Ухвала суду № 35230354, 12.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2013 р. м. Київ К/800/44479/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Мукоїд Л.В., Запорожевської І.В., Кожем'яченко А.М., Однокоза П.І.

відповідача: Муха С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року

у справі № 826/7423/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль») звернулось з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2013 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

У письмових поясненнях щодо касаційної скарги ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» з питань дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, за результатами якої складено акт від 01.02.2013 року №104/43-20/34480657.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено п. 4.1 ст. 4, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 135.1 ст. 135, пп. 153.2.5 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, а саме - занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 14 051 202,43 грн.; абз.«б» та «е» пп. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 з урахуванням вимог п. 1.6 та п. 1.15 ст. 1, ст. 8, ст. 14, 6, абз.«а» п. 17.2 ст. 17 Закону України від 22.05.2003 №889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» та абз. «б» та «е» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 з урахуванням пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162, пп. 168.1.1 п. 168.1, п. 168.4 ст. 168 абз. «а» п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року з №2755-VI, в результаті чого TOB «Райффайзен Лізинг Аваль» не нараховано, не утримано та не сплачено (перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 138 034,77; п .239.1 та п. 239.2 ст. 239 Податкового кодексу України від 02.12 2010 №2755, в частині неподання розрахунків сум збору за першу - транспортних засобів: трактора Chelleger МТ685С з номерним знаком 54612АА та вантажного сідлового тягача - Е Volvo FH 4X2 з номерним знаком ААІ532МА, а також не нараховано, та не сплачено збір за першу реєстрацію сідлового тягача - Е Volvo FH 4X2 з номерним АА1532МА в сумі 171,21 грн. за січень 2012 року; п. 3.1.1 п. 3.1 ст.3 пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 з урахуванням п. 6.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР п. 185.1 ст. 185 - п. 187.8 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, пп. 189.1 ст. 189, пп. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192 п 201.10 ст. 201 з урахуванням пп. 14.1185 п. 14.1 ст. 14, п. 153.7 ст. 153, п. 192.2 ст. 192 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-IV та Порядку заповнення Податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 №41, в частині заниження обсягів продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 1 176 056,86 грн.

ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» не погоджуючись з вищевказаними висновками акту перевірки подало заперечення, за результатами розгляду яких відповідачем було частково задоволено вимоги позивача (в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість) та викладено п. 4 висновків акту перевірки в новій редакції, а саме - зазначено, що ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» порушено п. 3.1.1 п. 3.1ст. 3 пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 з урахуванням п. 6.5 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР п. 185 1 ст. 185 - п. 187.8 ст.187, п. 188.1 ст. 188, пп. 189.1 ст. 189, пп. 192.1.1 п. 192.1, п. 192.3 ст. 192 п. 201.10 ст. 201 з урахуванням пп. 14.1185 п. 14.1 ст. 14, п. 153.7 ст. 153, п. 192.2 ст. 192 Податкового кодексу України та Порядку заповнення Податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 №41, в частині заниження обсягів продажу на вартість отриманих послуг, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 558 606,72 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, та на підставі висновків викладених у відповіді на заперечення від 15.02.2013 року № 2692/10/43-222 податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.02.2013 року №0000104320 за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 16 793205,13грн., №0000114320 за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших заробітна плата, на загальну суму 167 853,02грн., та податкове повідомлення-рішення від 18.05.2013 року №0000264320 за платежем податок на додану вартість, на загальну суму 94 859,23 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» укладено Генеральний депозитний договір від 10.12.2008 року №02/56-1-2/027 (далі - Договір), в рамках якого укладено Договори про вклад та Додаткові угоди.

Відповідно до вимог п. 1.2 даного Договору сума, валюта вкладу, розмір процентної ставки або доходу в іншій формі, дата початку вкладу, дата закінчення вкладу, періодичність сплати процентів або доходу в іншій формі, можливість продовження строку, збільшення суми вкладу, повернення вкладу до дати закінчення вкладу та інші умови розміщення та обслуговування вкладу, визначаються сторонами шляхом укладання окремих Договорів про вклад.

Умовами Договорів про вклад та Додатковим угодами, укладених на підставі Генерального депозитного договору, визначено процентні ставки на рівні нижче процентної ставки за залученими депозитами (середньозваженої за день вартості в процентах річних, %) офіційно оприлюдненої Національним Банком України на дату укладання відповідних Договорів про вклад та додаткових угод.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» володіє часткою (паєм, пакетом акцій) на рівні вісімдесяти відсотків від статутного капіталу TOB «Райффайзен Лізинг Аваль» та відноситься до пов'язаних осіб на підставі умов, визначених п. 1.26 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 14.1.159 пп. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до вимог пп. 153.2.5 ст. 153 Податкового кодексу України доходи платника податку, отримані у вигляді процентів за депозитами, кредитами (операціями фінансового лізингу), позиками, іншими цивільно-правовими договорами із пов'язаними з платником податку особами, визначаються відповідно до ставок процента, зазначених у договорі але не нижчих від звичайної процентної ставки за депозит, звичайної ставки процента за кредит (позику) на дату укладення відповідних договорів.

