Ухвала суду № 35228647, 10.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" жовтня 2013 р. справа № 804/132/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Дурасової Ю.В.

за участю секретаря судового засідання:Фірсік Д.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року у справі № 804/132/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення за формою «П» №0001272305 від 25 липня 2012 року про зменшення скаржнику суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 547665 гривень, податкового повідомлення-рішення за формою «Р» № 0001262305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 870879 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28752, 5 гривень, податкового повідомлення-рішення за формою «В1» № 0001232305 від 25 липня 2012 року про зменшення платнику податків суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку на суму 7692 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня, податкового повідомлення-рішення за формою «В4» № 0001242305 від 25 липня 2012 року про зменшення платнику податків розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27179 гривень, податкового повідомлення-рішення за формою «Р» №0001252305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13945 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач вийшов за межі своїх владних повноважень, внаслідок цього надав невірну правову оцінку досліджуваним господарським операціям позивача, неправильно застосував до відповідних відносин положення цивільного законодавства, а також дійшов до помилкових висновків про допущення позивачем низки порушень податкового законодавства. Зазначають про наявність всіх первинних документів за результатами виконання угод з контрагентами, що дають підстави для формування витрат та податкового кредиту позивачем.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013р. позовні вимоги були задоволені. Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідачем як у акті перевірки так і в ході розгляду справи не наведено доказів на підтвердження обставин, які виключають можливість віднесення витрат перелічених у акті періодів до валових, як-от завідоме ненаправлення операції на отримання доходу, вчинення цієї операції виключно з метою отримання податкової вигоди, фіктивність операції тощо, а формування платником податку валових витрат у І кварталі 2011 року в тому числі з сумою від'ємного значення об'єкта оподаткування за результатами 2010 року, що являє собою результат розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року, який після формування є неподільним та не суперечить нормам положень пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення», пункту 150.1 статті 150 ПК України та пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач не погодившись з рішенням суду подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову, прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позову. Скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права. У скарзі зазначають, що контрагенти позивача не мали можливості виконати укладені угоди, так контрагент позивача - ТОВ БВП «Строй-Плюс» не отримував ліцензії на перевезення вантажів, а формування від'ємного значення об'єкта оподаткування за результатами 2010 року, що являє собою результат розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року, здійснено з порушенням положень пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення».

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав просив її задовольнити з підстав в ній викладених.

Представник позивача щодо апеляційної скарги заперечив, просив суд апеляційної інстанції залишити без змін оскаржене рішення суду першої інстанції.

Заслухавши представників сторін, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідачем в період з 15.05.2012р. по 26.06.2012р. була проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю науково - виробничого підприємства «Поліпром» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року за результатами якої складено акт №1255/22-1/19155069 від 05 липня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п.п. 1, 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток та зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток; порушення п. 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено платником податку зобов'язань з податку на додану вартість за квітень 2011 року на суму 13945 гривень та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню шляхом зменшення податкових зобов'язань податку на додану вартість наступних податкових періодів за травень 2011 року на суму 7692 гривень, а також зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за березень 2012 року на суму 27179 гривень.

До такого висновку перевіряючи дійшли з підстав визначення неправомірності правочинів укладених між позивачем та ТОВ БВП «Строй-Плюс», ПП «Геліос Д», та розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 року, здійснено з порушенням положень пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX «Перехідні положення».

За результатами перевірки прийняті податкове повідомлення-рішення за формою «П» № 0001272305 від 25 липня 2012 року про зменшення скаржнику суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств у розмірі 547665 гривень, податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0001262305 від 25 липня 2012 року про збільшення платнику податків суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 870879 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 28752, 5 гривень, податкове повідомлення-рішення за формою «В1» № 0001232305 від 25 липня 2012 року про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань з цього податку на суму 7692 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня, податкове повідомлення-рішення за формою «В4» № 0001242305 від 25 липня 2012 року про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27179 гривень, а також податкове повідомлення-рішення за формою «Р» № 0001252305 від 25 липня 2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 13945 гривень та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1 гривня.

Щодо формування витрат та податкового кредиту позивача за результатами господарської операції з контрагентами ТОВ БВП «Строй-Плюс», ПП «Геліос Д» колегія суду зазначає наступне.

Факт наявності укладених угод із зазначеними контрагентами на первинних документів заявки, рахунки-фактури, акти виконаних робіт, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, оплата за придбані послуги сторонами не спростовується та які додані до матеріалів справи.

Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ТОВ БВП «Строй-Плюс» договір про перевезення вантажу від 04.01.2011р. №391, та між позивачем і ПП «Геліос Д» договір про перевезення вантажу від 01.04.2011р. №030411.

Відповідно до положень п. 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України, об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом відповідно до умов договорів Замовник зобов'язується прийняти та оплатити Перевізнику послуги по перевезенню.

