Рішення № 35221841, 07.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/17804/13 07.11.13

За позовом ТОВ "САН ТРАНС"

до ФОП Остріщенко Юрія Васильовича

про стягнення 13 225,10 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники :

Від позивача Перепьолкіна Ю.В. (дов. № 11/07/2013 від 11.07.2013)

Ганзюк В.В.(паспорт)

Від відповідача Черешнюк О.Р.(дов. від 03.10.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості у зв"язку з неналежним виконанням умов договору про надання транспортно-експедиційних послуг № 000233 від 09.04.2013 у розмірі 13 255,10 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 19.09.2013 порушено провадження у справі №910/17804/13 та призначено до розгляду на 03.10.2013.

В судове засідання 03.10.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Розгляд справи призначено на 17.10.2013.

В судове засідання 17.10.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник позивача подав клопотання про направлення запиту до Центру безпеки дорожнього руху та автоматизованих систем щодо автомобілів зареєстрованих за гр. Остріщенко Ю.В..

Суд відмовив в задоволенні даного клопотання оскільки даний запит вже був здійснений за ініціативою суду та 16.10.2013 через канцелярію господарського суду м. Києва надійшла відповідь щодо даного запиту.

Суд прийшов до висновку про витребування додаткових доказів.

Розгляд справи відкладено на 07.11.2013.

В судове засідання 07.11.2013 прибули представники позивача та відповідача, дали пояснення по справі.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з тих підстав, що відповідач не являється перевізником вантажу, а відтак не зобов'язаний сплачувати збитки позивачу.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.10.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю "Прем"єр дистриб"юшн компані" та ФОП Ганзюк Вадимом Вікторовичем укладено договір на надання транспортно-експедиційних послуг по території України автомобільним транспортом.

Відповідно до п. 1.1. договору ФОП Ганзюк В.В. зобов"язався за дорученням ТОВ "Прем"єр дистриб"юшн компані" за винагороду, від свого імені та за рахунок клієнта організувати виконання визначеного даним договором комплексу транспортно-експедиційних послуг, пов"язаних з перевезенням, зберіганням та доставкою вантажу ТОВ "Прем"єр дистриб"юшн компані", а також виконувати інші обов"язки визначені даним договором.

В подальшому ТОВ "Прем"єр дистриб"юшн компані" подав ФОП Ганзюк В.В. заявку № 341 від 21.03.2013 на перевезення товарів.

09.04.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "САН ТРАНС"(далі позивач) та ФОП Ганзюк Вадимом Вікторовичем укладений договір про надання транспортно-експедиторських послуг № 000233.

Відповідно до вказаного Договору 21.03.2013 від ФОП Ганзюк В.В. до ТОВ "САН ТРАНС" надійшла Заявка № А - 00000523/1р на організацію перевезення вантажу за маршрутом с. Мартусівка - м. Краматорськ.

07.08.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "САН ТРАНС" та ФОП Остріщенко Ю.В. був укладений договір № 000656 про надання транспортно-експедиторських послуг(далі договір № 000656).

Відповідно до п. 1.1. договору № 000656 цей договір визначає порядок відносин, що виникають між експедитором(ТОВ "САН ТРАНС") та перевізником(ФОП Остріщенко Ю.В.) при організації та виконанні перевезень по території України та іноземних держав.

Як зазначає позивач, з метою виконання заявки № А - 00000523/1р від 21.03.2013 позивачем (Експедитор) була укладена з ФОП Остріщенко Юрієм Васильовичем(далі відповідач) (Перевізник) Заявка № С - 00000802/ПА від 21.03.2013 (надалі - Заявка) на підставі Договору про надання транспортно- експедиторських послуг № 000656 від 07.08.2012 (надалі - Договір), що укладений між позивачем та відповідачем.

Позивач наголошує, що згідно умов Договору та Заявки № С - 00000802/ПА від 21.03.2013, відповідачем 21.03.2013 було прийнято до перевезення вантаж лікеро-горілчані вироби в кількості 1566 місць згідно з номенклатурою товару, зазначеною в ТТН на загальну суму 467956 грн. 25 коп. за видатковою накладною № 695 від 21.03.2013. Перевезення за маршрутом с. Мартусівка - м. Краматорськ виконувалось згідно ТТН серія 02 ААВА № 807671 автомобілем МАН держ. номер АА 2083 IX / 18576 КА, що належить відповідачеві, водій - Чаговець Володимир.

Також позивач зазначає, що 22.03.2013 на місці розвантаження даного товару у м. Краматорськ було виявлено недостачу вантажу, що перевозився автомобілем МАН держ. номер АА 2083 IX / 18576 КА, водій - Чаговець Володимир, а саме:

горілка Журавлі особлива 0,5/12 у кількості 529 пляшок, про що одразу ж був складений Акт приймання-передачі продукції (товарів) по кількості та якості № 22/03 від 22.03.2013 в присутності та за участю представників вантажоодержувача (зав. складом та товарознавець) та перевізника - водій Чаговець В. Про складання Акту на зворотному боці ТН зроблена відмітка із зазначенням номеру акту та кількості невистачаючого товару.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ФОП Остріщенко Ю.В. здійснював перевезення вантажу - лікеро-горілчаних виробів за маршрутом с. Мартусівка - м. Краматорськ та при розвантажені було виявлено недостачу товару на суму 13 225,10 грн., яку відповідач зобов'язаний компенсувати позивачеві, що підтверджується на думку позивача, наступними доказами:

- Договір №000656 про надання транспортно-експедиторських послуг від 07.08.2012, що укладений між ТОВ «Сан Транс» та ФОП «Остріщенко Ю.В.»;

- заявка № 00000802/ПА від 21.03.2013;

- товарно-транспортна накладна від 21.03.2013;

- претензії виставлені замовником та експедитором;

- копії платіжних доручень.

Однак суд зазначає, що єдиними доказом здійснення перевезення вантажу перевізником є товарно-транспортна накладна (далі по тексту - ТТМ).

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила), затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.1997 № 363, визначено ТТН обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до Правил товарно-транспортна накладна (ТТН) - це основний документ на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезеиь. Відповідно до пункту 11.1 Правил, ТТН та дорожні листи є основними документами на перевезення вантажів, ТТН - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Отже, звідси випливає, що саме ТТН є основним документом на вантаж, що повинен оформлятися при здійсненні вантажних автоперевезень, в якому фіксується найменування товару, що перевозиться, маршрут та перевізник, відправник. Даний документ підтверджує здійснення перевезення.

Проте, аналізуючи ТТН надану позивачем до суду вбачається, що перевізником горілчаних виробів є ФОП ГАНЗЮК В.В.

Окрім того, дослідивши акт приймання-передачі продукції по кількості, та якості, що наданий до суду позивачем, вбачається що перевізником даного товару є також ФОП Ганзюк В.В.

Зазначене свідчить, що товар, який перевозився приймався отримувачем від ФОП Ганзюк В.В. і недостача виявлена саме у ФОП Ганзюк В.В.

Окрім того, якби таке перевезення здійснювалось відповідачем, то доказами мали б бути .первинні бухгалтерські документи, якими є рахунок-фактура, податкова накладна, належна і ТТН, тощо. А також відбулось би перерахування коштів за надану послугу.

Оскільки відповідач не надавав таку послугу позивачу, то й відсутні первинні бухгалтерські документи, а позивач не здійснював оплату за них.

Таким чином, між позивачем та відповідачем відсутні правовідносини щодо перевезення горілчаних виробів 21.03.2013.

У зв'язку з цим у відповідача не виникає обов'язків щодо будь якої відповідальності перед позивачем щодо даного перевезення.

Позивачем надано до суду заявку №00000802/ПА від 21.03.2013, однак суд наголошує, що заявка не може бути належним доказом здійсненого перевезення, адже це документ, що підтверджує лише наміри такого перевезення, а не саме його здійснення.

Окрім того, якщо уважно дослідити даний документ, то в ній зазначено товар, що підлягає перевезенню - ТОВАРИ НАРОДНОГО ВЖИТКУ. А в ТТН, що є підтверджуючим документом здійснення перевезення, зазначено товар - АЛКОГОЛЬНІ НАПОЇ, що й підтверджуються відомостями про вантаж - горілка.

Отже, дана заявка не може бути доказом перевезення так як, не є основним документом, що підтверджує здійснене перевезення вантажу. Окрім того, вона суперечить основному документу - ТТН.

Також суд зазначає, що Договір №000656 також жодним чином не підтверджує здійснення відповідачем перевезення 21.03.2013. В договорі зафіксовано загальні положення на випадок здійснення перевезень відповідачем, які б підтверджувались би ТТН, а тому суд не визнає Договір як доказ здійсненого перевезення.

Окрім того, в позовній заяві позивач зазначає, що замовник виставив претензію на ім'я ФОП Ганзюк В.В. про відшкодування вартості товару, на яку виявлено недостачу, а саме - 13 225,10 грн., що в свою чергу також підтверджує, що перевізником був ФОП Ганзюк В.В. В свою чергу, ФОП Ганзюк В.В. оплативши відшкодування замовнику, виставив таку ж претензію ТОВ «Сан транс», де засновником та керівником є також ГАНЗЮК В.В.

Отже, фактично одна й та сама особа перераховувала собі гроші згідно претензії вих. № 15 від 03.07.2013, таким чином:, гроші пройшли між пов'язаними суб'єктами господарювання. Але позивач не надав належного доказу того, що було дійсно сплачено відшкодування шкоди замовнику та сплачені кошти позивачем. Адже, як доказ позивач надає лише копії платіжних доручень, що є не належним доказом.

Єдиним доказом таких проплат є банківська виписка завірена печаткою банківської установи, проте даний доказ відсутній у матеріалах справи.

Отже, ні матеріалами справи, ні поясненнями відповідача вищезазначені твердження позивача щодо договірних відносин з відповідачем щодо перевезення лікеро-горілчаних виробів по заявці № С-00000802/ПА від 21.03.2013 не підтверджуються.

Більше того, водій Чаговець Володимир, який безпосередньо здійснював перевезення вантажу не є працівником відповідача, що підтверджується доданими до даного позову:

1. Звітом про суми нарахованої заробітної плати за березень 2013 року з квитанцією про автоматичне завантаження електронного звіту, який підтверджує відсутність у відповідача трудових правовідносин із громадянином Чаговець Володимиром.

2. Лист-відповідь Оболонського районного центру занятості №24-6129 від 08.10.2013, який також підтверджує відсутність у відповідача трудових правовідносин із громадянином Чаговець Володимиром.

3. Довідка фізичної особи-підприємця Остріщенко Ю.В. про відсутність у відповідача трудових правовідносин із громадянином Чаговець Володимиром.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільний перевізник - це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами. Згідно ст. 50 зазначеного Закону договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. При цьому, істотними умовами договору є, зокрема, найменування та місцезнаходження сторін такого договору.

Згідно ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. При цьому, відповідно до ст. 51 Закону України «Про автомобільний транспорт» саме позивач, як замовник перевезень, несе відповідальність за належне оформлення транспортної документації.

Таким чином, позивачем не доведено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань, а тому відсутні підстави для стягнення збитків позивача з відповідача як перевізника вантажу, оскільки відповідач не являвся перевізником цього вантажу.

У статтях 638 та 639 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір може укладатися в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір в певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначає стаття 181 ГК України. У частині 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами, тощо, а також підтвердження до виконання замовлення.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.

Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

3. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя Головатюк Л.Д.

Дата підписання повного тексту рішення - 13.11.2013