення пені, процентів річних та інфляційних втрат.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку оскаржувані судові акти, виходить з наступного.

Згідно із ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Як передбачено пунктом 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Згідно із частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Місцевий господарський суд, встановивши, що заявою-претензією №16-5-571 від 13.04.2011 відповідачем ставилося питання про розірвання договору та визнавши припиненим договір з квітня 2011 року, приписів вищенаведеної норми не врахував, не з'ясував зміст поданої відповідачем заяви про розірвання договору, а також наявність чи відсутність у відповідача права на односторонню відмову від договору. Апеляційним господарським судом зазначеним висновкам суду першої інстанції правова оцінка надана не була.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач звернувся до позивача із заявою від 14.11.2011 про розірвання договору № 295 від 22.12.2003, мотивуючи її тим, що теплова енергія за вказаним договором фактично не постачається та не споживається з листопада 2005 за відсутності системи теплоспоживання та в її поставках відсутня потреба, оскільки опалення приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснюється за допомогою автономної системи опалення.

Пунктом 10.1. договору встановлено, що договір набуває чинності з 22.12.2003 та діє до 22.12.2005.

Згідно із п. 10.2 Договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Припинення дії договору не звільняє споживача від обов'язку повної сплати спожитої теплової енергії.

Отже, встановивши, що за місяць до закінчення строку дії договору відповідач письмово заявив про його припинення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про припинення строку дії договору з 22.12.2011.

Проте, вирішуючи даний спір, та встановивши вищенаведену обставину, господарські суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки правовідносинам, що склалися між позивачем та відповідачем до закінчення строку дії договору, не з'ясували обставини надання послуг з централізованого опалення у період з жовтня 2011 по 22.12.2011, правомірності нарахування позивачем плати за послуги з централізованого опалення та виникнення у відповідача обов'язку їх оплачувати.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Сєвєродонецька теплоелектроцентраль" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Луганської області від 09.07.2013 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 17.09.2013 у справі № 913/1691/13 скасувати.

Справу № 913/1691/13 передати на новий розгляд до Господарського суду Луганської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Гольцова

Л. Іванова