Рішення № 35240965, 14.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження: № 22-ц-/790/5961/13 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 643/7486/2013-ц Сугачова О.О.

Категорія: спадкові Доповідач: Даниленко В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Тичкової О.Ю.,

при секретарі: Каменській Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради Харківської області на рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Харківської міської ради Харківської області, третя особа: Одинадцята Харківська державна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2013 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказувала на те, що у 2000 році вона познайомилась з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживав в однокімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_1 разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4, що була основним наймачем цього житла.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла. Після її смерті вони з ОСОБА_3 вирішили проживати однією сім'єю, в зв'язку з чим вона, позивачка поселилась до нього в зазначену квартиру, де вони з того часу й мешкали разом однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

У серпні 2002 року ОСОБА_3 звернувся до Московської районної ради м. Харкова з відповідною заявою про зміну договору найму житла у зв'язку зі смертю основного наймача (його матері) й рішенням виконкому цієї районної ради від 03.09.2002 року його було визнано наймачем однокімнатної квартири АДРЕСА_1, де вони разом мешкали.

У 2003 році вони з ОСОБА_3 здали документи для приватизації вказаної квартири та сплатили необхідні платежі за проведення приватизації.

На підставі розпорядження відділу приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконкому Харківської міської ради № 10142 від 03.10.2006 року квартира АДРЕСА_1 була приватизована на ім'я ОСОБА_3 з оформленням відповідного свідоцтва про право власності на вказане житло.

Але, про те, що зазначене свідоцтво про право власності на приватизовану ним квартиру ОСОБА_3 фактично не отримав і своє право власності на це житло в установленому порядку в КП «Харківське міське БТІ» не зареєстрував, позивачці не було відомо.

Через труднощі у бізнесі ОСОБА_3 декілька років здавав свою квартиру в піднайом, а тому вони разом із ним тимчасово жили за місцем постійної реєстрації позивачки в квартирі АДРЕСА_2, яка є її постійним місцем проживання та приватизована на її ім'я.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 раптово помер у віці 39 років, у зв'язку з чим відкрилася спадщина на все належне йому майно, в тому числі й на однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, належну йому на підставі Свідоцтва про право власності на житло, реєстраційний № 5А-06-271723 від 03.10.2006 року.

Вона, позивачка поховала ОСОБА_3 за свої кошти та продовжує проживати в належній спадкодавцеві квартирі.

У липні 2011 року вона звернулась до 11-ї Харківської державної нотаріальної контори її заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3, але в оформленні спадщини їй було відмовлено з посиланням на відсутність необхідних даних на підтвердження її спадкових прав та відсутність правовстановлюючих документів на вищезазначену квартиру.

Посилаючись на вказані обставини та з метою захисту своїх цивільних прав позивачка ОСОБА_2 просила суд на підставі ст.ст. 234, 256-258 ЦПК України, ст.ст. 1258, 1264 ЦК України:

- встановити факт її проживання з липня 2002 року однією сім'єю з ОСОБА_3, 1971 року народження, померлим ІНФОРМАЦІЯ_3;

- визнати за нею право власності на однокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт проживання позивачки ОСОБА_2 однією сім'єю з ОСОБА_3, 1971 року народження, який мешкав за адресою: АДРЕСА_1, померлим ІНФОРМАЦІЯ_3.

Визнано за позивачкою ОСОБА_2 право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 вересня 2013 року резолютивну частину ухваленого по справі основного рішення доповнено вказівкою на те, що позивачка ОСОБА_2 проживала однією сім'єю зі спадкодавцем ОСОБА_3 у період з липня 2002 року по час смерті останнього.

В апеляційній скарзі відповідача - Харківської міської ради ставиться питання про скасування ухваленого судом першої інстанції по справі рішення як незаконного та ухвалення по справі нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог за їх недоведеністю та безпідставністю.

В обґрунтування своєї скарги Харківська міська рада посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що позивачка ОСОБА_2 не представила до суду об'єктивних та переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, але суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, належної оцінки зазначеній обставині не надав, у зв'язку з чим безпідставно задовольнив заявлені нею вимоги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарга Харківської міської ради підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням по справі нового рішення, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.

Задовольняючи заявлені позивачкою ОСОБА_2 вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт її сумісного проживання з ОСОБА_3 однією сім'єю, ведення ними спільного побуту як подружжя в період з липня 2002 року по день смерті останнього, підтверджується поясненнями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, у зв'язку з чим позивачка має право на спадщину, що залишилася після померлого ОСОБА_3, а саме: належну тому приватизовану однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, відповідно до ст. 1264 ЦК України, як спадкоємець четвертої черги за законом.

Однак, із такими висновками районного суду судова колегія погодитися не може, оскільки ці висновки в даному випадку є помилковими та такими, що суперечать матеріалам цивільної справи.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, яка також кореспондується зі ст. 55 Конституції України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами статей 10, 11, 58, 59 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Обставини, які мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено по справі, предметом ініційованого позивачкою ОСОБА_2 цивільно-правового спору є однокімнатна ізольована квартира АДРЕСА_1, приватизована на ім'я ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, тобто є спадковим майном, що залишилося після останнього.

За загальним правилом цивільного законодавства смерть фізичної особи припиняє її правоздатність і відкриває спадщину. Людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов'язків, переходять до інших осіб. Такий перехід прав та обов'язків (спадщини) від померлої особи (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) називається спадкуванням.

Таким чином спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), - ст. 1216 ЦК України

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст.ст. 1218, 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Черговість спадкування за законом визначена в ст.ст. 1258, 1261-1265 ЦК України.

Згідно ст. 1264 ЦК України, на яку посилалась позивачка ОСОБА_2 в обґрунтування своїх позовних вимог, та яку покладено судом першої інстанції в основу ухваленого по справі рішення, четверту чергу спадкоємців за законом складають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю протягом не менше, ніж п'яти років до часу відкриття спадщини.

Таким чином, для одержання права на спадкування у зазначених осіб необхідне встановлення двох юридичних фактів: 1) проживання однією сім'єю; 2) на час відкриття спадщини має пройти принаймні п'ять років, протягом яких спадкоємець проживав зі спадкодавцем однією сім'єю.

За змістом ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Тобто поняття сім'ї дається через формулювання її ознак, головною з яких є наявність між її членами взаємних прав та обов'язків, що зумовлені їхнім спільним проживанням.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Загальна декларація прав людини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., у частині третій статті 16 називає сім'ю природним та основним осередком суспільства. Таке ж положення міститься у статті 23 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. та у статті 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 року.

Як роз'яснено в п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України свідчить про те, що центральною ознакою проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем є наявність взаємних прав та обов'язків, а також систематичне ведення з ним спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Як встановлено по справі, позивачка ОСОБА_2 є власницею приватизованої квартири АДРЕСА_2, де вона зареєстрована як за місцем свого постійного проживання.

Спадкодавець ОСОБА_3, що помер ІНФОРМАЦІЯ_3, проживав в однокімнатній ізольованій квартирі АДРЕСА_1, яка приватизована на його ім'я, однак на день його смерті в установленому законом порядку за ним на праві власності зареєстрована не була.

По справі також встановлено, що позивачка ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_3 час від часу разом проживали як в квартирі позивачки, так і в його квартирі.

Однак, при цьому в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що позивачка ОСОБА_2 та спадкодавець ОСОБА_3 проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, тобто були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, зумовлені спільним проживанням, та які притаманні сімейним відносинам, а також несли спільні витрати, спрямовані на забезпечення життєдіяльності, саме сім'ї, у прямому розумінні цього слова.

Як встановлено відтворенням технічного запису судового засідання суду першої інстанції, допит свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, на показання яких послався районний суд в обґрунтування ухваленого по справі рішення, тривав від сили 2-3 хвилини кожного із них з урахуванням встановлення їхніх особистих даних.

При цьому допитані в судовому засіданні свідки фактично лише надавали підтверджуючі відповіді на задані їм навідні запитання та не змогли об'єктивно відповісти у чому ж саме проявлялися сімейні відносини ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Більш того, свідок ОСОБА_8, який є батьком позивачки та побічно заінтересованою особою в результаті розгляду справи, і той називав ОСОБА_3 не інакше як співмешканцем своєї доньки, а ніяк не її цивільним чоловіком.

Та й сама позивачка ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції дала пояснення, що витрати на придбання необхідних речей вони з ОСОБА_3 несли кожний за власний кошт.

Крім того, як вбачається з матеріалів цивільної справи та встановлено в суді апеляційної інстанції, твердження позивачки ОСОБА_2 про те, що після смерті свого, так званого цивільного чоловіка ОСОБА_3 вона поховала його за свої кошти, не відповідають дійсним обставинам справи, позаяк після смерті останнього, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, його кремація відбулася лише 12 липня того ж року, тобто через 20 днів після його смерті, з мінімальним обсягом ритуальних послуг за мінімальною їх вартістю, а прах покійного й до цього часу не похований усупереч християнським традиціям.

Однак, суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, зазначені обставини залишив поза увагою, із сутті заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог належним чином не визначився, як не визначився й з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносини, а обмежившись лише показаннями допитаних в у судовому засіданні свідків, які підтвердили лише зовнішню сторону відносин позивачки та спадкодавця ОСОБА_3, безпідставно задовольнив заявлені позовні вимоги, не зважаючи на їх недоведеність.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року не може бути визнане законним, обґрунтованим, а тим паче справедливим, у зв'язку з чим судова колегія вважає за необхідне на підставі п.п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасувати це судове рішення, а також додаткове рішення цього ж районного суду від 10 вересня того ж року, яке є невід'ємною його частиною, та ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог за їх недоведеністю та безпідставністю.

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1216, 1217, 1220, 1258, 1264 ЦК України, ст. 3 СК України, ст.ст. 1, 2, 3, 10, 11, 58, 59, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради Харківської області - задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 18 липня 2013 року та додаткове рішення цього ж районного суду від 10 вересня 2013 року, ухвалені по справі - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3, померлим ІНФОРМАЦІЯ_3, та визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня його проголошення.

Головуючий:

Судді: