Постанова № 35257588, 11.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Справа № 5011-16/8365-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіПрокопанич Г.К.,суддівАлєєвої І.В., Євсікова О.О.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. (головуючий суддя Пономаренко Є.Ю., судді: Дідиченко М.А., Руденко М.А.)на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. (суддя Любченко М.О.)за скаргоюПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"на діївідділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києвіу справі№ 5011-16/8365-2012 Господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Галіція"доПублічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України"пророзірвання договору та повернення майна,за участю представниківпозивачаТунік А.В.,відповідачаМельничук І.В.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. у справі

№ 5011-16/8365-2012 позов задоволено: розірвано договір №п1 від 21.01.2011 р. на переробку зерна, укладений між ТОВ "Галіція" та ДП "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (правонаступником якого є ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України"), зобов'язано ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повернути ТОВ "Галіція" 1.072.133 тон зерна пшениці, 93.584 тон борошна другого ґатунку, 271.906 тон висівок, 110.066 тон відходів.

На виконання зазначеного рішення місцевим судом видано накази від 16.11.2012 р. про зобов'язання відповідача вчинити дії та про стягнення судового збору відповідно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. рішення суду від 08.10.2012 р. роз'яснено наступним чином: відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2012 р. у справі №5011-16/8365-2012 поверненню Публічним акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" Товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" підлягає 1.072.133 тон зерна м'якої пшениці 3-го класу групи А з показниками якості згідно з ДСТУ 3768:2010 "Пшениця. Технічні умови"; 204.643 тон борошна пшеничного вищого ґатунку; 205.203 тон борошна пшеничного першого ґатунку; 93.584 тон борошна пшеничного другого ґатунку з показниками якості згідно з ДСТУ 46.004-99 "Борошно пшеничне. Технічні умови"; 271.906 тон висівок пшеничних з показниками якості згідно ДСТУ 3016-95 "Висівки кормові пшеничні і житні. Технічні умови"; 110.066 тон відходів від помелу зерна пшениці.".

Відповідач звернувся до суду зі скаргою в порядку ст. 121-2 ГПК України, в якій просив визнати недійсними постанови державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві Кравцової О.С. про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" від 12.06.2013 р. та від 20.06.2013 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. у справі

№ 5011-16/8365-2012, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р., у задоволенні скарги ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить вказані ухвалу місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким скаргу на дії органі ДВС задовольнити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема ст. ст. 11, 20, 75 Закону України "Про виконавче провадження". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що постанови від 12.06.2013 р. та від 20.06.2013 р. були неправомірно винесені державним виконавцем за наявності у відповідача поважної причини для невиконання рішення суду в добровільному порядку, оскільки дії щодо повернення зерна та продуктів його переробки можуть бути вчинені виключно за місцем знаходження зернових складів, зокрема, у місті Львові. Скаржник зазначає, що зернові склади відповідача відсутні у місті Києві, а отже і виконати рішення суду у боржника не було можливості.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві від 30.01.2013 р. відкрито виконавче провадження № 36213091 з примусового виконання наказу у справі

№ 5011-16/8365-2012 від 16.11.2012 р. та встановлено для боржника семиденний строк з дати її винесення для добровільного виконання рішення.

Державним виконавцем 30.01.2013 р. направлено на адресу ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" вимогу про повернення продукції ТОВ "Галіція", присудженої за рішенням суду та надано боржнику строк добровільного виконання рішення до семи днів з моменту отримання вимоги.

Відповідачем листом № 2-1-10/117 від 04.03.2013 р. було повідомлено орган ДВС про те, що виконати рішення неможливо у зв'язку з відсутністю в наказі суду конкретизації майна, яке Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" повинно повернути за рішенням від 08.10.2012 р.

У цьому зв'язку Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві звернувся до суду з заявою про роз'яснення рішення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2013 р. рішення суду від 08.10.2012 р. було роз'яснено.

Державний виконавець з урахуванням ухвали про роз'яснення рішення суду повторно надіслав відповідачу вимогу № 595/10 від 21.05.2013 р., якою зобов'язав боржника виконати рішення суду та письмово повідомити про виконання Відділ державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві в строк до 7 днів з моменту отримання вимоги.

У відповідь на зазначену вимогу відповідач листом №2-1-10/248 від 10.06.2013 р. повідомив виконавчу службу про те, що дії з повернення зерна можуть бути вчинені виключно за місцем знаходження зернових складів, зокрема, у місті Львові, оскільки зернові склади відповідача у місті Києві відсутні.

Враховуючи те, що боржником не було добровільно виконано рішення суду, а також вимоги державного виконавця, постановою від 12.06.2013 р. на Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" було накладено штраф у розмірі 1020 грн.

Крім цього, державним виконавцем 17.06.2013 р. здійснено вихід за адресою місцезнаходження боржника, про що складено акт від 17.06.2013 р., відповідно до якого вимога державного виконавця про зобов'язання повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Галіція" майно не виконана.

В результаті виявлення невиконання рішення суду державним виконавцем було направлено на адресу відповідача повторну вимогу № 595/10 від 17.06.2013 р., якою боржника в черговий раз було зобов'язано виконати рішення суду та у триденний строк письмово повідомити про це виконавчу службу.

Листом №2-1-10/265 від 19.06.2013 р. відповідач знову повідомив орган виконання судових рішень про неможливість виконання рішення суду у зв'язку з тим, що зернові склади відповідача у місті Києві відсутні.

Постановою державного виконавця від 20.06.2013 р. на боржника за повторне невиконання рішення суду було накладено штраф у розмірі 1020 грн.

Не погодившись з наведеними постановами державного виконавця про накладення штрафів, відповідач звернувся до суду зі скаргою про визнання їх недійсними.

Відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Так, Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню і такі виконавчі документи як накази суду.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова (ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, передбачений ст. 75 вказаного Закону України, за змістом ч. 1 якої після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення.

Частиною 2 статті 75 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Положеннями статті 89 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Судами встановлено, що державним виконавцем неодноразово надсилались на адресу відповідача вимоги про добровільне виконання боржником рішення суду, які залишались останнім без задоволення.

При цьому відмова у добровільному виконання рішення суду була мотивована відповідачем тим, що дії з повернення зерна можуть бути вчинені виключно за місцем знаходження зернових складів, зокрема, у місті Львові, оскільки зернові склади відповідача у місті Києві відсутні.

Однак дані обставини не можуть бути поважними причинами невиконання рішення суду відповідачем з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Згідно з Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців місцезнаходженням юридичної особи - Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є місто Київ, вул. Саксаганського, б. 1.

Виходячи з положень Закону України "Про виконавче провадження", питання стосовно місця проведення виконавчих дій вирішується державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження.

Зокрема ч. 1 ст. 25 вказаного Закону встановлює, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

За приписами п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення.

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України", вважаючи, що виконавчий документ пред'явлено до органу державної виконавчої служби не за місцем виконання рішення, могло оскаржити в установленому законом порядку постанову про відкриття виконавчого провадження.

Проте відповідачем наведених дій вчинено не було.

Відповідач не звертався до суду з вимогами про спонукання відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві передати виконавче провадження до іншого органу примусового виконання рішень за місцезнаходженням майна боржника або із заявою про встановлення чи зміну порядку виконання судового рішення.

Також відповідачем не доведено, що ним вчинялись будь-які дії, спрямовані на виконання рішення суду, у тому числі через власну філію "Львівський комбінат хлібопродуктів".

Відповідачем не наведено жодних доводів стосовно неможливості вчинення дій щодо повернення продукції, яка знаходиться на зернових складах у місті Львові.

За наведених обставин державним виконавцем правомірно прийнято постанови про накладення штрафів на боржника у зв'язку з невиконанням рішення суду та вимог виконавчої служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Отже, при винесенні оскаржуваних постанов державним виконавцем не було порушено вимог Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів щодо відсутності правових підстав для задоволення скарги на дії органів ДВС України є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі ухвали місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.08.2013 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2013 р. у справі № 5011-16/8365-2012 - без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич суддіІ.В. Алєєва О.О. Євсіков