Ухвала суду № 35245467, 12.11.2013, Апеляційний суд Хмельницької області

Провадження № 11/792/455/13

Справа № 2215/1389/2012 Головуючий в 1-й інстанції Сеньков О.Г.

Категорія: ст.186 ч.2 КК України Доповідач Матущак М. С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Матущака М.С.,

суддів: Вітюка В.Ж., Козачка С.М.,

за участю прокурора Лугового О.П.,

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Хмельницькому справу за апеляціями засуджених ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на вирок Старокостянтинівського районного суду від 21 червня 2013 року, -

у с т а н о в и л а:

Цим вироком ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Оріхівка Старокостянтинівського району, житель АДРЕСА_2 громадянин України, з середньою освітою, не працює, неодружений, має на утриманні неповнолітню дитину, судимий Старокостянтинівським районним судом:

- 19 травня 2003 року за ч.4 ст.185 КК України на 5 років позбавлення волі, звільнений 17 липня 2005 року на підставі п."б" ст.3 Закону України „Про амністію" від 31 травня 2005 року;

- 07 листопада 2008 року за ч.1 ст.162, ч.3 ст.185, ст.70 КК України на 3 роки позбавлення волі;

засуджений за ч.3 ст.185 КК України на 4 роки позбавлення волі.

Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 16 січня 2012 року.

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець та житель АДРЕСА_2 громадянин України, з середньою освітою, не працює, неодружений, судимий Старокостянтинівським районним судом:

- 18 травня 2005 року за ч.3 ст.185 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;

- 12 грудня 2006 року за ч.3 ст.185, ч.2 ст.186, ч.2 ст.190, ч.4 ст.70, ст.71 КК України на 4 роки 3 місяці позбавлення волі;

- 18 лютого 2010 року за ст.ст.198, 71, 72 КК України на 1 рік 1 місяць позбавлення волі;

засуджений:

- за ч.3 ст.185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначено 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 16 січня 2012 року, зараховано строк тримання під вартою з 17 по 19 грудня 2011 року.

ОСОБА_3,

ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженець та житель АДРЕСА_2 громадянин України, з середньою освітою, не працює, неодружений, судимий 13 травня 2010 року Старокостянтинівським районним судом за ч.2 ст.186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;

засуджений:

- за ч.2 ст.186 КК України на 5 років позбавлення волі;

- за ч.1 ст.396 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено 5 років позбавлення волі.

Згідно ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Старокостянтинівського районного суду від 13 травня 2010 року і за сукупністю вироків визначено остаточне покарання - 6 років позбавлення волі.

Строк відбуття покарання постановлено обчислювати з 20 листопада 2012 року, зараховано строк тримання під вартою з 26 червня 2010 року по 30 вересня 2011 року.

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженка смт Ємільчино Житомирської області, жителька АДРЕСА_1, громадянка України, з середньою освітою, не працює, незаміжня, судима Старокостянтинівським районним судом:

- 11 січня 2010 року за ч.1 ст.185, ч.2 ст.190 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;

- 12 квітня 2010 року за ч.2 ст.190, ч.4 ст.70 КК України на 2 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК України звільнена від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців;

засуджена за ст.198 КК України на 2 роки позбавлення волі.

Виправдана за ч.1 ст.396 КК України.

На підставі ст.71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Старокостянтинівського районного суду від 12 квітня 2010 року і за сукупністю вироків визначено остаточне покарання - 4 роки позбавлення волі.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 постановлено обчислювати з 20 листопада 2012 року, зараховано строк тримання під вартою з 26 червня 2010 року по 13 травня 2011 року.

Судом постановлено стягнути:

- солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 матеріальну шкоду на користь потерпілих: ОСОБА_7 - 459 грн., ОСОБА_8 - 1 744 грн., ОСОБА_9 - 206 грн., ОСОБА_10 - 296 грн. 50 коп., ОСОБА_11 - 2 600 грн.; та на користь потерпілої ОСОБА_11 400 грн. моральної шкоди;

- з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_12 850 грн. матеріальної шкоди.