Факт реальності виконання господарських зобов'язань підтверджується дослідженими судом наявними в матеріалах справи первинними документами, про наявність яких відповідач не заперечує.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Статтею 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 вказаного Закону, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Частиною 2 ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п. 1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Факт перевезення придбаного товару підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій наданими позивачем копіями товарно-транспортних накладних.

За вказані послуги були проведені розрахунки в безготівковій формі, що підтверджується інформацією КБ «ПриватБанк» та не заперечується відповідачем.

Таким чином, факт придбання послуг та виконання договорів підтверджується наявними первинним документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду. Крім того, на час укладання та виконання умов договору, так і на час виписки податкових накладних, сторони були зареєстровані у встановленому законом порядку платником податку на додану вартість.

Підстави для виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит, порядок його формування, а також порядок виникнення від'ємного значення, визначено ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

За умови відсутності законодавчо визначених обставин, які б позбавляли платника податку (покупця) права на формування податкового кредиту, зокрема за відсутністю з боку платника порушення вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України при формуванні податкового кредиту останній має право на податковий кредит, на який зменшується податкове зобов'язання звітного періоду за правилом п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 200.1 ст. 200 ПК України.

Судом не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло його права на податковий кредит. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинення таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судами попередніх інстанцій були досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Крім того, реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, податковими та видатковими накладними тощо.

Крім того, юридична відповідальність має індивідуальний характер та несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника. У разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Щодо зазначення відповідачем на відсутність у контрагента позивача - ТОВ БВП «Строй-Плюс» ліцензії на перевезення вантажу, то як вірно було зазначено позивачем у позові з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, що Законом України №2608-VІ від 19.10.2010р. були внесені зміни до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» яким було скасовано ліцензування низки видів господарської діяльності, у тому числі щодо перевезень вантажу (окрім небезпечних), а таким чином оскільки види послуг придбавались у 2011р., позивач не повинен був пересвідчуватись у наявності такої ліцензії.

Щодо правомірності формування платником податків сум від'ємного значення з податку на прибуток за 2008 рік, 2009 рік та перший квартал 2011 року підтверджена перевіркою та не заперечується платником податків, колегія суду погоджується з доводами суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 4 Особливості справляння податку на прибуток підприємств розділу XX Перехідних положень, (у редакції, що діяла у другому кварталі 2011 року - першому кварталі 2012 року) розділ III податок на прибуток цього кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. Разом з тим, відповідно до розділу XIX прикінцевих положень ПК України, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» втрачає чинність лише з 01.04.2011 року.

З наведених положень ПК України вбачається, що в період з 01.01.2011 року по 01.04.2011 року правовідносини щодо визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, складу валового доходу та валових витрат регулювались саме Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», а починаючи з 01.04.2011 року - положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX Перехідних положень ПК України пункт 150.1 статті 150 Кодексу застосовується у 2011 році (тобто, з II кварталу 2011) з урахуванням такого:

якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.

Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

З наведеного пункту 3 підрозділу 4 розділу XX Перехідних положень ПК України вбачається, що в ньому йдеться про порядок обрахунку в 2011 році від'ємного значення об'єкта оподаткування з наростаючим підсумком без встановлення особливостей щодо методології його розрахунку за підсумками 1 кварталу 2011 року. Так, наведене положення не встановлює порядку розрахунку об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств в І кварталі 2011 року, а лише визначає порядок врахування результату розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками І кварталу 2011 p., коли таким результатом є від'ємне значення.

Одночасно положення пункту 150.1 статті 150 ПК України передбачає, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

Таким чином, пункт 150.1 статті 150 ПК України передбачає включення збитків, сформованих в 2010 році до I, II та наступних кварталів 2011 року.

В період до 01.04.2011 року положення ПК України не діяли, а діяв Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств». Тому платник податків, розраховуючи та декларуючи від'ємне значення об'єкта оподаткування має керуватись положеннями саме цього Закону.

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.

У 2010 році норми цього пункту діяли з урахуванням особливостей, встановлених пунктом 22.4 статті 22 цього Закону. Відповідно до пункту 22.4 статті 22 цього Закону у 2010 році у складі валових витрат платника податку враховується 20 відсотків суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 1 січня 2010 року.

У 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу першого цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом.

Враховуючи викладене, доводи, які викладені відповідачем в апеляційній скарзі, спростовуються дослідженими по справі доказами, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду, тому колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 січня 2013 року у справі № 804/132/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства "Поліпром" до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м.Дніпропетровська Державної податкової служби України про скасування податкового повідомлення-рішення залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Відповідно до ст. 254 КАС України ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 212 КАС України касаційна скарга на судові рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Ю.В. Дурасова