Ухвала суду № 35254642, 06.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 212/11074/2012

Головуючий у 1-й інстанції: Курбатова І.Л.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Граб Л.С. Драчук Т. О.

при секретарі: Копійчук О.В.

за участю представників сторін:

апелянта - ОСОБА_2

відповідача - Костенецького О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 серпня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до КЗ "Центру первинної медико-санітарної допомоги №2", головного лікаря центру первинної медико-санітарної допомоги №2 Кривовяз Тамари Миколаївни про зобов"язання надати інформацію та відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

В червні 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Ленінського районного суду м.Вінниці з адміністративним позовом до КЗ "Центр первинної медико-санітарної допомоги №2", головного лікаря Кривов'яз Тамари Миколаївни про визнання протиправними дій щодо зобов'язання надати інформацію та відшкодування шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що 26.01.2012 вона звернулась до Центру первинної медико-санітарної допомоги № 2 з інформаційним запитом № 23, в якому просила надати медичний висновок від 28.11.11 року, проте 04.02.2012 року заявнику надано відповідь за підписом головного лікаря Кривовяз Т.М., відповідно до якої інформацію на запит (медичний висновок) не надано. На думку позивача, такими діями порушені її права, передбачені статтями 24, 34 Конституції України, статтями 10, 14 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 6, 13, 24 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та вчинено дискримінацію за ознакою належності до кола пацієнтів і обмежено доступ до публічної інформацію, як наслідок, позивачу завдано моральну шкоду.

Вінницький міський суд Вінницької області постановою від 08.08.2013 року позовні вимоги задовольнив частково, а саме: визнав протиправними дії відповідачів щодо несвоєчасного надання інформації на інформаційний запит ОСОБА_2 № 23 від 26.01.2012 року, та стягнув з Кривовяз Т.М. на користь позивача кошти в сумі 3 гривні 40 копійок у відшкодування моральної шкоди, завданої протиправними діями у вигляді несвоєчасного надання інформації на інформаційний запит №23 від 26.01.2012 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду в частині відмови в задоволенні позову, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Аргументуючи свої доводи апелянт вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в позові про стягнення моральної шкоди та жодним чином не аргументував, чому він відмовив в позові про визнання дискримінації позивача як пацієнта та про визнання порушень Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У судовому засіданні апелянт вимоги скарги підтримала у повному обсязі та просила суд їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апелянта заперечив та просив апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули до суду апеляційної інстанції, а саме позивача - на підтримання доводів апеляційної скарги, представника відповідача, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, в межах статті 195 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Вінницький апеляційний адміністративний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні адміністративного позову в частині визнання неправомірними дій головного лікаря Кривов'яз Т.М та щодо відшкодування моральної шкоди, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації".

У відповідності до статті 1 зазначеного Закону публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Згідно зі статтями 20, 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку якщо, розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Порядок оформлення медичного висновку від 28.11.2011 року, копію якого запитано апелянтом, визначено наказом № 135 від 10.06.2010 року Міністерства праці та соціальної політики України, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.07.2010 року за № 466/17761 «Про затвердження форм документів, необхідних при оформленні на обслуговування у територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг).

Відповідно до п. 1, п.1.1 вказаного наказу серед документів, необхідних при оформленні на обслуговування у територіальному центрі соціального обслуговування затверджено форму медичного висновку. Згідно вказаної форми медичний висновок заповнює дільничний лікар-терапевт за місцем проживання громадянина на підставі висновків лікарів інших спеціальностей. Бланк медичного висновку направляється лікувальній установі органом праці та соціального захисту населення за місцем проживання громадянина і оформляється протягом 10 днів з моменту його надходження.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, відповідач як розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит у виді медичного висновку щодо ОСОБА_2 від 28.11.2011 року.

Зазначені обставини підтверджується показами допитаним судом першої інстанції в якості свідка - фахівця Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці № 1, яка повідомила, що у відповідності до вказаного наказу медичний висновок до лікувального закладу був направлений в одному примірнику за формою затвердженого зразка. Лікарями він лише заповнюється та протягом 10 днів висновок стосовно позивача повернутий до центру соціального обслуговування та на даний час зберігається там.

При цьому, матеріали адміністративної справи містять вищевказаний висновок зі змісту якого досліджено, що 30.11.2011 року за № 1494/013 висновок щодо ОСОБА_2 від 28.11.2011 року головним лікарем міської поліклініки № 2 направлено директору територіального центру обслуговування (надання соціальних послуг) м. Вінниці № 1.

Водночас, відповідями на інформаційні запити позивача підтверджено, що остання повідомлена про відсутність вказаної інформації у відповідачів - розпорядників інформації та відсутність можливості для її надання ( відповіді від 02.02.2012 року № 01-2/128, № 1494/013 від 30.11.2011).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що дії відповідачів щодо ненадання інформації - медичного висновку від 28.11.2011 року відповідають вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації», а відтак вимоги апелянта щодо визнання протиправною та незаконною бездіяльність відповідачів у виді незаконного ненадання інформації, запитаної інформаційним запитом №23 від 26.01.2012 року, зобов'язання надати інформацію, запитану інформаційним запитом № 23 від 26.01.2012 року - медичний висновок від 28.11.11 року, відновити та надати інформацію, запитану інформаційним запитом № 23 від 26.01.2012 року - медичний висновок від 28.11.11 року задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що не підлягають задоволенню й позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди; протиправність діяння її заподіювання; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; вини останнього в її заподіянні.

Як слідує з встановлених судом першої інстанції фактичних даних, позивачем не подано доказів на підтвердження того, що в зв'язку із відмовою в задоволенні вимог запиту на інформацію №23 від 26.01.2012 року, їй завдано саме моральної шкоди; позивач не вказала в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода, з яких міркувань остання виходила, визначаючи її розмір та не надала доказів на підтвердження своїх доводів, отже, в даному разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду.

Що стосується доводів апелянта про те, що судом першої інстанції жодним чином не аргументовано, чому він відмовив в позові про визнання дискримінації позивача як пацієнта та про визнання порушень Конвенції, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

За правилами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Повноваження суду при вирішенні справи регламентовані положеннями статті 162 КАС України. Власне частинами 1, 2, 3 зазначеної статті передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2)зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5)тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6)примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7)примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Нормами чинного процесуального законодавства України не віднесено до компетенції адміністративного суду повноважень щодо визнання порушень положень Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Судом не встановлено дискримінації прав позивача, як пацієнта, в зв'язку з відмовою в наданні запитуваної інформації, а порушені права позивача, які потребували захисту внаслідок протиправних дій відповідача, поновлено шляхом постановлення рішення про визнання неправомірними дії відповідачів щодо несвоєчасного надання інформації на інформаційний запит ОСОБА_2 № 23 від 26.01.2012 року.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції тому підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 серпня 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 11 листопада 2013 року .

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Граб Л.С.

Драчук Т. О.