Судом вирішено питання про судові витрати.

За вироком суду, ОСОБА_4 протягом тривалого часу здійснювала догляд за потерпілою ОСОБА_13, яка є особою похилого віку та хворою внаслідок перенесеного інсульту, і достовірно знала, коли та отримує пенсію.

Близько 20-ї години 23 червня 2010 року після вживання спиртних напоїв з ОСОБА_3, на її пропозицію вони приїхали до ОСОБА_13, яка на той час проживала АДРЕСА_3, де ОСОБА_4 попросила потерпілу позичити 100 грн.

ОСОБА_13, яка має вади зору, замість 100 грн. передала ОСОБА_4 500 грн. однією купюрою. Присутній при цьому ОСОБА_3, побачивши, що в потерпілої залишились кошти, став вимагати в неї решту грошей. Оскільки ОСОБА_13 відмовилась передати кошти, то він завдав їй удар рукою по обличчю, внаслідок чого заподіяв легке тілесне ушкодження, та, застосовуючи фізичну силу, забрав з її руки 300 грн.

Після вчинення злочину ОСОБА_3 передав вказану суму грошей ОСОБА_4, яка, достовірно знаючи про те, що вони одержані злочинним шляхом, 50 грн. повернула ОСОБА_3, а решту витратила на свої та ОСОБА_3 потреби.

У ніч на 22 листопада 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, шляхом злому кріплення навісного замка на вхідних дверях проникли в комору підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_4 м. Старокостянтинова, що належить потерпілому ОСОБА_7, звідки таємно викрали майна на суму 459 грн.

У ніч на 5 грудня 2011 ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, шляхом пошкодження навісного замка на вхідних дверях проникли в комору підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_5 в м. Старокостянтинові, що належить потерпілій ОСОБА_8, звідки таємно викрали консервації та два теплообмінника до газової колонки на загальну суму 1 744 грн.

Після цього вони аналогічним способом проникли в комору, що належить потерпілій ОСОБА_9, звідки таємно викрали продукти харчування на загальну на суму 206 грн.

16 грудня 2011 року близько 23 години 55 хвилин ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою з ОСОБА_14, який вироком Старокостянтинівського районного суду від 15 червня 2012 року засуджений за вчинення цього злочину, біля бару "Романтика" по вул. Софійській, 3 у м. Старокостянтинові, завдали ОСОБА_15 декілька ударів руками по різних частинах тіла. Застосувавши таким чином насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров'я, відкрито викрали в нього 60 грн. та мобільний телефон марки "Нокіа 1280" вартістю 172 грн. 90 коп. зі стартовим пакетом "Діджус" вартістю 25 грн., коштами на рахунку в сумі 7 грн.98 коп., а всього на суму 205 грн. 88 коп.

У ніч на 25 грудня 2011 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, проникли в комору підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_6 в м. Старокостянтинові, що належить потерпілій ОСОБА_11, звідки таємно викрали продуктів харчування та іншого майна на загальну суму 2 833 грн.50 коп.

Після цього вони таким же способом викрали з комори, що належить потерпілому ОСОБА_16, майна на суму 469 грн.

Близько 03-ї години 25 грудня 2011 року ОСОБА_3, достовірно знаючи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 шляхом проникнення в підвальні приміщення багатоквартирних будинків скоїли крадіжки консервації та іншого майна, допоміг їм перенести викрадене майно від АДРЕСА_1 в м. Старокостянтинові і там заховати.

У ніч на 28 грудня 2011 року ОСОБА_5 проник у комору підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_7 Старокостянтинівського району, звідки таємно викрав майно, що належить потерпілій ОСОБА_12, на загальну суму 863 грн.

Продовжуючи злочинну діяльність, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, в ніч на 30 грудня 2011 року проникли в комору підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_8, що належить потерпілій ОСОБА_18, звідки таємно викрали майна на суму 296 грн.50 коп.

У ніч на 02 січня 2012 року ОСОБА_5, ОСОБА_6 та особа, щодо якої матеріали справи виділені в окреме провадження у зв'язку з хворобою, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою, проникли в комору підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_9 в м. Старокостянтинові і належить потерпілому ОСОБА_19, звідки таємно викрали майна на суму 1 678 грн.

У ніч на 06 січня 2012 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, за попередньою змовою між собою в такий же спосіб викрали електродриль вартістю 299 грн. з підвального приміщення багатоквартирного будинку АДРЕСА_10 в м. Старокостянтинові, що належить ОСОБА_20

В апеляції засуджений ОСОБА_5 просив вирок суду в частині призначеного покарання змінити.

Уважав, що судом не в повній мірі враховано, що він має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а тому просив призначити йому покарання із застосуванням ст.69 КК України, від відбування якого звільнити на підставі ст.75 КК України.

В апеляції засуджений ОСОБА_3 просив вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилався на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, невідповідність фактичним обставинам справи висновку суду про доведеність його вини у заволодінні майном ОСОБА_13 із застосуванням насильства, та у вчиненні злочину. передбаченого ч.1 ст.396 КК України

Уважав, що зазначений висновок суду ґрунтується лише на непослідовних та суперечливих показаннях потерпілої ОСОБА_13 про кількість викрадених у неї грошей, характер та спосіб заподіяних їй тілесних ушкоджень, які не підтверджуються висновками судово-медичної експертизи та іншими доказами.

Стверджував, що показання свідка ОСОБА_21 про те, що потерпіла проводжала їх з ОСОБА_4 до веранди, свідчать, що він не застосовував до неї насильства. Однак, суд безпідставно не взяв їх до уваги, мотивуючи своїми припущеннями про неспроможність потерпілої швидко ходити.

Відтворення обстановки та обставин події, на думку засудженого, проведено з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а тому не може братись до уваги.

Крім того, уважав, що висновок суду про доведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України, спростовується показаннями засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6

В апеляції засуджена ОСОБА_4 просила вирок суду скасувати, а справу направити на новий розгляд з тих же підстав.

Крім того стверджувала, що вирок суду постановлений з порушенням вимог кримінально-процесуального закону, зокрема їй безпідставно відмовлено в задоволенні відводу головуючого судді, а також допиті судово-медичного експерта.

Уважала, що докази її вини у вчиненні злочину сфабриковані органом досудового слідства, а вирок суду ґрунтується на припущеннях.

Вирок суду щодо ОСОБА_6 не оскаржувався.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та їх захисників ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відповідно, які підтримали апеляції про скасування вироку суду та направлення справи на новий судовий розгляд з викладених у них мотивів; пояснення захисника ОСОБА_1 на підтримання апеляції засудженого ОСОБА_5 про зміну вироку і пом'якшення покарання; думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово засуджених ОСОБА_3 і ОСОБА_4; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів уважає, що вони не підлягають задоволенню.

Доведеність вини засудженого ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, в апеляції засудженого не оспорюється.

Висновки ж суду про доведеність вини ОСОБА_3 у заздалегідь необіцяному приховуванні крадіжки, заволодінні грошима потерпілої ОСОБА_13 із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя та здоров'я, а ОСОБА_4 - в отриманні майна, одержаного злочинним шляхом, відповідають фактичним обставинам справи, є обґрунтованими та підтверджені сукупністю зібраних у справі та детально викладених у вироку доказів.

Незважаючи на невизнання в суді засудженим ОСОБА_3 вини у заволодінні грошима ОСОБА_13 шляхом застосування насильства, такі його показання суд належно оцінив та спростував наступними доказами.

У ході досудового слідства ОСОБА_3 стверджував, що після вживання алкогольних напоїв разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 поїхав до ОСОБА_13, щоб позичити гроші в сумі 100 грн. У його присутності потерпіла відмовилась давати гроші. Тоді він вийшов з кімнати, але бачив, як ОСОБА_13 помилково дала ОСОБА_4 купюру номіналом 500 грн. Зрозумівши це, вона покликала її до себе. ОСОБА_4 повернулась у кімнату, а він зайшов за нею, вдарив потерпілу рукою в голову та видер з її руки решту грошей. Усього ОСОБА_4 взяла у ОСОБА_13 800 грн., з яких 50 грн. віддала йому.

Аналогічні показання давала засуджена ОСОБА_4 у ході досудового слідства.

Свої показання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підтвердили в ході проведення обстановки та обставин події (т.3, а.с.54-56), в деталях показали, як саме вчинили злочин.

Допитані в суді свідки ОСОБА_22 та ОСОБА_23, які брали участь у відтворенні обстановки та обставин події як поняті, підтвердили, що засуджені добровільно розповіли, яким саме способом вчинили злочин.

Місцевий суд визнав достовірними первинні показання потерпілої ОСОБА_13 на досудовому слідстві, зважаючи на її вік, стан здоров'я та час, що минув з часу вчинення злочину. Зокрема, вона стверджувала, що 23 червня 2010 року близько 20-ї години ОСОБА_4 разом з невідомим хлопцем прийшла позичити гроші в сумі 100 грн. Оскільки вона має вади зору, то помилково дала ОСОБА_4 замість 100 грн. купюру номіналом 500 грн., однак зрозумівши це, покликала її. В цей час в кімнату зайшов ОСОБА_3 і насильно видер в неї з рук решту грошей та вдарив по обличчю.

При цьому суд указав, чому не взяв до уваги подальші показання потерпілої ОСОБА_13 під час додаткового розслідування та в суді, умотивувавши це тим, що після відшкодування їй матеріальної шкоди вітчимом ОСОБА_4 - ОСОБА_24 вона кардинально змінила свої показання на користь засуджених.

Показання потерпілої ОСОБА_13 про викрадення в неї пенсії та нанесення їй тілесних ушкоджень узгоджуються з іншими доказами у справі, а саме: показаннями свідків ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_24 на досудовому слідстві, ОСОБА_27 - в суді.

Зокрема, свідки ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_27 зазначали, що через кілька днів після пограбування вони розмовляли з потерпілою, зі слів якої їм стало відомо, що ОСОБА_4 разом з невідомим чоловіком побили її та забрали пенсію.

Показання цих свідків про характер та локалізацію тілесних ушкоджень на обличчі ОСОБА_13 підтверджуються висновком додаткової судово-медичної експертизи № 112 від 21 квітня 2011 року. Відповідно до нього в потерпілої виявлені тілесні ушкодження у вигляді саден в ділянці перенісся посередині, в ділянці правої та лівої щоки, які могли утворитись від дії-тертя тупих твердих предметів з обмеженою травмуючою поверхнею, якими могли бути нігті пальців рук сторонньої особи, або їм подібні предмети і відносяться до категорії легкого тілесного ушкодження. Виникнення цих тілесних ушкоджень внаслідок удару (тертя) об навколишні предмети чи при падінні потерпілої малоймовірне, бо садна мають невеликий розмір і розміщені в різних ділянках обличчя.

Ураховуючи викладене, доводи апеляцій обох засуджених про те, що ОСОБА_3 не застосовував насильства до потерпілої, є безпідставними та спростовуються вищенаведеними доказами.

Не може погодитися колегія суддів і з твердженнями засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що обвинувачення за цим епізодом ґрунтується виключно на показаннях потерпілої ОСОБА_13 Їх вина у вчиненні злочину доведена на підставі вищенаведених, здобутих органами досудового розслідування, досліджених та перевірених судом доказах у їх сукупності, в тому числі даних протоколів слідчих дій, висновку судово-медичної експертизи, які підтверджують показання потерпілої та спростовують твердження засуджених.

Крім того, механізм заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, на чому наголошує засуджений ОСОБА_3, не змінює факту вчинення злочину, не впливає на кваліфікацію його дій за ч.2 ст.186 КК України та не звільняє його від кримінальної відповідальності, оскільки не виключає самого факту застосування насильства при вчиненні грабежу.

При цьому, колегія суддів уважає, що ряд запитань щодо встановлення механізму спричинення потерпілій тілесних ушкоджень, на дослідженні яких наполягали засуджені, носять юридичний характер та знаходяться поза межами знань фахівців у галузі медицини та вирішені судом при постановленні вироку.

Не заслуговують на увагу і показання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про те, що потерпіла проводжала їх до таксі, що за їх словами заперечує вчинення ОСОБА_3 насильницьких дій

Зокрема, свідок ОСОБА_21, на показання якого посилаються засуджені, в судовому засіданні 13 травня та 11 листопада 2011 року вказував, що бачив жінку похилого віку біля вхідних дверей будинку, коли підвозив ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на вул. Газопровідну.

Однак, будучи допитаним в ході досудового слідства ще 14 грудня 2010 року, він таких показань не давав.

Перебування ж потерпілої ОСОБА_13 біля вхідних дверей будинку не заперечує застосування до неї насильства з боку ОСОБА_3, що підтверджується сукупністю зазначених вище доказів.

Тому, суд аргументовано не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_21 з цього приводу.

Правильно встановлено судом і час вчинення злочину - 23 червня 2010 року.

Так, потерпіла ОСОБА_13 послідовно вказувала, що про пограбування вона в той же вечір повідомила ОСОБА_25

Свідок ОСОБА_25 підтвердила це і додатково вказала, що наступного дня розповіла ОСОБА_24 про пограбування потерпілої. За свідченням ОСОБА_24 він того ж дня повідомив про це в міліцію.

Зазначені обставини підтверджуються повідомленням оператора мобільного зв'язку ЗАТ „Київ стар" та рапортом чергового міліції (т.3, а.с.7) про те, що повідомлення про пограбування потерпілої ОСОБА_13 надійшло від ОСОБА_24 24 червня 2010 року.

Розмір викрадених у потерпілої ОСОБА_13 грошей в сумі 300 грн. підтверджується платіжними відомостями № 222/6813, 149/6813 за червень 2010 року, відповідно до яких вона отримала пенсію в розмірі 913 грн. 59 коп. Із цієї суми потерпіла 20 грн. передала ОСОБА_25 для оплати послуг за електропостачання та 40 грн. ОСОБА_4 на придбання продуктів і частину коштів на ліки. За твердженням ОСОБА_4 у ОСОБА_13 на той час було 800 грн., з цієї суми вона передала їй 500 грн. Даний факт не заперечувала потерпіла у своїх перших показаннях на досудовому слідстві і він не спростований іншими доказами.

Проаналізувавши докази в їх сукупності, в тому числі показання засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_3, потерпілої ОСОБА_13 на досудовому слідстві, що узгоджуються між собою, суд дав їм належну оцінку та дійшов переконливого висновку про вчинення ОСОБА_3 грабежу із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, а ОСОБА_4 - отримання майна, одержаного злочинним шляхом, а тому правильно кваліфікував їх дії відповідно за ч.2 ст.186 та ст.198 КК України.

Жодних належних та допустимих доказів, які б викликали сумніви у об'єктивності вищевказаних матеріалів, їх фальсифікації ні засудженими, ні їх захисниками не надано.

Більше того, такі їх твердження були предметом дослідження місцевого суду та ним детально проаналізовані.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що докази вчинення злочинів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які покладені судом в основу обвинувального вироку, були отримані з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства.

Не знайшли свого підтвердження в апеляційному суді доводи апеляцій засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про застосування щодо них недозволених методів дізнання та досудового слідства, внаслідок чого вони обмовили себе у вчиненні злочинів, яких фактично не вчиняли.

У ході ретельної перевірки їх доводів було опитано працівників Старокостянтинівського РВ УМВСУ у Хмельницькій області, зокрема слідчого ОСОБА_33, о/у ВКР ОСОБА_28 та ОСОБА_29, ДІМ ОСОБА_26, ОСОБА_30 та ОСОБА_31, з'ясовано законність затримання засуджених.

Оскільки під час перевірки вказані факти не підтвердилися, то за їх результатами постановою заступника Старокостянтинівського міжрайонного прокурора Сарела В.П. від 14 жовтня 2010 року обґрунтовано відмовлено в порушенні кримінальної справи щодо працівників Старокостянтинівського РВ УМВСУ у Хмельницькій області за відсутністю в їх діях складу злочину, передбаченого ст.ст.364, 365, 127 ч.3 КК України.

Зокрема, і при розгляді в суді подання слідчого про обрання їм запобіжного заходу у виді взяття під варту вони в категоричній формі заявляли, що недозволені методи слідства до них не застосовувались.

Переконливим та таким, що відповідає фактичним обставинам справи, є висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.396 КК України.

Так, засуджений ОСОБА_3 в ході досудового слідства детально розповів, як допомагав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 переносити викрадену ними в ОСОБА_11 25 грудня 2011 року консервацію (т.2, а.с.114-117).

Аналогічні показання давали і засуджені ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Свідок ОСОБА_32 у суді підтвердив, що ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здали йому металобрухт у виді бідону за 40 грн.

Ураховуючи викладене, посилання ОСОБА_3 в апеляції на відсутність доказів його вини у вчиненні цього злочину є надуманими.

Чинним законодавством суду надано право задовольняти чи відхиляти клопотання учасників судового розгляду щодо виклику та допиту потерпілих, свідків, проведення процесуальних (слідчих) дій, в тому числі про призначення та проведення експертиз та ін., а тому колегія суддів не вбачає у відхиленні судом ряду клопотань з боку засуджених таких істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягнули за собою скасування вироку.

Доводи з цього приводу в апеляціях ґрунтуються виключно на твердженнях самих засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є прямо зацікавленими особами, їх систематичних звинуваченнях потерпілої ОСОБА_13, органів досудового розслідування та суду в упередженості та необ'єктивності, вільному тлумаченні кримінального закону, що не можна визнати допустимими доказами.

Покарання засудженим ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог ст.65 КК України з урахуванням ступеню тяжкості вчинених ними злочинів, особи винних та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.

Суд визнав обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 часткове визнання вини, а ОСОБА_4 - відшкодування заподіяної шкоди.

Як обставини, що обтяжують покарання засудженим, суд урахував вчинення ними злочинів у стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_4 ще й - рецидив злочину, а ОСОБА_3 - вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Крім того, сама засуджена ОСОБА_4 у ході досудового слідства не заперечувала стан алкогольного сп'яніння на час скоєння злочину, що підтвердила й потерпіла ОСОБА_13

Тому доводи апеляції ОСОБА_4 про безпідставність урахування цієї обставини як такої, що не підтверджуються належними та допустимими доказами, є надуманими.

Засуджені ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 позитивно характеризуються за місцем проживання, раніше притягувались до кримінальної відповідальності, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вчинили злочин під час іспитового строку, а ОСОБА_5 має на утриманні неповнолітню дитину.

Крім того, як установлено судом, ОСОБА_5 невдовзі після відбуття покарання за попереднім вироком, протягом короткого проміжку часу як самостійно, але переважно в групі осіб, взяв участь у 9 (дев'яти) епізодах таємного викрадення чужого майна шляхом проникнення у приміщення на загальну суму майже 8 000 грн., фактично не відшкодувавши завданої шкоди.

Наведене свідчить, що він не став на шлях виправлення.

За таких обставин, доводи апеляції ОСОБА_5 про пом'якшення йому призначеного йому покарання і застосування ст.ст.69, 75 КК України на увагу не заслуговують.

Відтак, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженим ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей КК України, за якими вони притягуються до кримінальної відповідальності, що є достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів.

Тому підстав для зміни чи скасування вироку суду колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, п.11 Перехідних положень КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Старокостянтинівського районного суду від 21 червня 2013 року щодо, ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишити без зміни, а їх апеляції - без задоволення.

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду М.С.Матущак