Підпунктом 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом.

Згідно пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. При цьому до процентів включаються: а)платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б)платіж за використання коштів, залучених у депозит;в) платіж за придбання товарів у розстрочку;г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу);ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з її викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів.

Підпунктом 1.20.7 п. 1.20 ст. 1 Податкового кодексу України передбачено, що звичайна процентна ставка за депозит - процентна ставка, що встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом. Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення депозитного договору визначається для банківських установ Національним банком України, для небанківських фінансових установ - державним органом, визначеним законом. До депозитів не належать суми завдатку, внесеного як забезпечення договірних зобов'язань однією стороною договору перед іншою.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з метою оподаткування податком на прибуток у разі застосування звичайної процентної ставки за депозитом до 01.01.2013 року відповідно до пп.1.20.7 п.1.20 ст.1 Закону №334 така ставка визначається на рівні процентної ставки, яка встановлюється залежно від строків та розміру депозиту за рішенням платника податку, яке має бути оприлюдненим та встановлювати однакові правила щодо укладення депозитного договору з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом.

Отже, визначення процентної ставки за Договорами про вклад та Додатковими угодами було здійснено позивачем у повній відповідності до вимог діючого на час спірних правовідносин податкового законодавства, а така ставка відповідає звичайній процентній ставці за депозит, що діяла на момент укладення Договорів про вклад та Додаткових угод.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що перевіркою ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» щодо правильності утримання, повноти та своєчасності нарахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб за період з 01.07.2009 року по 30.06.2012 року, встановлено неутримання та не перерахування до бюджету податку з фізичних осіб з отриманих послуг та харчування на загальну суму 770 968,63грн.

Відповідно до вимог п. 2.1. ст. 2 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», платниками податку є:

- резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи;

- нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Підпунктом 8.1.1. п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено оподаткування доходів, нарахованих (виплачених) платнику податку податковим агентом. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно пп. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» термін "додаткові блага" визначається як кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий " дохід не є зарплатою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди). Під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп. 4.2.16 ст. 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Таким чином, витрати коштів (прибутку) підприємства (працедавця) на проведення корпоративних заходів є витратами, що пов'язані із соціальними програмами і послугами підприємства, а тому не є особистим (персоніфікованим) доходом ("додатковим благом") працівників.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що обов'язок податкового агента з нарахування, утримання та сплати податку з доходів фізичних осіб міг бути виконаний лише за умови наявності достатньої інформації про платника податку фізичну особу,але за відсутності такої інформації дохід, що одержується невизначеною кількістю фізичних осіб у вигляді додаткового блага, не може бути персоніфікований.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки було зазначено, що позивачем за період, що підлягав перевірці, були занижені податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 176 056,86 грн. за результатами розгляду заперечень до акту перевірки та часткового задоволення вимог позивача, викладених у запереченнях, відповідач зменшив зазначену суму до 558 606,72 грн. Внаслідок оскарження позивачем висновку відповідача в частині заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 517 381,46 грн., Міністерство доходів і зборів України частково зменшило зазначену суму до 40 835,96 грн.

Таким чином, відповідачем було зазначено, що позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40 835,96 грн., внаслідок не визначення ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» об'єкта оподаткування при виплаті комісії по операціях з отримання послуг за користування кредитами, отриманими від нерезидента.

Підпунктом 3.2.5. п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не є об'єктом оподаткування операції щодо: надання послуг з інкасації, розрахунково-касового обслуговування, залучення, розміщення та повернення коштів за договорами позики, депозиту, вкладу (у тому числі пенсійного), управління коштами та цінними паперами (корпоративними правами та деривативами), доручення, надання, управління і переуступки фінансових кредитів, кредитних гарантій і банківських поручительств особою, що надала такі кредити, гарантії або поручительства; торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов'язаннями, за винятком операцій з інкасації боргових вимог та факторингу (факторингових) операцій, крім факторингових операцій, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, у тому числі компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, іпотечні сертифікати з фіксованою дохідністю, житлові чеки, земельні бони та деривативи; імпорту майна як технічної або благодійної (гуманітарної) допомоги згідно з нормами міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або відповідно до закону.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2013 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов