Ухвала суду № 35243701, 11.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2013 р.Справа № 821/2340/13-а

Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Хом'якова В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів- Турецької І.О., Косцової І.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права шляхом заборони примушувати позивача до участі у діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійний фонд та скасування вимоги Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області № Ф-6 від 06.06.13 року в сумі 1194,03 про сплату єдиного внеску.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про скасування вимоги щодо сплати внесків - відмовлено.

В апеляційній скарзі, ФОП ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року - скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, взятий на облік управлінням Пенсійного фонду України у Білозерському районі Херсонської області. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на його доходи нараховується збір на загальнообов'язкове пенсійне страхування.

Обставинами, які слугували фактичною підставою звернення ФОП ОСОБА_2 до суду з адміністративним позовом є направлення управлінням Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області на адресу позивача вимоги про сплату заборгованості зі сплати єдиного внеску № Ф-6 від 06.06.2013 року у відповідності до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Також судом першої інстанції встановлено, що, виходячи з предмету позовних вимог, позивач оскаржує факт примушування вступу його до членства УПФУ, сплату збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, а також просить скасувати вимогу про сплату боргу. При цьому, протиправність оскаржуваної вимоги, на думку позивача, є наслідком протиправності дій УПФУ взагалі щодо примушування брати участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню.

Вирішуючи справу та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що в діях управління не вбачається протиправних дій, вимога УПФ України про сплату боргу № Ф-6 від 06.06.2013 року складена ним на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а тому позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції, та вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови, судом не допущено помилкового застосування норм матеріального права, виходячи з наступного.

Правові відносини, що виникають, тривають та припиняються у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування врегульовані, зокрема, Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 року № 16/98-ВР, а також Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-VI.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувана вимога управління № Ф-6 від 06.06.2013 року, виставлена та надіслана ФОП ОСОБА_2 щодо недоїмки по сплаті єдиного внеску. Тому, спірні правовідносини врегульовуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» лише в частині визначення правового статусу Пенсійного фонду України, в іншій частині, зокрема щодо нарахування, сплати, стягнення єдиного внеску та виставлення вимоги на недоїмку по ньому, вони врегульовані Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Правовий інститут єдиного внеску запроваджено у зв'язку із набранням чинності з 01.01.2011 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». По своїй суті сплатою єдиного внеску як єдиного консолідованого платежу на загальнообов'язкове державне соціальне страхування було замінено сплату страхових внесків щодо всіх видів державного соціального страхування. Таким чином, в обґрунтування неправомірності надісланої вимоги, позивач посилається на норми, що регулювали сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та які втратили чинність на момент виникнення спірних правовідносин.

Щодо правового статусу Пенсійного фонду України, то відповідно до ст.58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Крім цього, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску. Аналізуючи п. 12 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п'яти років із дня набрання чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, відповідно абз. 3 п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Суд звертає увагу, що відповідно до абз. 6 п. 1 Прикінцевих положень цього ж Закону встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію. Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку. Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонду України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, який є чинним.

Виходячи з цього, на думку колегії суддів, судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято доводи позивача щодо примушування його до участі у самоврядній організації Пенсійний фонд, оскільки така організація на даний момент навіть не створена, а норми, що врегульовують її діяльність, не набрали у зв'язку із цим чинності.

Як вже зазначено вище, відповідно до ст. 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Зокрема, існує Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 № 21-6 (далі по тексту - Порядок). Згідно із пп. 2.2, п. 2 Порядку взяття на облік фізичних осіб - підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.

Відповідно до ст. 1 Основ, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов'язкового державного страхування згідно із ст. 5 Основ є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Як вже було встановлено, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем. Враховуючи, що відповідно до п. 1, ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, то облік позивача здійснюється територіальним органом управління Пенсійного фонду, яким в даному випадку є відповідач. Виходячи зі змісту наданих до позовної заяви документів, позивач взятий на облік УПФУ.

Таким чином, аналізуючи наведені норми законодавства правова позиція ФОП ОСОБА_2 про відсутність у Пенсійного фонду та відповідача, як його структурного підрозділу, належної правосуб'єктності на думку колегії суддів є помилковою. Нині останній має статус органу державної виконавчої влади.

Щодо доводів апелянта стосовно того, що членство позивача не оформлене належним чином, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер. Разом з тим, відповідно до положень Основ, Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між фізичною особою-підприємцем та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду.

Крім того, згідно із п. 2, ч. 1, ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Зокрема, до них відносяться фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч. 4, ст. 5 Закону № 2464 обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації. Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють (для платників єдиного внеску, зазначених у пунктах 2, 3, 6 - 14 частини першої ст. 4 Закону № 2464).

Крім цього, відповідно до ч. 9, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований. Таким чином, до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.

Таким чином, ФОП ОСОБА_2 зобов'язаний нараховувати та сплачувати до Пенсійного фонду суми єдиного внеску, база нарахування якого визначена ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно із п. 1, ч. 2, ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. При цьому, ч. 8, ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців - календарний рік. Відповідно до ч. 8, ст. 9 цього ж Закону, платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Однак, всупереч положенням вищевказаних норм, позивач вчасно не сплатив у повному обсязі суму єдиного внеску. Виходячи з цього та на підставі п. 6, ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» несплачена позивачем вчасно сума єдиного внеску визнається недоїмкою.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У цьому разі, боржник протягом десяти робочих днів з дня її отримання повинен або узгодити суму зобов'язання з органом Пенсійного фонду, або оскаржити вимогу до органу Пенсійного фонду вищого рівня чи до суду, або сплатити борг. У іншому разі, УПФУ надсилає вимогу для стягнення боргу до органу державної виконавчої служби або звертається з позовом про стягнення боргу до суду.

Таким чином, Управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області має право надсилати позивачеві вимогу про сплату недоїмки по єдиному внеску, це відповідає покладеній на нього Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» функції щодо обліку та збору єдиного внеску.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ФОП ОСОБА_2 не доведено неправомірність дій відповідача, а пред'явлені вимоги про захист порушених конституційних прав шляхом скасування вимоги щодо сплати внесків є безпідставними.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Білозерському районі Херсонської області про захист порушеного конституційного права - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: