Постанова № 35234376, 11.11.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Справа № 901/1609/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Сікорської Н.І.,

Проценко О.І.,

за участю представників сторін:

позивача: не з'явився, Ялтинська міська рада;

відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл";

третьої особи: не з'явився, Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі;

третьої особи: не з'явився, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (адміністрація ялтинського морського порту);

розглянувши апеляційну скаргу Ялтинської міської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (колегії суддів головуючий суддя: А.М.Гризодубова, судді: С.Я.Тітков, О.С.Янюк) від 29 серпня 2013 року у справі №901/1609/13

за позовом Ялтинської міської ради (пл. Радянська, 1,Ялта,98600)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" (вул. Гоголя, б.24,Ялта,98635)

треті особи:

Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6,Севастополь,99008)

Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (адміністрація ялтинського морського порту) (вул. Рузвельта, 5,Ялта,98600)

про зобов'язання звільнити земельну ділянку та стягнення 315000,00 грн.;

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" до Ялтинської міської ради про стягнення шкоди в розмірі 157000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ялтинська міська рада звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл", в якій просила суд зобов'язати відповідача звільнити земельну ділянку - частину Набережної імені Леніна в місті Ялта, площею 500 квадратних метрів, самовільно зайнятою комплексом атракціонів, що належить Ялтинській міській раді, а також стягнути з відповідача 315 000,00 грн. доходів, які товариство з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" могло отримати від використання безпідставно зайнятої частини території Набережної імені Леніна в місті Ялта, у період з 04 квітня по 25 квітня 2013 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" звернулось із зустрічною позовною заявою, в якій просило суд стягнути 157 000, 00 грн., серед яких 72 000, 00 грн. упущеної вигоди та 85 000, 00 грн. моральної шкоди.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року у справі №901/1609/13 в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача доведених допустимими та належними доказами прав на бетонне мощення, що знаходиться на балансі Державного підприємства - ДП "Ялтинський морський торговельний порт", яке виступало предметом договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.

Щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем за зустрічним позовом не надано ані доказів вчинення незаконних дій саме посадовими особами позивача, ані надано документального обґрунтування розміру збитків, а також не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння співробітниками Ялтинської міської ради моральної шкоди товариству з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл".

Не погодившись з рішенням суду, Ялтинська міська рада звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не були у повному обсязі встановлені обставини справи, які мають суттєве значення для вирішення спору.

Зокрема заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" самовільно займає земельну ділянку на території Ялтинської міської ради та використовує її в своїх цілях без наявних правових підстав.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 вересня 2013 року, відновлено Ялтинській міській раді строк на подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року у справі №901/1609/13, прийнято апеляційну скаргу Ялтинської міської ради до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 14 жовтня 2013 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

В судове засідання 11 листопада 2013 року, представники сторін не з'явились.

Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України явка у судове засідання - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Тому, з урахуванням наявних у справі доказів, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з'явилися, оскільки у попередніх судових засіданнях доводи останніх щодо обставин справи були заслухані судовою колегією.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

14.03.2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та товариством з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" був укладений договір оренди №1402 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності (том 1 арк.с. 10-15).

У відповідності до умов даного договору, його предметом виступає бетонне мощення загальною площею 400, 00 кв.м., що прилягає до причалу № 4 на набережній ім.. Леніна у м. Ялта. Дане майно перебуває на балансі ДП "Ялтинський морський торговельний порт".

Вважаючи, що товариство з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" без достатньої правової підстави заволоділо земельною ділянкою площею 500кв.м., яка належить Ялтинській міській раді, остання звернулась до господарського суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Предметом розгляду в рамках даної справи є звільнення земельної ділянки, яка самовільно зайнята відповідачем, тому для об'єктивного розгляду справи, судом апеляційної інстанції необхідно встановити факт самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки, а також порушення вказаними діями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України "Про оренду землі", а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 211 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства зокрема за самовільне зайняття земельних ділянок.

Визначення поняття «самовільне зайняття земельних ділянок» міститься в Законі України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Відповідно до абзацу 15 статті 1 цього Закону самовільне зайняття земельних ділянок - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Так, відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Тобто за законодавством без належного оформлення права власності, права користування чи оренди, та їх державної реєстрації будь-яке використання землі можна вважати самовільним зайняттям земельної ділянки.

У відповідності до приписів статті 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Таким чином, безперечною умовою застосування положення вищенаведеної статті виступає наявність у позивача прав власності чи користування земельною ділянкою, що надає позивачу право на захист свого порушеного права.

Проте, як встановлено в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, земля, яка знаходиться під причалами, відноситься до намивних, насипних або створених з використанням інших гідротехнічних технологій і входить до території причалу порту. З цього слідує, що причал № 4, який знаходиться в межах земельної ділянки площею 2,45 га, є територією порту з тиловою зоною причалів, на якій розташовані конструктивні елементи причалів і портові інженерні мережі, та відноситься до гідротехнічних споруд. Цей причал створено за рахунок коштів порту та знаходиться за межами фасадної лінії міської набережної, що підтверджується проектною документацією. Зазначений факт підтверджується ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду у справі №2-а-6897/12/0170/27 від 14.01.13, яку судова колегія в розумінні статті 43 Господарського процесуального кодексу України та у відповідності із пунктом 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» приймає до уваги.

Крім цього, як зазначалося вище, відповідно до умов договору оренди №1402, орендодавець передає, а орендар приймає у термінове платне користування об'єкт нерухомого майна - частину бетонного мощення загальною площею 400 м.кв. що прилягає до причалу №4 (реєстраційний № мощення 01125591.80.ЖЛКХЯП097), розташовану за адресою: м.Ялта набережна ім..Леніна, що перебуває на балансі Державного підприємства Ялтинський морський торгівельний порт.

Зазначене бетонне мощення знаходиться на балансі Державного підприємства Ялтинський морський торгівельний порт, що підтверджується довідкою Ялтинської філії "Адміністрації морських портів України" (том 2. арк.с.35).

В силу статті 117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.

Зі змісту вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку, що позивач не є власником об'єкту, який був переданий в оренду відповідачу за вищевказаним договором.

За умовами статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 1 Господарського процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Аналогічні висновки наведені в Рішення Конституційного суду України 1 грудня 2004 року N18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Стосовно відсутності порушеного права та охоронюваних законом інтересів заявника, також звернув увагу Вищий господарський суд України у постанові від 25.01.2011р., по справі №2-1/4465-2009.

Як встановлено, Ялтинська міська рада не є власником об'єкту оренди за договором №1402, тобто не є власником земельної ділянки під майном державного підприємства "Ялтинський морський торговельний порт". За таких обставин порушення охоронюваного законом інтересу позивача судовою колегією не вбачається, а як слід у останнього не має правових підстав для звернення із відповідним позовом до суду, оскільки право та охоронюваний законом інтерес, який не порушений не потребує судового захисту.

Таким чином, на думку судової колегії відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу є підставою для відмови в позові.

До того ж, слід зазначити, що в ході розгляду справи, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції, позивачем всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не було надано належних та допустимих доказів наявності у останнього права власності на бетонне мощення, що знаходиться на балансі Державного підприємства та яке виступало предметом договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності і, відповідно, яке займає відповідач.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав для задоволення позову про звільнення об'єкту оренди, а як слід й похідних вимог про стягнення доходів, які відповідач міг би отримати за його використання.

Разом з тим, судова колегія не приймає до уваги твердження позивача про самовільне зайняття земельної ділянки товариством з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл", оскільки останнє не займає земельну ділянку державної власності, а користується державним майном на підставі укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі та відповідачем договору оренди №1402, який нерозірваний сторонами, в судовому порядку недійсним невизнаний.

Стосовно зустрічних позовних вимог, судова колегія вважає їх необюгрунтованими, а тому також погоджується із висновками суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав для їх задоволення, через їх недоведеність.

Згідно статті 43 Господарського кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно вимог статті 32 Господарського кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

А в силу статті 33 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо викладених в апеляційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом першої інстанції і колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваному рішенні мотивами відхилення доводів скаржника.

Суд попередньої інстанції навів правове обґрунтування своїх висновків, щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, Ялтинською міською радою у процесі розгляду справи не було доведено та надано відповідних доказів в обґрунтування своїх заперечень, а отже судова колегія вважає рішення суду відповідним нормам матеріального та процесуального права, тому зазначене рішення не підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ялтинської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 29 серпня 2013 року у справі №901/1609/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді Н.І. Сікорська

О.І. Проценко

Розсилка:

1.Ялтинська міська рада (пл. Радянська, 1,Ялта,98600)

2.Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6,Севастополь,99008)

3.Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (адміністрація ялтинського морського порту) (вул. Рузвельта, 5,Ялта,98600)

4.Товариство з обмеженою відповідальністю "Марін Оіл" (вул. Гоголя, б.24,Ялта,98635)

5. Господарський суд АР Крим (вул.Р.Люксембург/Річна,29/11,м.Сімферополь,АРК,95000)