Рішення № 35239210, 23.08.2013, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 2-5675/11

2/638/144/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2013 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого ,судді РУДНЄВОЇ О.О.

При секретарі КУЧЕРЯВЕНКО А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дзержинського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Публічного Акціонерного товариства «ПриватБанк» (надалі ПАТ «ПриватБанк»)до арбітражного керуючого ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним укладених договорів купівлі-продажу квартири 5 по вул..Квітки-Основ»яненка №11 в м. Харкові між ОСОБА_2 та Арбітражним керуючим ОСОБА_1 від 28.12.2010 року та квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та Арбітражним керуючим ОСОБА_1 від 28.12.2010 року, стягнення судових витрат, третя особа по справі без самостійних позовних вимог ФОП ОСОБА_4 ,-

в с т а н о в и в:

До Дзержинського районного суд м. Харкова ПАТ «ПриватБанк» звернувся з позовом до арбітражного керуючого ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним укладених договорів купівлі-продажу квартири 5 по вул..Квітки-Основ»яненка №11 в м. Харкові між ОСОБА_2 та Арбітражним керуючим ОСОБА_1 від 28.12.2010 року та квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_2 та Арбітражним керуючим ОСОБА_1 від 28.12.2010 року . Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 26.02.2008 року між позивачем та третьою особою ОСОБА_4,який діяв як фізична особа було укладено з ПАТ КБ «Приватбанк»(правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк») кредитний договір № HAEEGK01270013 ,згідно з яким ОСОБА_4ВА. отримав кредитні кошти в сумі 115364,00 долари США на придбання квартири, в забезпечення цих зобов»язань був укладений договір іпотеки № HAEEGK01270013, предметом якого є квартира АДРЕСА_3яненка в м. Харкові. Крім того, 19.09.2008 року між позивачем та третьою особою ОСОБА_4, який діяв як фізична особа було укладено з ПАТ КБ «Приватбанк»(правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк») кредитний договір № HAН2GА00000052 ,згідно з яким ОСОБА_4ВА. отримав кредитні кошти в сумі 101882,16 доларів США на придбання квартири, в забезпечення цих зобов»язань був укладений договір іпотеки № HAН2GА00000052 , предметом якого є квартира АДРЕСА_4.

На підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.01.2010 року № 2-617/10 ,яке набрало чинності ,було звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3яненка в м. Харкові

На підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2010 року №2-1380/10/15, яке набрало чинності, було звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4.

На підставі постанови Господарського суду Харківської області від 13.09.2009 року № Б-50/48-09 СПДФО ОСОБА_4було визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру, спочатку Арбітражним керуючим було призначено ОСОБА_5. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.11.2010 року №Б-50/48-09 по справі замість арбітражного керуючого(ліквідатора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4)ОСОБА_6 призначено арбітражного керуючого(ліквідатора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4) ОСОБА_1 (ліцензія серії АВ№ 498997 від 17.11.2009 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою АДРЕСА_5).

В процесі реалізації своїх прав та обов»язків ліквідатором було виявлено та включено до ліквідаційної маси банкрута нерухоме майно, а саме: 1) квартира АДРЕСА_3яненка в м. Харкові , яка знаходиться під заставою у ПАТ «Приватбанк» за іпотечним договором від 26.02.2008 року,2) квартира АДРЕСА_6 , яка знаходиться під заставою Банку «фінанси і кредит» за іпотечним договором від 27.10.2006 року,3) квартира АДРЕСА_7, яка знаходиться під заставою у ПАТ «ОТПбанк» за договором іпотеки № РМL -709/019/2008 від 16.05.2008 року, 4)квартира АДРЕСА_4, яка заходиться під іпотекою у ПАТ «Приватбанк» за іпотечним договором від 19.09.2008 року. Також до ліквідаційної маси банкрута було включено наступне рухоме майно: 1) автомобіль НОМЕР_2, який знаходиться під заставою у ПАТ «ОТПбанк» за договором застави №PCL701/764/2007 від 23.08.2007 року, 2) автомобіль « MITSUBISHI PADJERO» державний номер АХ 7464АО, який знаходиться під заставою у АКБ СР «Укрсоцбанк» за договором застави № 839/4/27/38/6-191 від 13.11.2006 року, 3) автомобіль НОМЕР_3, який знаходиться під заставою у АКБ СР «Укрсоцбанк» за договором застави № 830/15/17/14-7/5-392 від 22.12.2005 року

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова №2-13249/10 від 30.11.2010 року було знято заборону на відчуження та вилучено записи про іпотеку з Державного реєстру заборони відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек : квартири АДРЕСА_8яненка в м. Харкові , квартири АДРЕСА_6 , , квартири АДРЕСА_7 , квартири АДРЕСА_4 та вилучено записи про заставу з Державного реєстру заборон відчуження рухомого майна, яке вказане в постанові Господарського суду Харківської області від 13.09.2009 року № Б-50/48-09.

Вищевказане рішення Дзержинського районного суду м. Харкова №2-13249/10 від 30.11.2010 року скасоване на підставі рішення Апеляційного Суду Харківської області від 06.07.2011 року № 22-ц-7323/2011, саме в частині вилучення записів про іпотеку з Державного реєстру заборони відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек : квартири АДРЕСА_8яненка в м. Харкові , квартири АДРЕСА_6 , квартири АДРЕСА_4 в іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова залишене без змін.

Відповідно до ч 2 ст.26 Закону України « Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси виключно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про іпотеку»Іпотекодавець (а отже і особи, які діють від його імені має право відчужувати предмет іпотеки тільки за згодою Іпотекодержателя, але позивач своєї згоди на відчуження майна, яке знаходилося під іпотекою Арбітражному керуючому не надавав, крім того Арбітражний керуючий ОСОБА_1 навіть після продажу майна не перерахував кошти ПАТ «ПриватБанк».

Квартира АДРЕСА_3яненка в м. Харкові продана арбітражним керуючим за 60 200,00 гривень на підставі договору від 28.12.2010 року ОСОБА_2 (договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та внесено в реєстр за № 3058), квартира АДРЕСА_4 була продана арбітражним керуючим за 75 790,00 гривень на підставі договору від 28.12.2010 року ОСОБА_2 (договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та внесено в реєстр за № 3063) , тобто квартири були продані одній і тій же особі і за ціну ,яка не відповідає їхній ринковій вартості.

Вважаючи , що арбітражним керуючим ОСОБА_1 продано вищевказані квартири безпідставно, бо вони не були включені до ліквідаційної маси, за заздалегідь заниженою ціною та без відповідної згоди іпотекодержавтеля, позивач просив визнати договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3яненка в м. Харкові від 28.12.2010 року ОСОБА_2 за № 3058 , квартири АДРЕСА_4 від 28.12.2010 року ОСОБА_2 № 3063 недійсними, бо вони укладені всупереч Цивільному Кодексу України, інтересам держави й суспільства, моральним засадам.

Дане майно ОСОБА_2 продав у процесі банкрутства та порушив вимоги Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.Так,при укладенні вищезазначених договорів ОСОБА_2 не отримав згоду іпотекодержателів даних приміщень,не надав звіт про оцінку майна предметів іпотеки, не звертався до іпотекодержателів в ході проведення процедури банкрутства за погодженням щодо умов продажу, кошти отримані від реалізації нерухомості не були розміщені на депозитному рахунку нотаріальної контори .Позивач просить визнати недійсними вищевказані договори купівлі-продажу на підставі ст.ст.203,215 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивача спочатку ОСОБА_8, а потім ОСОБА_9 позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - Арбітражний керуючий ОСОБА_1 в судове засідання не з»явився, був викликаний належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутність.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснивши суду, що ліквідаційна процедура триває, продаж було здійснено в процесі ліквідаційної процедури, вищевказані квартири які він придбав куплені на прилюдних торгах ,квартиру АДРЕСА_4 він продав ОСОБА_3 ,він є добросовісним набувачем у розумінні положень ЦК України та на момент укладення спірних угод рішення суду від 30.11.2010 року було дійсним та квартири були виключені з реєстру іпотек, придбав дане майно ,сплативши за нього певні кошти.

Представник відповідача ОСОБА_3 , адвокат ОСОБА_10Ю, в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, пояснивши суду, що його довіритель придбав квартиру АДРЕСА_4 на законних підставах ,він є добросовісним набувачем у розумінні положень ст.388 ЦК України та на момент укладення договору купівлі - продажу від 26.01.2011 року квартира №165 не була виключена до реєстру обтяжень та іпотек, його довіритель придбав дане майно ,сплативши за нього певні кошти, а саме суму 357 246,00 гривень, що складало на час оформлення договору 45 000,00 доларів США. Його довіритель сплатив за квартиру кошті ,які вище ніж вказано в акті судової будівельно- технічної експертизи, тому він не може бути безпідставно позбавлений права власності на майно, яке придбав відповідним чином.

Третя особа - ОСОБА_4 спочатку самостійно, а потім його представник за дорученням ОСОБА_11. позовні вимоги позивача підтримали в повному обсязі , наполягаючи на їх з0адоволенні та вказуючи, що не враховуючи саме укладення договорів купівлі-продажу квартир, він вважає права свого довірителя штучно порушеними саме заниженням вартості квартир, бо це штучно збільшує борги ФОП ОСОБА_4

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного:

Відповідно до ч. І ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За правилами ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

26.02.2008 року між позивачем та третьою особою по справі ОСОБА_4,який діяв як фізична особа було укладено з ПАТ КБ «Приватбанк»(правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк») кредитний договір № HAEEGK01270013 ,згідно з яким ОСОБА_4ВА. отримав кредитні кошти в сумі 115364,00 долари США на придбання квартири, в забезпечення цих зобов»язань був укладений договір іпотеки № HAEEGK01270013, предметом якого є квартира АДРЕСА_3яненка в м. Харкові.

Крім того, 19.09.2008 року між позивачем та третьою особою по справі ОСОБА_4, який діяв як фізична особа було укладено з ПАТ КБ «Приватбанк»(правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк») кредитний договір № HAН2GА00000052 ,згідно з яким ОСОБА_4ВА. отримав кредитні кошти в сумі 101882,16 доларів США на придбання квартири, в забезпечення цих зобов»язань був укладений договір іпотеки № HAН2GА00000052 , предметом якого є квартира АДРЕСА_4.

На підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 27.01.2010 року № 2-617/10 ,яке набрало чинності ,було звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3яненка в м. Харкові

На підставі рішення Київського районного суду м. Харкова від 01.02.2010 року №2-1380/10/15, яке набрало чинності, було звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_4.

На підставі постанови Господарського суду Харківської області від 13.09.2009 року № Б-50/48-09 СПДФО ОСОБА_4було визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру, спочатку Арбітражним керуючим було призначено ОСОБА_5. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.11.2010 року №Б-50/48-09 по справі замість арбітражного керуючого(ліквідатора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4)ОСОБА_6 призначено арбітражного керуючого(ліквідатора Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4) ОСОБА_1 (ліцензія серії АВ№ 498997 від 17.11.2009 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою АДРЕСА_5).

Ліквідаційна процедура ФОП ОСОБА_4 на час розгляду справи судом триває, що підтверджується листом Господарського суду Харківської області від 10.05.2012 року № 006699. Ці ж обставини підтвердив в своєму клопотанні ,яке відхилено судом представник відповідача по справі ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_10, який просив залучити до участі у розгляді справи нового арбітражного керуючого- ліквідатора ОСОБА_12 Але суд, прийшов до висновку, що залучення нового арбітражного керуючого до участі у справі штучно тягне за собою її затягнення, бо позивач оскаржує угоди, які були укладені саме арбітражним керуючим ОСОБА_1 за той час, коли він обіймав цю посаду за призначенням Господарського суду Харківської області.

Пунктом 2 розділу 6 прикінцевих положень Закону України «Про іпотеку» визначено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки при банкрутстві врегульовано ч. 2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином застосуванню до спірних правовідносин підлягають саме норми Закону України «Про іпотеку»і такі висновки узгоджуються з роз'ясненнями, що дані в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство».

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 17 Закону України «Про іпотеку»визначені підстави припинення іпотеки, а саме: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку»іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з ч. 1,2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку»у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що спірне майно було предметом договору іпотеки, який ніким не оспорений і не визнаний недійсним, а банк, як іпотекодержатель, згоди на його відчуження не давав.

Обмежень для іпотекодержателя для звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки (після визнання договорів недійсними) до майнового поручителя немає, оскільки він не є конкурсним кредитором, тобто кредитором за вимогами до боржника, які виникли до порушення банкрутства, і які не забезпечені заставою. Лише після порушення справи про банкрутство можна звернутися із позовом про звернення стягнення на іпотеку.

Вимоги, які може заявити кредитор у межах строку, передбаченого за ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», зазначені в ч. 9 ст. 11 цього Закону. Зокрема, вимоги, які забезпечені заставою, не можуть заявлятися, а лише в тій частині, що не забезпечені заставою. Отже, діючи в межах цього Закону, іпотекодержатель здійснює лише задоволення вимог, які не забезпечені вартістю застави.

В частині вимог, які забезпечені іпотекою, іпотекодержатель не є конкурсним кредитором, а є поточним (за вимогами, які виникли після порушення справи про банкрутство). Тому його вимоги до боржника не можуть погашатися (припинятися) на підставі ст. 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Статтею 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»встановлено, що майно банкрута, що є предметом застави використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Тобто, навіть при банкрутстві іпотечне майно мало йти на погашення кредитних зобов'язань, які воно забезпечувало.

У зв'язку із цим посилання відповідача ОСОБА_2 щодо припинення іпотеки у зв'язку із процедурою банкрутства ФОПП ОСОБА_4 не обґрунтовані та не узгоджуються з нормами матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Крім того, згідно з положеннями ст. 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право відчужувати предмет іпотеки виключно на підставі згоди іпотекодержателя. Аналогічна норма міститься у ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу»та у ч. 2 ст. 586 ЦК України.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про іпотеку» правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотеко держателя є недійсним.

Судом встановлено, що ПАТ «Приват Банк» як іпотекодержатель спірного нерухомого майна згоди на укладення договорів купівлі-продажу з боку ФОП ОСОБА_4 в особі ліквідатора, арбітражного керуючого ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 не надавав. Отже, вказаний договір укладався без участі банку, чим порушені права та охоронювані законом інтереси банку, як іпотеко держателя спірного майна.

Оскільки спірне майно відчужено без згоди іпотекодержателя, що є порушенням наведених вище вимог закону, то оспорюваний позивачем договір не може вважатися таким, що відповідає нормам законодавства.

Згідно положень ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

На підставі ст.229 ч 1 Цивільного Кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення , такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину , прав та обов»язків сторін , таких властивостей т і якостей речі, які значно знижують її чинність або можливість використати її за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

На підставі вимог ст.236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним право чином права та обов»язки передбачалися на лише майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Таким чином, правочин є таким правочином , в якому на підставі договору має місце обумовлення настання або зміну прав та обов»язків обставиною, щодо якої невідомо настане вона чи ні (відкладальна обставина), як передбачено ч 1 ст 212 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Всупереч вказаним положенням закону та договору застави (іпотеки) враховуючи тривалість ліквідаційної процедури не можна вважати ,що ОСОБА_1 відчужив майно, яке перебувало в заставі (іпотеці) банку , отримавши його згоду.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в абз. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до ст. ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» Відповідно до статей 229-230 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, або внаслідок впливу тяжкої обставини ,є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа, на підтвердження своїх вимог повинна довести, що така помилка мала місце, а також вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання, або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов»зань, які виникли з правочину,і не пов»язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону, чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним».

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно положень ст. 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова №2-13249/10 від 30.11.2010 року було знято заборону на відчуження та вилучено записи про іпотеку з Державного реєстру заборони відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек : квартири АДРЕСА_8яненка в м. Харкові , квартири АДРЕСА_6 , , квартири АДРЕСА_7 , квартири АДРЕСА_4 та вилучено записи про заставу з Державного реєстру заборон відчуження рухомого майна, яке вказане в постанові Господарського суду Харківської області від 13.09.2009 року № Б-50/48-09.

Вищевказане рішення Дзержинського районного суду м. Харкова №2-13249/10 від 30.11.2010 року скасоване на підставі рішення Апеляційного Суду Харківської області від 06.07.2011 року № 22-ц-7323/2011, саме в частині вилучення записів про іпотеку з Державного реєстру заборони відчуження нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек : квартири АДРЕСА_8яненка в м. Харкові , квартири АДРЕСА_6 , квартири АДРЕСА_4 в іншій частині рішення Дзержинського районного суду м. Харкова залишене без змін.

Відповідно до ч 2 ст.26 Закону України « Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом» майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси виключно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст.9 Закону України «Про іпотеку»Іпотекодавець (а отже і особи, які діють від його імені має право відчужувати предмет іпотеки тільки за згодою Іпотекодержателя, але позивач своєї згоди на відчуження майна, яке знаходилося під іпотекою Арбітражному керуючому не надавав, крім того Арбітражний керуючий ОСОБА_1 навіть після продажу майна не перерахував кошти ПАТ «ПриватБанк».

При дослідженні цього питання судом встановлено, що платіжним дорученням №518 від 01.07.2011 року кошти в сумі 116096,98 гривень були перераховані, але їх зарахування в рахунок погашення заборгованості за укладеними з ОСОБА_4 кредитними договорами не відбулося, бо платіжне доручення не носить відповідних реквізитів, а з претензіями щодо заліку цих коштів до позивача ніхто не звертався, вказаний в платіжному документів № рахунку 64993919400001,що є рахунком на якому накопичуються суми ,відшкодовані від сплати судового збору та не можуть бути самостійно зараховані на кредитні рахунки ОСОБА_4, бо як вказано в призначенні платежу (рахунок погашення кредитної заборгованості ФЛОП ОСОБА_4В.). ПАТ «Приватбанк» не має можливості ідентифікувати ФОП ОСОБА_4 ,бо не має такого клієнта ,а договори кредитування укладалися з фізичною особою, що підтверджується довідкою ПАТ «ПРиватБанк» від 19.08.2013 року № Є.НА.0.0.0.0/17-6750.

Таким чином, ПАТ «ПриватБанк», в силу наведених вище вимог закону, має право на пред'явлення позову про визнання договору недійсним,однак, при цьому вимог про застосування реституції не заявляв, не просив повернути спірне майно йому та оскільки відповідно до договору купівлі-продажу між ОСОБА_13та ОСОБА_3 від від 26.01.2011 року спірна квартира АДРЕСА_4 перейшла у власність ОСОБА_3 та у зв,язку з чим є необхідність у з,ясуванні питання про добросовісність набувача при пред'явленні позову про витребування майна та при відсутності позовних вимог в даній частині оскільки при пред'явленні позову про недійсність правочину з'ясовуються лише наявність підстав для визнання правочину недійсним суд не може застосувати наслідки недійсності даного правочину.

Вимагаючи визнати укладені договори купівлі-продажу спірних квартир недійсними , ПАТ «ПриватБанк» обґрунтовує своїми позовні вимоги тими обставинами, що відповідачем ОСОБА_1 вжиті заходи по штучному зниженню фактичної ринкової вартості квартири АДРЕСА_8яненка в м. Харкові та квартири АДРЕСА_4.

Судом ретельно опитаний в судовому засіданні як свідок, суб»єкт підприємницької діяльності оцінювач ОСОБА_14, який підтвердив свої висновки , мотивуючи суттєву різницю встановленої ним ціни при оцінці спірних квартир від ринкової вартості існуючою методикою та можливістю суттєвого зниження ціни у випадку необхідності термінової реалізації майна.

Але його доводи в повному обсязі спростовані доводами судової товарознавчої(оціночної) експертизи ХНДІСЕ ім..ОСОБА_15 від 28.03.2013№2-5675/11 та поясненнями в судовому засідання ,які надала експерт ОСОБА_16, яка підтвердила суду, що методики щодо застосування коефіцієнту еластичності в Україні не затверджено, а користуватися відомостями з Інтернету можливо тільки при наявності в Україні відповідних нормативних документів та підтвердила свій висновок в тій частині, що ринкова вартість №165 в будинку №228-а по вул..Дружби народів в м. Харкові на момент продажу складає 404 897,00гривень, а ринкова вартість квартири№5 в будинку № 11 по вул..Квітки Основ»яненка в м. Харкові на момент продажу складає 258 605,00 гривень. Також пояснила, що згідно з науковими статтями у момент терміновості при здійсненні продажу нерухомого майна можливо застосувати коефіцієнт еластичності від 20% до 80% ринкової вартості, але це проводиться за відсутності відповідного нормативного врегулювання виключно оцінювачами на свій розсуд. Позивачем сплачено вартість експертизи в сумі 5159,00 гривень, про що суд повідомив ХНДІСЕ ім..ОСОБА_15

Відповідних доказів тим обставинам, що мала місце термінова необхідність в продажу майна банкрута ,відповідачем ОСОБА_1 суду не надана, звіт Господарським судом Харківської області до цього часу не затверджений, процедура банкрутства не завершена.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.16 ЦК України встановлено засоби захисту порушеного права та відповідно до ч.2 відповідної норми суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом.

Суд не може погодитися з доводами адвоката ОСОБА_10 стосовно тих обставин, що вимагати визнання договору купівлі-продажу має право тільки сторона, яка є стороною цього договору, бо на підставі вимог п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» «ОСОБА_11 відповідно до ст 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша ст219, частина перша ст.220,частина перша ст.224 ЦК тощо), та оспорювані правочини , якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах встановлених законом (частина друга ст.222, частина друга ст.223, частина перша ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.» є встановленим право іншої заінтересованої особи, яка заперечує дійсніть правочину вимагати захисту права, яке вона вважає порушеним. Таким чином, суд приходить к висновку, що позивач не вимагає розірвати договір купівлі- продажу, що дійсно має право зробити тільки одна з сторін, що його укладала, а вимагає визнати договори купівлі - продажу недійсними, бо вважає, що при їх укладенні суттєво порушені її права.

Відповідно до положень ст.388 ЦК України якщо майно по відплатному договору придбано у особи ,яка не мала права його відчужувати ,про що набувач не знав та не міг знати \добросовісний набувач\, власник має право витребувати це майно від набувача тільки в тому випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або іншої особи, якій він передав майно в володіння,не по їх волі, іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 придбав майно у особи, яка на той час перебувала власником майна, тобто на підставі вимог цивільного законодавства мала право на відчуження.

З огляду на зазначене ,та враховуючи правову позицію, висловлену у Постанові Верховного Суду України по справі №6-61ц11 від 30.01.2012року де предметом розгляду були подібні правовідносини наступного змісту:»відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього захист права особи, яка вважає себе власником майна можливий шляхом задоволення віндікаційного позову якщо для цього існують підстави ,передбачені ст.388 ЦК України. Зокрема, право власника майна підлягає захисту відповідно до вимог зазначеної статті шляхом витребування спірного майна в останнього набувача якщо на час укладення договору відчужувач не був власником спірного майна»,суд вважає необхіднім визнати доводи адвоката ОСОБА_10 безпідставними.

Судові витрати ,понесені позивачем по сплаті державного мита 8,50 гривень, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду в сумі 37,00 гривень та за проведення судової товарознавчої експертизи в сумі 5159,00 гривень слід стягнути з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках. В стягненні судових витрат з відповідача ОСОБА_3 суд вважає задоцільне відмовити.

Дослідивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, а саме: в частині вимоги про визнання право чинів від 28.12.2010 року недійсними підлягають задоволенню в повному обсязі, а в частині стягнення судових витрат- підлягають задоволенню тільки частково з відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в рівних частках.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.16,203,215,229,360-7,388, 599 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство»., ст.ст. 9, 11, 14, 17, ч.1 ст. 23, ч.1 ст. 25, ст.ст. 26, 29, 31, 47 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст..9, ч.ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст..ст. 3, 9, 12, 17, ч.1,2, ст.. 23, ч.2 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 10, 11, 14, 58, 59, 60, 209,212,213, 215 ЦПК України,

СУД ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного Акціонерного товариства «ПриватБанк» (надалі ПАТ «ПриватБанк»)до арбітражного керуючого ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним укладених договорів купівлі-продажу квартири 5 по вул..Квітки-Основ»яненка №11 в м. Харкові між ОСОБА_2 та Арбітражним керуючим ОСОБА_1 від 28.12.2010 року та квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та Арбітражним керуючим ОСОБА_1 від 28.12.2010 року, стягнення судових витрат, третя особа по справі без самостійних позовних вимог ФОП ОСОБА_4 Вікторович- визнати частково обґрунтованими та задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3яненка в м. Харкові ,укладений 28.12.2010 року між ліквідатором, арбітражним керуючим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 3058.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 ,укладений 28.12.2010 року між ліквідатором, арбітражним керуючим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим номером 3063.

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Приватбанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 8,50 гривень в рівних частках з кожного відповідача по 4,25 гривень , по сплаті за інформаційно- технічне забезпечення в сумі 37,00 гривень в рівних частках з кожного відповідача по 18,50 гривень , по сплаті вартості судової товарознавчої експертизи в сумі 5159,00 гривень в рівних частках з кожного відповідача по 2 549,50 гривень , всього стягнувши з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Приватбанк» по 2600,25 гривень по (тисячі дві шістсот гривень 25 копійок).

В стягненні судових витрат з ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог ПАТ «Приват Банк» відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами які не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з моменту отримання його копії.

Рішення суду з мотивувальною частиною буде виготовлено в судом в 5-ти денний термін після проголошення установчої та резолютивної частини судового рішення.

Головуючий,суддя О.О.РУДНЄВА

Рішення виготовлене головуючим власноруч в нарадчій кімнаті

Суддя О.О.РУДНЄВА