Постанова № 35229831, 05.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 912/336/13-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:прокуратуриСіромашенко Р.Л. - прокурор відділу Генеральної прокуратури Українипозивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер -Арго" на постановувід 16.07.2013 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 912/336/13-г господарського суду Кіровоградської області за позовомЗаступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській областідо 1) Білоцерківського національного аграрного університету 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер - Агро"провизнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянкуВ С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 р. Заступник прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Білоцерківського національного аграрного університету та ТОВ "Тофлер - Агро" про:

- визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями;

- зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки, що розташовані на території Андріївської сільської ради загальною площею 2934,6 га вартістю 60056589 грн. та перебувають у постійному користуванні останнього, шляхом складання акта приймання-передачі та звільнення земельної ділянки.

Позовні вимоги з посиланням на приписи статей 203, 215, 1130, 1134 Цивільного кодексу України, статей 207, 208 Господарського кодексу України, статей 92, 96, 134 Земельного кодексу України обґрунтовані тим, що договір про спільний обробіток землі, укладений між відповідачами, не відповідає вимогам закону, укладений Білоцерківським національним аграрним університетом з перевищенням господарської компетенції, оскільки розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р "Питання укладення деяких договорів" передбачено укладення договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном центральними органами виконавчої влади, іншим суб'єктами управління об'єктами державної власності, у тому числі Національною та галузевими академіями наук, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління (віднесені до їх відання), господарськими товариствами, у статутному фонді яких частка держави перевищує 50 відсотків, виключно на підставі відповідних рішень Кабінету Міністрів України. Проте, відповідне рішення Кабінетом Міністрів України на укладення між відповідачами оспорюваного договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. не приймалось.

Прокурор також вказував набуття ТОВ "Тофлер-Агро" права користування земельними ділянками в порушення статті 134 Земельного кодексу України, а саме не на конкурсних засадах.

Крім того, на думку прокурора, в порушення приписів статті 96 Земельного кодексу України спірним договором було змінено цільове призначення земельної ділянки, що підтверджується актом перевірки додержання вимог земельного законодавства від 31.01.2013 р., складеним Держсільгоспінспекцією в Кіровоградській області.

Білоцерківський національний аграрний університет у запереченнях на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні вказуючи на те, що предметом і метою спірного договору є об'єднання зусиль сторін договору для досягнення господарських цілей, при цьому, у пункті 6.1.4 договору встановлено, що земельні ділянки, які підлягають обробітку є державною власністю, знаходяться у постійному користуванні Університету і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативно - правовими актами. Тобто, зі змісту спірного договору вбачається, що внеском Університету є не самі земельні ділянки, а право доступу до них та їх обробки, з розподіленням прав сторін договору на плоди, продукцію та доходи.

На думку відповідача є неправомірним посилання на розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р "Питання укладення деяких договорів" в редакції, зазначеній прокурором, оскільки на час укладення спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. діяла редакція цього розпорядження, якою передбачалось необхідність укладення на підставі рішення Кабміну договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, договорів комісії, доручення, управління майном. При цьому, суб'єктам управління об'єктами державної власності давались вказівки про припинення раніше укладених договорів про спільну (зокрема інвестиційну) діяльність, однак, оскільки укладений між відповідачами договір, відповідно до його предмету та істотних умов не є договором про інвестиційну діяльність, він і не підлягав припиненню.

Білоцерківський національний аграрний університет наголошував на тому, що листом Міністерства аграрної політики України від 17.03.2009 р. № 37-18-1-13/4116 за зверненням Білоцерківського національного аграрного університету було надано погодження на укладення договору про спільний обробіток земельної ділянки площею 2934,6 га з ТОВ "Тофлер-Агро".

Порушення статті 134 Земельного кодексу України, на які вказує прокурор у позовній заяві, в даному випадку, на думку відповідача, не мають місця, оскільки земельна ділянка з постійного користування Білоцерківського національного аграрного університету не вибувала, а була надана для спільного обробітку, тобто земельна ділянка не продавалась та не продавались права на неї (оренда, суперфіцій, емфітевзис), як це передбачено вказаною нормою.

Стосовно доводів прокурора про порушення статті 96 Земельного кодексу України та зміни цільового призначення земельних ділянок, відповідач зазначав щодо неправомірності та безпідставності таких висновків, оскільки зміна цільового призначення стосується земель дослідних полів науково - дослідних установ і навчальних закладів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання земельної ділянки для несільськогосподарських потреб, проте, в даному випадку цільове призначення спірних земельних з сільськогосподарського призначення не змінювалось.

ТОВ "Тофлер - Агро" у відзиві н позовну заяву також просило відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що товариство за спірним договором про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений з Білоцерківським національним аграрним університетом не отримувало прав на земельні ділянки в розумінні чинного законодавства, а між сторонами виникли зобов'язання щодо спільних дій по обробітку землі. При цьому, оспорюваний договір було погоджено Міністерством аграрної політики України.

Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області у поясненнях на позовну заяву посилаючись на приписи статей 116, 122, 123 Земельного кодексу України, Положення про Державне агентство земельних ресурсів України та Наказ Мінагрополітики № 40 від 25.01.2013 р. вказувало, що головні управління Держземагентства в областях, містах Києві та Севастополі наділено повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб, тобто, з наведеного вбачається порушення в даному випадку інтересів держави в особі Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013 р. (суддя Тимошевська В.В.) позовні вимоги задоволені частково, визнано недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро" зі змінами та доповненнями.

У задоволенні позовних вимог до ТОВ "Тофлер-Агро" про зобов'язання повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування. Правомочності по розпорядженню земельними ділянками відсутні. Проте, Білоцерківський національний аграрний університет, за умовами укладеного з ТОВ "Тофлер-Агро" договору про спільний обробіток, фактично розпорядився земельними ділянками, які перебувають у його постійному користуванні, передавши право користування такими земельними ділянками товариству, чим порушив положення вказаної норми.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що спірним договором передбачено використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, чим порушено вимоги статті 96 Земельного кодексу України.

При цьому, судом першої інстанції було зазначено про помилковість тверджень прокуратури щодо розповсюдження на правовідносини за спірним договором розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р та про необхідність отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України для укладення такого договору, оскільки укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України "Про управління об'єктами державної власності" та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління.

Посилання прокурора на порушення у даному випадку статті 134 Земельного кодексу України також визнані судом помилковими з огляду на те, що постійне користування земельними ділянками виключає правомочності з розпорядження земельними ділянками.

Разом з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора до ТОВ "Тофлер-Агро" про зобов'язання повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки внаслідок визнання недійсним договору про спільний обробіток суд першої інстанції визнав вказані вимоги безпідставними, встановивши, що земельні ділянки фактично не вибували з володіння і користування Університету.

За апеляційними скаргами прокуратури та відповідачів у даній справі Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Євстигнеєв О.С., Лотоцька Л.О., Бахмат Р.М.) переглянувши рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013 р. в апеляційному порядку, постановою від 16.07.2013 р. залишив його без змін з тих де підстав.

ТОВ "Тофлер-Агро" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро" зі змінами та доповненнями і в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Скаржник наголошує на тому, що як вбачається з матеріалів справи, а саме змісту самого договору та було встановлено судами під час розгляду справи, земельні ділянки фактично не вибували з володіння і користування Білоцерківського національного аграрного університету, а внеском Університету за спірним договором було право доступу та обробки землі, як нематеріальний актив, що свідчить про помилковість висновків судів про порушення статті 92 Земельного кодексу України.

Крім того, заявник касаційної скарги вважає помилковим висновки судів щодо порушення статті 96 Земельного кодексу України, оскільки з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що земельні ділянки використовуються за цільовим призначенням, вказаним в державних актах на право постійного користування, з метою виробництва сільськогосподарської продукції та не переводились до інших категорій.

Білоцерківський аграрний університет підтримуючи доводи касаційної скарги зазначив про порушення судами норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування всіх обставин справи, зокрема, стосовно відповідності спірного договору вимогам закону та використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Заступник прокурора Кіровоградської області у відзиві на касаційну скаргу просив залишити її без задоволення, а судові рішення у даній справі залишити без змін, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги та правомірність встановлення судами всіх обставин справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, поясненнях присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, Білоцерківський національний аграрний університет згідно Державних актів № 155784 та № 155785 від 30.10.2008 р. має в постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 3 188,27 га, що розташовані на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.

20.03.2009 р. між Білоцерківським НАУ (Сторона-1) та ТОВ "Тофлер-Агро" (Сторона-2) укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки, за умовами якого сторони зобов'язались об'єднати зусилля для досягнення наступних господарських цілей: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Пунктом 9.1. договору сторонами визначено термін дії договору - з моменту його підписання до 31 грудня 2025 р.

Положеннями пунктів 3.1.1., 3.1.2., 4.1.1.- 4.1.8. вказаного договору сторони визначили зобов'язання сторін. Так, Сторона-1 зобов'язалась у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного Договору; здійснювати у разі потреби додаткові внески для виконання умов Договору, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Сторони-2 або шляхом оплати витрат відповідно до калькуляції, наданих Стороною-2. Сторона-2 зобов'язалась у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного Договору; в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним кварталом надавати стороні-1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору; у встановленому порядку вирішувати питання фінансування виробництва, транспортування та реалізації продукції; проводити поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів та основних засобів для виконання робіт та ін.

Розділом 6 вказаного договору про спільний обробіток земельної ділянки визначені внески сторін, а саме пунктом 6.1.1 передбачено, що внеском Сторони-1 є земельні ділянки, згідно Додатку № 1, технології по вирощуванню сільгосппродукції надані Стороні -2 в період дії даного Договору.

Порядок і терміни подачі внесків: протягом 15 днів з моменту підписання даного Договору (пункт 6.1.2).

Частка Сторони-1 складає 17 відсотків, що в грошовому вимірі становить 900000,00 грн. (пункт 6.1.3. договору).

Згідно з пунктом 6.1.4. договору земельні ділянки Сторони-1 є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативними актами.

Внеском Сторони-2 є особиста трудова участь, майно та грошові кошти, згідно Додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного договору. Частка Сторони-2 складає 83 відсотки, що в грошовому вимірі становить 4 668 442,00 грн. (пункти 6.2.1. та 6.2.3 договору).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що внески сторін здійснюються за актами приймання-передачі, підписаними їх повноважними представниками.

Кошти, отримані від спільного обробітку земельних ділянок розподіляються між Сторонами у відповідності до пункту 8.3 договору.

Сторонами також підписано додатки до договору, а саме: Додаток № 1, в якому наведено перелік (номера полів та розміри земельних ділянок), на яких проводиться вирощування сільськогосподарської продукції та Додаток № 2, в якому зазначено найменування, технологія та приблизна вартість робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції на 2009 р. (внесок Сторони-2) ( а.с. 17, 18-19).

20.03.2009 р. сторонами внесено зміни до договору про спільний обробіток земельної ділянки шляхом доповнення договору підпунктом 8.4. наступного змісту: "8.4. У зв'язку з відмінністю технологій вирощування сільськогосподарських культур, Сторона-2 компенсує Стороні-1 витрати під урожай 2009 року (незавершене виробництво) в сумі 602 454 тис. грн. 44 коп. (в т.ч. ПДВ 100 409 тис. грн. 07 коп)." (а.с. 20).

Крім того, здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що відповідно до статуту Білоцерківського національного аграрного університету, Університет є вищим навчальним закладом четвертого рівня акредитації державної форми власності та підпорядкований Міністерству аграрної політики України (а.с. 25-63). Розділом 10 Статуту університету передбачено, що за університетом, з метою забезпечення його діяльності, Міністерством аграрної політики України закріплюється державне майно, на правах оперативного управління.

Судами також встановлено, що у відповідності з розділом 3 статуту Білоцерківського національного аграрного університету, Університет має право укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами та організаціями України і за її межами для виконання статутних завдань, відповідно до чинного законодавства.

Згідно листа від 17.03.2009 р. № 37-18-1-13/4116, Білоцерківський національний аграрний університет отримав погодження Міністерства аграрної політики України на укладення з ТОВ "Тофлер-Агро" договору про спільний обробіток земельної ділянки (а.с. 22).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями та зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки, шляхом складання акта приймання-передачі та звільнення земельної ділянки, з посиланням, зокрема, приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на перевищення Білоцерківським національним аграрним університетом господарської компетенції, укладення спірного договору в порушення розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р "Питання укладення деяких договорів" без відповідного рішення Кабміну, набуття ТОВ "Тофлер-Агро" права користування земельними ділянками в порушення статті 134 Земельного кодексу України, а саме не на конкурсних засадах, а також з огляду на порушення статті 96 Земельного кодексу України та зміни спірним договором цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що у даному випадку, на правовідносини за спірним договором не розповсюджується дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. №703-р щодо необхідності отримання відповідного рішення Кабінету Міністрів України, оскільки укладений між відповідачами договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. не стосується об'єктів державної власності, перелік яких наведено в Законі України "Про управління об'єктами державної власності" та по відношенню до яких Кабінет Міністрів України здійснює функції з управління.

Крім того, судами було встановлено безпідставність тверджень прокурора на порушення статті 134 Земельного кодексу України при укладенні спірного договору щодо не проведення конкурсу.

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. суди дійшли висновку, що як зазначено в пункті 6 укладеного між відповідачами оспорюваного договору, внеском Білоцерківського національного аграрного університету є земельні ділянки, які знаходяться у його постійному користуванні.

Згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Тобто, суди дійшли висновку, що оскільки за наведеною нормою право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування, а правомочності по розпорядженню земельними ділянками відсутні, при укладенні спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки, порушено приписи статті 92 Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 1130 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відповідно до статті 1131 цього Кодексу встановлено, що договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Пунктом 6.1.4 договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. сторонами передбачено, що земельні ділянки Білоцерківського національного аграрного університету є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативними актами.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог до ТОВ "Тофлер-Агро" про зобов'язання повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки внаслідок визнання недійсним договору про спільний обробіток, дійшов висновку щодо безпідставності таких вимог встановивши, що земельні ділянки фактично не вибували з володіння і користування університету.

При цьому, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. суди дійшли протилежного висновку, встановивши обставини стосовно того, що твердження відповідачів про надання за спірним договором тільки права доступу товариства до земельних ділянок Університету спростовуються умовами цього договору, яким передбачено, що внеском Університету є земельні ділянки.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що такі висновки судів є суперечливими, та такими, що спростовуються один одним, і судам при вирішенні даного спору, насамперед, необхідно було встановити правову природну спірного договору, виходячи з норм чинного законодавства, із з'ясуванням питань стосовно фактичного переходу земельних ділянок або прав на них до товариства, а відтак і порушення, чи навпаки, Білоцерківським національним аграрним університетом приписів статті 92 Земельного кодексу України.

Крім того, статтею 96 Земельного кодексу України, на порушення якої при укладенні спірного договору посилались суди, передбачені обов'язки землекористувачів, зокрема, щодо забезпечення використання землі за цільовим призначенням.

Статтею 1 Закону України "Про землеустрій", у якій закріплені основні терміни, передбачено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок (частина 1 статті 20 та пункт б) частини 1 статті 21 цього Кодексу).

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Згідно Державних актів № 155784, № 155785 від 30.10.2008 р. Білоцерківському національному аграрному університету надано в постійне користування земельні ділянки загальною площею 3 188,27 га, що розташовані на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області для дослідних та навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільськогосподарського господарства.

Згідно листа Олександрійської райдержадміністрації від 15.03.2013 р., надано на виконання ухвали суду, призначення земельної ділянки - для ведення сільського господарства (том 1 а.с. 99).

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору про спільний обробіток земельної ділянки та було встановлено судами, предметом і метою договору є зобов'язання сторін шляхом об'єднання зусиль для досягнення наступних господарських цілей: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Проте, дійшовши висновку, що укладений між відповідачами договір передбачає використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, судами першої та апеляційної інстанції не було з'ясовано питання стосовно того, за яким цільовим призначенням після укладення спірного договору використовується земельна ділянка та наявність підтверджень зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, виходячи з приписів чинного законодавства, зокрема, статті 19 Земельного кодексу України, умов укладеного між відповідачами договору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р. у справі № 912/336/13-г та рішення господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач