Постанова № 35256817, 31.10.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3309/13-а

31 жовтня 2013 року 11год. 55хв. м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Борискіна С.А. за участю секретаря судового засідання Климчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Приварський Ю.Ю.

відповідача: представник Парчук Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" до Державна податкова інспекція у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області про скасування податкового повідомлення - рішення ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватна виробничо-комерційна фірма «Фіалка» (далі - ПВКФ «Фіалка») звернулася з позовом до Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів Рівненської області (далі - ДПІ в Рівненському районі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2013 року №0000822251, згідно з яким позивачу донараховано зобов'язання за платежем «Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» в розмірі 30 537,00 грн., в тому числі 20 358,00 грн. основного зобов'язання та 10 179 грн. штрафної санкції.

Позовні вимоги полягають у наступному. В основу визначення податкових зобов'язань на підставі вказаного податкового повідомлення-рішення відповідачем покладено висновок про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість по контрагентам позивача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за лютий 2013 року. За твердженнями посадових осіб податкового органу господарські операції позивача з придбання товарів, робіт та послуг є нікчемними і такими, що порушують встановлений публічний порядок, не спричиняють реального настання правових наслідків. Ці операції не підтверджуються при врахуванні реального часу їх здійснення, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів у вказаних суб'єктів господарювання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на законних підставах і правильно сформував податковий кредит з ПДВ, а висновки податкового органу вважає безпідставними, оскільки операції з поставки товарів між позивачем та його контрагентами фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 мали реальний характер і це підтверджуються документально: договором поставки, договором купівлі-продажу, фактом оприбуткування товарів на складі позивача, пов'язаністю отриманих товарно-матеріальних цінностей з його господарською діяльністю, а також фактом оплати отриманих товарно-матеріальних цінностей тощо.

Висновки акта перевірки від 15.08.2013р. № 87/22-14/3020768 щодо безтоварності та нікчемності правочинів, укладених позивачем з ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_5 ґрунтуються виключно на припущеннях податкового органу.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав із зазначених у ньому підстав, просив позовні вимоги задовольнити повністю та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29 серпня 2013 року №0000822251.

Представник відповідача позов не визнала, подала письмові заперечення та, зокрема, пояснила таке. У ході проведення позапланової виїзної перевірки позивача не встановлено факту передачі товарів від продавців - ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 в зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів. Встановлено укладання цивільно-правових договорів та проведення безтоварних операцій, спрямованих на надання податкової вигоди для третіх осіб з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. ПВКФ «Фіалка» відображені в податковій звітності правові взаємовідносини з вищевказаними підприємствами-постачальниками без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

За наведених підстав просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ДПІ у Рівненському районі проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача, за результатами якої складено акт від 15.08.2013 року №87/22-141/30207687 «Про результати позапланової виїзної документальної перевірки Приватної виробничо-комерційної фірми «Фіалка» з питань дотримання податкового законодавства при взаєморозрахунках з СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_5 за лютий 2013 року (а.с.56-93).

На підставі акта перевірки ДПІ в Рівненському районі прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.08.2013 року №0000822251, яким здійснене донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 30 537 грн., в тому числі 20 358 грн. основного зобов'язання та 10 179 грн. штрафної санкції (а.с.23).

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ (із змінами та доповненнями) (далі - Податкового кодексу України) , в результаті чого занижено податок на додану вартість всього на суму 20358 грн., в тому числі за лютий 2013р. на суму ПДВ 20358 грн.

З такими висновками податкового органу суд не погоджується, вважаючи прийняте податкове повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягає скасуванню з огляду на наступні обставини.

ПВКФ «Фіалка» зареєстроване 28.02.1994р. в Рівненській районній адміністрації за №49, зміни та доповнення до Статуту зареєстровані розпорядженням голови Рівненської районної державної адміністрації 31.10.2007р. за №16021050004002077, Свідоцтво про державну реєстрацію серія А01 №197255 від 28.02.1994р. №1 602 120 0000 002077. Код суб'єкта господарювання за ЄДРПОУ: 30207687. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 18.03.1994р. за № 420, перебуває на обліку в ДПІ у Рівненському районі Рівненської області ДПС. Зареєстрована платником ПДВ свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.12.1998р. за №24737645 НВ №315226, видане ДПІ у Рівненському районі (а.с.20-22, 37-42)

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999 року (далі - Закон №996) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №996 факт здійснення господарських операцій фіксується первинними документами.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальну зміну майнового стану суб'єкта господарювання, яка фіксується шляхом складення контрагентами первинних документів.

Вимога щодо реальної зміни майнового стану суб'єкта господарювання кореспондує з положеннями розділу V Податкового кодексу України, яким встановлено порядок формування платниками податків податкового кредиту з податку на додану вартість та визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

В свою чергу, відповідно до пп. "а" п. 198.1 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 розділу V Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались розділом V Податкового кодексу, Законом України №996 та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Вищий Адміністративний суд України в своєму листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 зазначив, що умовою для визнання нікчемним правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Порядок застосування ст. 228 ЦК визначений пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» де дослівно, зазначено:

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими,що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Вищий Адміністративний суд України в своєму листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11 зазначив, що умовою для визнання нікчемним правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Як вже зазначалось судом, рішення про збільшення позивачу зобов'язання з податку на додану вартість прийнято податковим органом у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку, відображених позивачем по взаємовідносинам ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 у складі ціни придбання товару на підставі правочинів, які податковий орган вважає безтоварними.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності суду факту постачання товару за даними господарськими операціями, факту незабезпечення позивачем збереження бухгалтерських документів та звітності, за результатами здійснення яких податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення.

Факт поставки товарів позивачу з боку СПД ОСОБА_4 та СПД ОСОБА_5 підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Як встановлено судом, між ПВКФ «Фіалка» та СПД ОСОБА_4 19.02.2013р. був укладений договір купівлі-продажу №1902/13-2 предметом якого є продаж будівельних матеріалів.

На виконання умов вказаного договору ФОП ОСОБА_4 було поставлено будівельні матеріали. Факт поставки вказаних матеріалів підтверджується копіями видаткової накладної №РН-0000004 та податкової накладної №7 від 19.02.2013 року на суму 47 149,68 грн. в тому числі ПДВ 7858,28 грн. Оприбуткування товару позивачем підтверджується копією прибуткового ордеру №125 від 19 лютого 2013 року, та копіями виписки з оборотно-сальдової відомості руху матеріалів на складі по 201 рахунку. Часткова оплата підтверджується копією банківської виписки.

Відповідно до умов договору поставки будівельних матеріалів №04.02.2013 від 04.02.2013 року приватним підприємцем ОСОБА_5 для ПВКФ «Фіалка» було поставлено будівельні матеріали. Факт поставки вказаних матеріалів підтверджується копіями видаткової накладної №1 від 04.02.2013 року та податкової накладної №2 від 15.02.2013 року на суму 50 000,00 грн., в тому числі ПДВ 8 333,33 грн., видаткової накладної №5 та податкової накладної №5 від 20.02.2013 року на суму 25 000,00 грн., в тому числі ПДВ 4 166,67 грн., Оприбуткування товару позивачем підтверджується копіями прибуткового ордеру №171 від 04 лютого 2013 року, прибуткового ордеру №172 від 20 лютого 2013 року та копіями виписки з оборотно-сальдової відомості руху матеріалів на складі по 201 рахунку. Повна оплата за поставлений товар підтверджується копією банківської виписки.

Транспортування товару підтверджено товарно-транспортними накладними.

Наявність складських приміщень у ПВКФ «Фіалка» підтверджується актом перевірки в якому зазначено, що згідно договору купівлі-продажу № 103/002Н-09 від 15.10.2009р. ПВКФ «Фіалка» має складські приміщення за адресою м. Рівне , вул.. К.Володимира 112М , площею 327,2 м2 та договору купівлі - продажу № 4565 від 29.12.2006р. складські приміщення в с. Ясениничі Рівненського району , площею 1065,8 м2. та наявною в матеріалах справи копією договору купівлі - продажу № 4565 від 29.12.2006р.

Пов'язаність придбання вказаних будівельних матеріалів з господарською діяльністю підтверджується копією ліцензії на здійснення будівельних робіт серія АВ №513047, а також тією обставиною, що згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності позивача є «Будівництво житлових і нежитлових будівель».

Як зазначено в судовому засіданні представником відповідача підставою стверджувати про нікчемність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_5 були висновки актів перевірки, а саме:

- стосовно СПД ОСОБА_4 акт документальної невиїзної позапланової перевірки №000104/17-12-17-02/НОМЕР_1 від 05.06.2013р. з питань формування в декларації з податку на додану вартість за лютий 2013р. податкового зобов'язання та податкового кредиту,

- стосовно СПД ОСОБА_5 акт документальної невиїзної позапланової перевірки №000099/17-12-17-02/НОМЕР_2 від 31.05.2013р. з питань формування в декларації з податку на додану вартість за лютий 2013р. податкового зобов'язання та податкового кредиту.

Суд не бере до уваги покликання відповідача на вказані акти, оскільки відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання не може свідчити про безтоварність господарських операцій позивача з контрагентами щодо реалізації товарів, робіт та послуг.

Частиною 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС АД проти Болгарії" (№ 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При розгляді справи, судом були досліджені первинні документи, що містять відомості про обставини, які є предметом доказування у цій справі, та пов'язані з рухом активів, виконанням зобов'язань, що описані вище, останні відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та підтверджують обґрунтованість визначення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. При зазначених обставинах, вимоги позивача правомірні, обґрунтовані і підлягають до задоволення, а заперечення відповідача суд відхиляє як безпідставні і такі, що суперечать чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки ДПІ у Рівненському районі ГУ Міндоходів Рівненської області не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення від 29 серпня 2013 року №0000822251, згідно з яким позивачу донараховано зобов'язання за платежем «Податок на додану» в розмірі 30 537,00 грн., то вказане податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Враховуючи повноваження суду, визначені ст.162 КАС України, суд задовольняє позов повністю та приймає постанову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Рівненському районі від 29 серпня 2013 року №0000822251.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України суд присуджує на користь позивача з Державного бюджету України 305 грн. 37 коп. судового збору.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Рівненському районі Головного управління Міндоходів у Рівненській області від 29.08.2013 року № 0000822251.

Присудити на користь позивача Приватна виробничо-комерційна фірма "Фіалка" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 305 (триста п'ять) грн. 37 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Борискін С.А.